- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації.
- •2. Система голосних фонем суч. Укр. Літ. Мови. Класифікація голосних.
- •3. Система приголосних фонем суч. Укр. Літ. Мови. Класифікація приголосних.
- •4. Чергування голосних
- •5. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні.
- •6. Подовження та подвоєння приголосних. Спрощення в групах приголосних.
- •7. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції. Дисиміляція.
- •8. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси суч. Укр. Літ. Вимови.
- •9. Поняття орфографії. Орфограма, типи орфограм. Принципи української орфографії.
- •10. Способи словотворення суч.Укр. Літ. Мови. Загальна характеристика.
- •11. Морфологічні способи словотворення суч. Укр. Літ. Мови.
- •12. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем укр. Мови.
- •13. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •16. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.
- •17. Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників.
- •18. Ступені порівняння якісних прикметників.
- •19. Загальна характеристика числівника як частини мови. Значеннєві розряди числівників. Структурні розряди числівників.
- •20. Граматичні категорії числівника. Словозміна числівника. Сполучуваність з іменниками
- •21. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови.
- •22. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм. Дві основи дієслова та форми, що утворюються від них. Дієвідмінюванні та не дієвідмінюванні форми дієслів.
- •23. Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу.
- •24. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •25. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •26. Категорія особи, числа і роду дієслова.
- •27. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою.
- •28. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники.
- •29. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою.
- •30. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток.
- •31. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв'язок між компонентами словосполучення.
- •37. Односкладні речення та їх типи.
- •38. Речення з однорідними членами (головними і другорядними). Засоби вираження однорідності. Узагальнювальні слова при однорідних ленах речення.
- •39. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •40. Відокремлені узгодженні означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •41. Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення.
- •42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •43. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •46. Пряма мова. Непряма мова.
- •47. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •48. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •49. Види зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, засув значення)
- •50. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія, критерії їх розрізнення.
- •51. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).
- •52. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів.
- •53. Синонімія як вираження смсилової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи ситнонімів і синонімічних рядів.
- •54. Поняття активної і пасивної лексики. Істориз, архаїзм.
- •55. Лексика української мови з погляду походження.
- •56. Лексика української мови з погяду вживання.
- •47. Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго.
- •58. Класифікація фразеологізмів (класифікація в.В. Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо).
- •59. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •60. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку.
7. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції. Дисиміляція.
Асиміляція – зміни, що відбуваються внаслідок взаємодії звуків тієї самої категорії.
Асиміляції приголосних:
1) за дзвінкістю( під впливом наступного дзвінкого попередній глухий одзвінчується: боротьба, молотьба.) асиміляцію за дзвінкістю спостерігаємо завжди.
2) за глухістю( під впливом наступного глухого попередній дзвінкий оглушується)
на межі префікса і кореня
на межі двох слів: повнозначного і службового( к впливає на з і ми чуємо с. під впливом к на г –х)
3) за місцем і способом творення.
під впливом наступного шиплячого проривні д і т змінюються на шиплячі(д змінюється на дж)(підживити)
під впливом наступного свистячого д і т – свистячі.( д змінюється на дз)(сміється)
під впливом наступного шиплячого попередній свистячий стає шиплячим.(принісши)
під впливом наступного свистячого попередній шиплячий стає свистячим.(хвилюєшся)
4) асиміляція за м'якістю( під впливом м'якого змінюється твердий)
під впливом наступних м'яких [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'] попередні тверді цієї групи пом’якшуються (днями)
під впливом в', м', попередні тверді свистячі пом’якшуються ( цвях, свято)
Типи асиміляції:
1) за результатами – повна (звуки уподібнюються повністю, стають однаковими) і неповна( звуки наближаються за ознаками але повністю не збігаються)
2) за спрямуванням – регресивна (наступний звук впливає на попередній) і прогресивна(попередній звук впливає на наступний.)
3) за розташуванням звуків – контактна(взаємодіють сусідні звуки) і дистанційна( асиміляція звуків на відстані)
Для укр.. мови характерна регресивна асиміляція.
Дисиміляція (розподібнення) – з двох однакових звуків один утрачає які-небудь сильні фонетичні ознаки.
Вона зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Вона має такі ж типи, що й асиміляція. Наслідком дисиміляції є сучасні форми інфінітива.
8. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси суч. Укр. Літ. Вимови.
Орфоепія – розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову.
Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків. Порушення норм орфоепії можуть зумовлюватися впливом правопису на вимову, своєрідним тиском діалектних фонетичних систем.
Норми сучасної укр літ вимови сформувалися на основі вимовних норм середньонаддніпрянських діалектів і охоплюють вимову голосних, приголосних і слів іншомовного походження.
9. Поняття орфографії. Орфограма, типи орфограм. Принципи української орфографії.
Орфографія – історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.
Орфогра́ма — правильне написання за відповідним правилом або за традицією, яке обирається з кількох можливих. Орфограма є однією з основних одиниць орфографії, що забезпечують її теоретичним і практичним вивчення.
Розрізняють літерну і нелітерну орфограми за ознакою вибору з кількох варіантів однієї літери чи вибору з кількох варіантів правильного написання слова — разом, окремо, через дефіс, чи з'ясування місця перенесення слова з рядка в рядок. Типи орфограм: буквені, небуквені.
Принципи української орфографії
Сучасна орфографія побудована на двох головних принципах – фонетичному(написання слова точно відображає його вимову([книга]- книга)) та морфологічному(написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання(вимовляється [брацтво], пишеться братство, бо брат)) Певну роль відіграють також історичний принципи (написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати([йасний]- ясний;[гуни]- гунни)) і смисловий(при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незважаючи на однакове звучання(по-новому (прислівник),по новому мосту (прийменник з прикметником)