§ 2. Види злочинiв проти нацiональної безпеки України

Дiї, спрямованi на насильницьку змiну чи повалення конституцiйного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109). Правовою пiдставою кримiналiзацiї цих дiянь є ч. 2 ст. 5 Конституцiї України, вiдповiдно до якої право визначати i змiнювати конституцiйний лад в Українi належить виключно народовi i нiхто не може узурпувати державну владу.

Безпосереднiм об'єктом злочину, передбаченого ст. 109, є суспiльнi вiдносини, що забезпечують внутрiшню безпеку України, захист конституцiйного ладу i державної влади в країнi.

Конституцiйний лад — це устрiй держави i суспiльства, а також їх iнститутiв вiдповiдно до конституцiйно-правових норм. Це цiлiсна система основних соцiально-правових вiдносин, що визначають форми i способи функцiонування держави, як єдиного державно-правового органiзму. Нормальне функцiонування конституцiйного ладу дозволяє реалiзувати прагнення суспiльства до справедливого i стабiльного соцiального порядку на основi поєднання iндивiдуальних i суспiльних iнтересiв.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 109, виражається в чотирьох формах: 1) дiї, спрямованi на насильницьку змiну чи повалення конституцiйного ладу або на захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дiй; 3) публiчнi заклики до насильницької змiни чи повалення конституцiйного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матерiалiв iз закликами до вчинення таких дiй.

Загальною ознакою всіх цих дій є спрямованiсть їх саме на насильницьку змiну чи повалення конституцiйного ладу або захоплення державної влади, тобто iз застосуванням фiзичного чи психiчного насильства до представникiв державної влади, осiб, що виконують функцiю охорони конституцiйного ладу i державної влади, до iнших осiб, якi перешкоджають здiйсненню цих дiй. Злочини вважаються закiнченими у разi вчинення будь-якої дiї з метою змiни чи повалення конституцiйного ладу чи захоплення державної влади (наприклад, озброєння групи людей та iнструктаж про дiї пiд час захоплення влади).

Змова про вчинення таких дiй передбачає умисну угоду двох або бiльше осiб про спiльнi насильницькi дiї, спрямованi на змiну чи повалення конституцiйного ладу або на захоплення державної влади.

Передбаченi ч. 2 ст. 109 заклики до насильницької змiни чи повалення конституцiйного ладу або до захоплення державної влади мають носити публiчний характер, тобто проголошуватися вiдкрито, в присутностi багатьох громадян. Це завжди активний вплив на невизначену кiлькiсть людей (проголошення на мiтингу, демонстрацiї, зборах тощо).

Розповсюдження матерiалiв з такими закликами є самостiйною формою об'єктивної сторони цього злочину i передбачає ознайомлення з такими матерiалами iнших осiб або створення умов для такого ознайомлення (розклеювання листiвок, роздавання книг тощо).

Суб'єктивна сторона всiх зазначених дiй — прямий умисел, поєднаний з метою насильницької змiни чи повалення конституцiйного ладу або з метою захоплення державної влади.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-рiчного вiку.

Вiдповiдно до ч. 3 ст. 109 квалiфiкуючими ознаками дiянь, передбачених у ч. 2 ст. 109, є:

1) вчинення їх особою, яка є представником влади, тобто особою, яка перебуває на службi в органах державної влади та надiлена владними повноваженнями (наприклад, депутат мiсцевої ради, голова суду, працiвник мiлiцiї та iн.);

2) вчинення цих самих дiй повторно, тобто хоча б у другий раз, незалежно вiд того, чи була особа засуджена за перший злочин;

3) вчинення їх органiзованою групою, тобто трьома або бiльше особами, якi попередньо органiзувались у стiйке об'єднання для вчинення публiчних закликiв до насильницької змiни чи повалення конституцiйного ладу, або на захоплення державної влади, або для розповсюдження матерiалiв iз закликами до вчинення таких дiй (див. ч. 3 ст. 28);

4) вчинення їх з використанням засобів масової інформації (наприклад, виступ по телебаченню, поширення комп'ютерних програм iз вказаними матерiалами та iн.).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 109 — позбавлення волi на строк вiд п'яти до десяти рокiв; за ч. 2 ст. 109 — обмеження волi на строк до трьох рокiв або позбавлення волi на той самий строк; за ч. 3 ст. 109 — обмеження волi на строк до п'яти рокiв або позбавлення волi на той самий строк.

Посягання на територiальну цiлiснiсть i недоторканнiсть України (ст. 110). Безпосереднiм об'єктом цього злочину є вiдносини щодо забезпечення територiальної цiлiсностi i недоторканностi України в межах встановлених кордонiв. Територiальна недоторканнiсть України є невiд'ємною складовою її самостiйностi та незалежностi. Частина 3 ст. 2 Конституцiї України проголошує, що територiя України в межах iснуючого кордону є цiлiсною i недоторканною.

Вiдповiдно до ст. 1 Закону України «Про державний кордон України»¹ державний кордон — це лiнiя i вертикальна поверхня, що проходить по цiй лiнiї, якi визначають межi територiї України — сушi, вод, надр, повiтряного простору.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає рiзнi дiяння: 1) дiї, вчиненi з метою змiни меж територiї або державного кордону, на порушення порядку, встановленого Конституцiєю України; 2) публiчнi заклики до вчинення цих дiй; 3) розповсюдження матерiалiв iз закликами до вчинення таких дiй. Змiст цих дiянь аналогiчний діям, передбаченим ст. 109. Вiдмiннiсть лише у тому, що ст. 110 не вимагає, щоб цi дiї носили насильницький характер.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний із спецiальною метою змiнити межі територiї або державного кордону України.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-рiчного вiку.

Вiдповiдальнiсть за ч. 2 ст. 110 настає за наявностi хоча б однiєї з вказаних в нiй кваліфікуючих ознак: 1) вчинення злочину особою, яка є представником влади; 2) повторно, тобто вчинення таких дiй хоча б у другий раз; 3) за попередньою змовою групою осiб, тобто вчинення його спiльно двома або бiльше особами, якi заздалегiдь, тобто до початку злочину, домовилися про спiльне його вчинення (див. ч. 2 ст. 28); 4) якщо дії поєднанi з розпалюванням нацiональної чи релiгiйної ворожнечi, тобто з метою викликати вороже ставлення до осiб iншої нацiональності або расової належностi.

Частина 3 ст. 110 передбачає особливо квалiфiкований склад злочину — це дiї, передбаченi ч. 1 або 2 статтi 110, якi призвели до загибелi людей чи iнших тяжких наслiдкiв (наприклад, заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень, знищення важливих об'єктiв, пошкодження життєзабезпечуючих комунiкацiй та iн.).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 110 — обмеження волi на строк до трьох рокiв або позбавлення волi на той самий строк; за ч. 2 ст. 110 — обмеження волi на строк вiд трьох до п'яти рокiв або позбавлення волi на той самий строк; за ч. 3 ст. 110 — позбавлення волi на строк вiд семи до дванадцяти рокiв.

Державна зрада (ст. 111). Безпосереднiй об'єкт цього злочину — зовнiшня безпека України, її суверенiтет, територiальна цiлiснiсть i недоторканнiсть, обороноздатнiсть, державна, економiчна чи iнформацiйна безпека.

З об'єктивної сторони державна зрада може виражатися лише в тих дiях, вичерпний перелiк яких прямо вказаний в ч. 1 ст. 111. Це передусiм: перехiд на бiк ворога, що передбачає надання безпосередньої допомоги державi, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлiкту. Вияви такого переходу можуть бути рiзними: перехiд до ворога через лiнiю фронту; вступ на службу в армiю ворожої держави; участь за її завданням у бойових дiях проти України; надання рiзної допомоги агентам такої держави та iн. Сам перехiд на бiк ворога може полягати як у переходi на територiю ворожої держави (так званий фiзичний перехiд), так i в наданнi допомоги такiй державi або її представникам на територiї України (так званий iнтелектуальний перехiд). Державна зрада в цiй формi визнається закiнченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. При цьому обов'язково, щоб перехiд на сторону ворога мав мiсце в умовах воєнного стану або в перiод збройного конфлiкту.

Шпигунство — це передача чи збирання з метою передачi iноземнiй державi, iноземнiй органiзацiї або їх представникам вiдомостей, що становлять державну таємницю, воно є другою формою державної зради. Ознаки шпигунства будуть розглянутi при аналiзi ст. 114.

Надання iноземнiй державi, iноземнiй органiзацiї або їх представникам допомоги в проведеннi пiдривної дiяльностi проти України як форма державної зради в полягає в будь-якiй допомозi у проведенні пiдривної дiяльностi проти iнтересiв України. Причому для вiдповiдальностi не має значення, як дiяла особа — за завданням iноземної держави чи з власної iнiцiативи. Допомога в проведеннi пiдривної дiяльностi може передбачати сприяння резидентам (таємним представникам iноземних розвiдок), укриття розвiдника або його спорядження, надання йому транспортних засобiв, а також iншої технiки, надання рiзних матерiалiв, продуктiв харчування, приховування слiдiв вчинених ним злочинiв, вербування агентiв для проведення пiдривної дiяльностi проти України. Цiєю формою охоплюються i випадки, коли особа за завданням iноземних держав або їх представникiв органiзує (або вчинює) на шкоду Українi будь-який iнший злочин проти основ нацiональної безпеки України (наприклад, диверсiю, посягання на життя державного чи громадського дiяча). У таких випадках вiдповiдальнiсть настає за сукупнiстю злочинiв, наприклад, за статтями 111 i 113.

Державна зрада в цiй формi вважається закiнченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу iноземнiй державi, iноземнiй органiзацiї чи їх представникам у проведеннi пiдривної дiяльностi проти України.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується виною в формi прямого умислу: за якого особа усвiдомлює, що її дiяння вчинюються на шкоду суверенiтету, територiальнiй цiлiсностi та недоторканностi, обороноздатностi, державнiй, економiчнiй чи iнформацiйнiй безпецi України i бажає їх здiйснити. Мотиви можуть бути рiзними (ненависть до України, користь та iн.), але на квалiфiкацiю це не впливає.

Суб'єкт злочину — громадянин України, який досяг 16-ти рокiв. Спiвучасниками цього злочину можуть бути iноземнi громадяни та особи без громадянства.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 111 — позбавлення волi на строк вiд десяти до п'ятнадцяти рокiв.

Частина 2 ст. 111 передбачає заохочувальну норму, згідно з якою звiльняється вiд кримiнальної вiдповiдальностi громадянин України, якщо вiн на виконання злочинного завдання iноземної держави, iноземної органiзацiї чи їх представникiв нiяких дiй не вчинив i добровiльно заявив органам державної влади про свiй зв'язок з ними та про отримане завдання.

Обов'язковими умовами звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi за ч. 2 ст. 111 є наявнiсть трьох обставин: 1) отримання громадянином України злочинного завдання iноземної держави, iноземної органiзацiї, їх представникiв; 2) невчинення жодних дiй на виконання цього завдання; 3) добровiльна заява органам державної влади про свiй зв'язок з ними i про отримане завдання.

Вiдсутнiсть хоча б однiєї з цих обставин виключає можливiсть звiльнення особи вiд кримiнальної вiдповiдальностi.

Посягання на життя державного чи громадського дiяча (ст. 112). Безпосереднiм об'єктом цього злочину є вiдносини, що забезпечують нормальну дiяльнiсть усiх гiлок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також полiтичних партiй. Обов'язковим додатковим об'єктом виступає життя людини — державного чи громадського дiяча.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в посяганнi на життя державного дiяча чи керiвника полiтичної партiї. Пiд посяганням на життя розумiється вбивство або замах на вбивство осiб, зазначених у ст. 112. Вiдповiдальнiсть у цих випадках настає як за закiнчений злочин, незалежно вiд настання смертi цих осiб (у разi замаху на вбивство посилання на ст. 15 не потрiбно). Готування до цього злочину (розробка плану злочинних дiй, пiдшукування спiльникiв, знарядь для здiйснення злочину та iн.) квалiфiкується за статтями 14 i 112.

Перелiк осiб, якi визнаються потерпiлими i вказанi в ст. 112, є вичерпним: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-мiнiстр України, член Кабiнету Мiнiстрiв України, Голова чи суддя Конституцiйного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спецiалiзованих судiв України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Нацiонального банку України, керiвник полiтичної партiї.

Для застосування ст. 112 слiд обов'язково встановити, що посягання на життя вчинюється в зв'язку з державною або громадською дiяльнiстю потерпiлих.

Закiнченим цей злочин визнається з моменту вчинення дiяння, спрямованого на позбавлення життя, тобто з моменту замаху на вбивство (усiчений склад злочину).

Суб'єктивна сторона цього злочину— прямий умисел, обов'язковою ознакою якого є усвiдомлення особою, що потерпiлим є державний дiяч або керiвник полiтичної партiї i що посягання здiйснюється в зв'язку з його державною чи громадською дiяльнiстю, з метою або перешкодити цiй дiяльностi, або помститися за її виконання.

Якщо вбивство чи замах на вбивство таких осiб вчинюється на грунтi особистих взаємовiдносин, то застосування ст. 112 виключається, а дiї винного квалiфiкуються за статтями про злочини проти життя.

Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа, що досягла 14-річного вiку (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 112 — позбавлення волi на строк вiд десяти до п'ятнадцяти рокiв або довiчне позбавлення волi.

Диверсiя (ст. 113). Безпосереднiм об'єктом диверсiї є економiчна основа, внутрiшня безпека України. Додатковими об'єктами можуть бути: життя, здоров'я людей, екологiчна безпека та iн.

Предметом диверсiї можуть бути: пiдприємства, установи, шляхи та засоби сполучення, нафто-, газопроводи та iн.

Об'єктивна сторона злочину виявляється: 1) у вчиненнi з метою ослаблення держави вибухiв, пiдпалiв або iнших дiй, спрямованих на масове знищення людей, заподiяння тiлесних ушкоджень чи iншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктiв, якi мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 2) у вчиненнi з тiєю самою метою дiй, спрямованих на радiоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епiдемiй, епiзоотiй чи епiфiтотiй. Масове знищення людей або заподiяння шкоди їх здоров'ю при вчиненні диверсiї в своїй основi спрямовано на заподiяння смертi або шкоди здоров'ю значної кiлькостi громадян i винний вдається до загальнонебезпечних способiв (вибухiв, пiдпалiв, затоплення, органiзацiї завалiв, аварiй транспортних засобiв та iн.).

Зруйнування або пошкодження пiдприємств, споруд, шляхiв i засобiв сполучення, засобiв зв'язку або iншого державного або суспiльного майна полягає як у повному їх знищенні, так i частковому пошкодженні такого майна будь-яким способом.

Масове отруєння людей, як i поширення епiдемiй, являє собою злочинну дiяльнiсть, спрямовану на спричинення смертi чи шкоди здоров'ю значної, частiше невизначеної, кількості осiб. Способи здiйснення можуть бути рiзними (отруєння продуктiв харчування, джерел води, зараження хвороботворними мiкроорганiзмами їжi, води тощо).

Поширенням епiзоотiй охоплюються випадки розповсюдження заразливих хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути рiзними (зараження збудниками заразних захворювань продуктiв харчування, спiльне утримання хворих i здорових тварин та iн.).

Епiфiтотiя — це широке розповсюдження iнфекцiйної хвороби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну. У виглядi епiфiтотiй може поширюватися iржа i головня хлiбних злакiв, фiтофтороз картоплi та iншi шкiдливi хвороби.

Цим зумовлено вiднесення диверсiї до усiчених складiв i визнання її закiнченою з моменту здiйснення вибухiв, пiдпалiв або iнших дiй, спрямованих на досягнення вказаних в законi небезпечних наслiдкiв, тобто незалежно вiд фактичного спричинення смертi, тiлесних ушкоджень, зруйнування або пошкодження об'єктiв, радiоактивного забруднення та настання iнших наслiдкiв.

Суб'єктивна сторона диверсiї характеризується виною у формi прямого умислу, що поєднаний з метою ослаблення держави, тобто заподiяння шкоди її економiчнiй системi, обороноздатностi, внутрiшнiй безпецi та iн. Саме ця мета вiдрiзняє диверсiю вiд iнших злочинiв, пов'язаних iз знищенням чи пошкодженням майна, заподiянням шкоди життю, здоров'ю, екологiчних та iнших злочинiв.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа: громадянин України, iноземний громадянин, особа без громадянства, якій виповнилося 14 рокiв (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 113 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Шпигунство (ст. 114). Безпосереднім об'єктом цього злочину є зовнішня безпека України.

З об'єктивної сторони шпигунство виражається в передачi або збираннi з метою передачi iноземнiй державi, iноземнiй органiзацiї або їх представникам вiдомостей, що становлять державну таємницю.

Предметом шпигунства є вiдомостi, що становлять державну таємницю, вичерпний перелiк яких мiститься в Законi України «Про державну таємницю» вiд 21 сiчня 1994 р.² Згiдно з цим законом державною таємницею визнається певний вид таємної iнформацiї, що охоплює вiдомостi у сферi оборони, економiки, науки i технiки, зовнiшнiх вiдносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди нацiональнiй безпецi України та якi визнанi у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею i пiдлягають охоронi державою. Спецiальним уповноваженим органом державної влади в сферi забезпечення охорони державної таємницi є Служба безпеки України.

Шпигунство може виражатися у двох формах: 1) передачi iноземнiй державi, iноземнiй органiзацiї або їх представникам вiдомостей, що становлять державну таємницю; 2) збираннi таких же вiдомостей з метою передачi iноземнiй державi, її органiзацiям або їх представникам.

Передача зазначених вiдомостей має мiсце у випадках, коли особа володiє ними i повiдомляє (вручає) їх iноземнiй державi або її представнику (агенту). Способи передачi можуть бути рiзними (усна, письмова, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матерiалами, передача по радiо, телефону, з використанням тайникiв, кур'єрiв та iн.). Для вiдповiдальностi не має значення, передаються першоджерела (наприклад, оригiнали документiв, креслення, зразки пального), їх копiї чи лише вiдомостi про них (злiпки, макети, опис технiчних систем будь-яких об'єктiв та iн.). Тому будь-якi дiї, вираженi як у формi передачi в буквальному розумiннi цього слова, так i у створеннi умов для ознайомлення агента iншої держави з ними, пiдпадають пiд поняття передачi.

Збирання вiдомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-якi випадки здобуття таких вiдомостей (наприклад, викрадення, особисте спостереження, фотографування, пiдслуховування телефонних розмов та iн.). Нерiдко для отримання таких вiдомостей використовується найскладнiша сучасна технiка (спецiально обладнанi лiтаки, кораблi або автомашини, спецiально встановленi на сушi чи на морi прилади для отримання розвiдувальної iнформацiї та iн.).

Для вiдповiдальностi за ст. 114 важливо встановити, що вiдомостi, які становлять державну таємницю, були переданi чи збиралися для передачi саме iноземним державам, iноземним органiзацiям або їх представникам.

Закiнченим шпигунство вважається з моменту початку збирання вказаних вiдомостей або з моменту їх передачi.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел: особа усвiдомлює, що вiдомостi збираються або передаються iноземнiй державi, органiзацiї або їх представникам i що цi вiдомостi є державною таємницею, яка не пiдлягає передачi. Мотиви злочину на квалiфiкацiю не впливають.

Суб'єкт злочину — iноземець або особа без громадянства, якi досягли 16-рiчного вiку.

Громадянин України за шпигунство несе вiдповiдальнiсть за ст. 111 — за державну зраду.

Покарання за злочин: за ст. 114 — позбавлення волi на строк вiд восьми до п'ятнадцяти рокiв.

Частина 2 ст. 114 передбачає заохочувальну норму: особа звiльняється вiд кримiнальної вiдповiдальностi за шпигунство за наявностi сукупності трьох умов: 1) особа припинила свою дiяльнiсть, передбачену ч.1 ст. 114; 2) добровiльно повiдомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслiдок цього та вжитих заходiв було вiдвернено заподiяння шкоди iнтересам України.