42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.

Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до висловленої думки, як от:

1. Виражає упевненість або невпевненість у тому, про що повідомляється: безперечно, звичайно, може, мабуть, зрозуміло, дійсно, певне (певно), здається, боюся, сподіваюся, очевидно та ін.: Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось.

2. Вказує на порядок думок, послідовність їх викладу: по-перше, по-друге, до речі, далі, нарешті та ін.: Будинок готелю був, по-перше, високий і міцної старовинної кладки, а по-друге, наріжний.

3. Дає емоційну оцінку повідомлюваному: на щастя, на жаль, на нещастя, дивна річ та ін.: Шкода, той час не вернеться ніколи.

4. Вказує на джерело думки, характер висловлення: взагалі, іншими словами, можна сказати, так би мовити, як кажуть та ін.: А що ж, по-твоєму, чинити маємо.

Вставні конструкції не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні: Коні, кажуть, сліпнуть у шахтах — вставне слово. Кажуть люди, кажуть, що я файна дівка — присудок.

У реченні вставні слова виділяються комами. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони не виділяються комами: Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати.

Якщо при вставних словах є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником: А може, власне, і не в тому справа. Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставне слово обов’язково виділяється комами: А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік. Або, нарешті, кажуть, берега дати.

Не є вставними і не виділяються комами такі слова: ніби, нібито, немовби, все-таки, адже, от, тільки, принаймні, навіть, між тим, за традицією, буквально, якби, майже, при тому, при цьому, часом, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як: Злива тривала майже годину.

Вставлені конструкції

Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення: І живуть собі щасливо у коханні та миру. Ще й нікому (от що диво!) не завидують в миру.

Вставлені конструкції передають додаткові відомості до змісту речення чи окремого його члена. Вони виділяються комами, тире або дужками.

Найменшу відокремлюючу силу мають подвійні коми, потім — подвійне тире і найбільш сильний відокремлюючий знак — дужки: Улітку під вербою біля хати (як добре, що скінчилася зима!) княгиня почала дітей навчати.

Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають з ним тісніший змістовий зв’язок, виділяються з обох боків тире: Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома.

***

Звертання – це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, іноді – – предмет, до яких звернена мова.

У функції звертання виступає іменник у кличному відмінку (вживання в цій функції називного відмінка не відповідає нормам української мови). Звертання може виражатися як одним словом (непоширене), так і групою слів (поширене).

У діловому стилі при звертанні до осіб вживають означення шановний, вельмишановний, високошановний, високоповажний, високоповажний. У приватному листуванні використовують означення дорогий, люб'язний, любий, коханий, милий, рідний тощо.

Розрізняють власне звертання і риторичне звертання:

Власне звертання називає конкретну особу чи осіб, увагу яких привертає мовець до свого висловлювання.

Риторичне звертання не розраховане на безпосередню реакцію тих, кому воно адресоване. Воно стосується відсутніх осіб, тварин або неживих предметів.

Звертання в реченні, крім називання того, до кого звернена мова:

а) При дієслові в другій особі виконує функцію, подібну до функції підмета (вказує на носія дії, стану, ознаки);

б) При особових займенниках ти, ви, ми, зворотному себе та співвідносних із ними присвійних займенниках твій, ваш, наш, свій виконує роль, близьку до уточнення;

в) У ролі риторичного звертання своїм значенням може наближатися до вигука;

г) Непоширене, вимовлене з особливою інтонацією, набуває певного комунікативного значення — запрошення, прохання, спонукання, попередження, застереження, докору тощо (так зване вокативне речення).

Звертання відповідає на питання х т о? щ о? і може граматично (за родом, числом) пов'язуватися з присудком у реченні. Тому, щоб не сплутати його з членами речення, зокрема з підметом, слід мати на увазі таке:

а) Іменник у кличному відмінку — це завжди звертання.

б) Іменник, якого стосується дієслово в другій особі, — це звертання (підметом при такому дієслові можуть бути лише займенники другої особи ти, ви);

в) Звертання не замінюється займенниками він, вона, воно, вони; при ньому стоїть або можна поставити займенники другої особи ти, ви, твій, ваш у будь-якому відмінку (ці займенники до звертання не входять).