20. Граматичні категорії числівника. Словозміна числівника. Сполучуваність з іменниками

У системі числівників найпослідовніше реалізується іменна категорія відмінка, представлена шістьма формами з відповідними закінченнями. До невідмінюваних належать неозначено-кількісні числівники мало, немало, півтора.

Морфологічна категорія роду фактично не властива числівникам.

Словозміна числівника.

Числівники мають розгалужену систему відмінювання.

При словозміні числівників змінюється їхнє закінчення, наголос, а також сама основа слова. Істотно важлива особливість словозміни числівників – назв десятків(від 50 до80) в тому,що перша складова частина відповідних складних слів не зазнає ніяких змін при відмінюванні. Числівники 40,90,100 в усіх непрямих відмінках мають закінчення –а. у складних числівників, що є назвами сотень відмінюються обидві частини. Не мають форм словозміни дробові числівники пів, півтора, півтораста, неозначено-кількісні – мало, немало,чимало.

Словозміні числівників характерні такі особливості:

1) У числівників один – десять, двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят при відмінюванні наголос переходить на закінчення.

2) У числівників 11-19, наголошується колишній прийменник на.

3) Складні числівники 200-900 у непрямих мають два наголоси: основний на закінченні або останньому складі основи, якщо вона має нульове закінчення.(чотирмастами, дев’ятисот , дев ятистами )

Сполучуваність з іменниками.

1) Числівник один узгоджується в роді, числі й відмінку.

2) Числівники два,обидва, три, чотири в Н.в. й З.в мають при собі іменники у формі Н.в множини.

3) Невідмінювані числівники півтора, півтори вимагають форми родового відмінка однини іменника( півтора гектара).

4) Неозначено- кількісні числівники кілька, декілька, кільканадцять поєднуються з іменниками за такими ж принципами, як і кількісні.

21. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови.

Займенник — частина мови, яка замінює іменник у реченні. Вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?.

Наприклад: ти, ніщо, жодний, мій, той, усякий, стільки.

Займенник в українській мові — повнозначна змінна частина мови. Відповідає на питання хто? що? скільки? який? чий? котрий? За значенням і граматичними ознаками займенники в українській мові поділяються на три групи:

• ті, що співвідносяться з іменниками (я, ти, вона, дехто, абищо, і т. д.)

• ті, що співвідносяться з прикметниками (твій, ваш, чийсь, нічий, і т. д.)

• ті, що співвідносяться з числівниками (скільки, стільки, казна-скільки, ніскільки і т. д.)

Розряди займенників за значенням:

• особові (я, він, ми)

• зворотний (себе)

• вказівні (той, цей). Близькі за значенням до такого поняття як Артикль.

• означальні (весь, всякий, кожен)

• питальні (хто?, що? котрий?)

• відносні (хто, що, який, котрий)

• неозначені (декотрий, абихто, що-небудь)

• заперечні (ніхто, ніщо, ніяк)

• присвійні (свій, мій, наш, його, її, їхній)

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. Займенник не має свого постійного лексичного значення .Він щоразу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.Не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами.Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують речення між собою в один суцільний текст.