3. Апеннінський півострів
До фізико-географічної країни “Апеннінський півострів” включають сам півострів, а також острови Середземного моря, що прилягають до нього – Корсику, Сардинію, Сицилію, Мальту, Ліпарські та інші острови. З заходу його омивають води Лігурійського і Тірренського морів, з півдня – Іонічного моря, зі сходу – Адріатичного моря.
У картографічному зображенні або на космічному знімку Апеннінський півострів нагадує своїми обрисами чобіток. І дійсно: сам Апеннінський півострів – це халява, півострів Салентина – каблук, півострів Калабрія – носок.
Країна відрізняється переважно гірським рельєфом і типовим середземноморським кліматом. Основу рельєфу області становлять Апеннінські гори, які перетинають півострів з півночі на південь на 1500 кілометрів і переходять на острів Сицилія. Це молоді середньовисокі складчасті гори, що виникли в альпійську еру горотворення. Вони складені глинами, піщаниками і глинистими сланцями на півночі, переважно вапняками в центрі, вапняками і флішевими відкладами на півдні. Строкатість літологічного складу гірських порід обумовлює різноманітність форм рельєфу Апеннінських гір.
У Північних Апеннінах гребені хребтів, які складені щільними піщаниками і конгломератами, мають крутосхилові пірамідальні вершини. На хребтах, складених глинами, поширені зсуви. Схили хребтів сильно розчленовані річковими долинами, ярами та балками.
Центральні Апенніни, які складені вапняками, характеризуються сильною тектонічною розчленованістю, тобто розбиті численними глибокими ущелинами, а також широким розвитком карстових форм рельєфу. Це найбільш висока частина Апеннін, яка у минулому зазнавала зледеніння і має льодовикові форми рельєфу. Так, найвища вершина Апеннін – гора Корно – являє собою типовий карлінг з різко окресленою вершиною та обривистими схилами і досягає висоти 2914 м.
Такий же рельєф характерний для західної частини Південних Апеннін, яка складена вапняками. Східна частина Південних Апеннін, яка складена переважно пухкими флішевими відкладами, відрізняється від західної м’якими обрисами вершин і пологими схилами.
Калабрійські Апенніни мають інший вік та іншу будову. Вони складені переважно кристалічними породами – гранітами, гнейсами і кристалічними сланцями і очевидно є частиною більш давньої тектонічної структури.
В рельєфі західної предапеннінської частини півострова, на Сицилії і Ліпарських островах, а також західній частині Сардинії значну роль грають давні і молоді вулканічні утворення. Там підіймається ряд згаслих і діючих вулканів, простягаються рівнини і плато, складені вулканічними породами. На горбистій вулканічній рівнині стоїть столиця Італії – Рим. В районі Риму є багато згаслих вулканів із зруйнованими кратерами. Деякі з них заповнені водою і являють собою озера округлої форми. Південніше, в районі Неаполю, здіймається подвійний конус Везувію – одного з найбільш активних вулканів Європи. Дуже сильне виверження цього вулкану на початку нашої ери призвело до загибелі трьох міст біля його підніжжя: Помпеї, Геркуланума і Стабії. Зараз місто Помпеї частково звільнене від нашарувань лави і вулканічного попелу і перетворено в музей-заповідник. На сході острова Сицилія здіймається найбільш високий і активний вулкан Європи – Етна, який досягає висоти 3340 м. На протязі більшої частини року вершина Етни вкрита снігом. Але в ХХ сторіччі відбулось декілька вивержень цього вулкану. Є діючі вулкани і на вулканічних Ліпарських островах.
Апеннінська фізико-географічна країна бідна на корисні копалини. Майже відсутні запаси мінерального палива. Є невеликі родовища залізних руд. Метаморфічні і кристалічні породи багатьох районів є цінним будівельним та облицювальним матеріалом. В цілому світі відомий сніжно-білий італійський мармур. Острів Сицилія багатий на нафту і сірку.
Клімат країни морський середземноморський. Але велике значення має висотна кліматична поясність, тому власне середземноморський клімат є характерним лише для порівняно неширокої узбережної смуги. Найбільш типовий середземноморський клімат характерний для островів, особливо для Сицилії, а також для південної частини Апеннінського півострова.
Для Апеннінської країни характерне сонячне, майже безхмарне, сухе і жарке літо з температурами від +240 на півночі півострова до +260С на півдні. Зима – м’яка, тепла з температурами від +7...+80С на Лігурійському узбережжі (яке відомо під назвою Лігурійська Рив’єра) до +10...+120С в Сицилії. Сніг на Апеннінському півострові випадає дуже рідко, але більша частина Апеннінських гір взимку вкрита снігом. З березня по жовтень на півдні області, особливо на Сицилії, нерідко дме сірокко, який приносить з Африки спеку і найтонший червонуватий пил.
Значний вплив на клімат, особливо на розподіл опадів, має орографія, яка формує суттєві кліматичні відмінності між західними, навітряними, і східними, підвітряними схилами Апеннін. На заході півострова клімат більш вологий, ніж на сході. Це викликано тим, що Апеннінські гори, які простягнулися з півночі на південь, стоять на шляху пересування вологих Атлантичних повітряних мас. Тому на Тірренському узбережжі Апеннінського півострова випадає більше 1000 мм опадів на рік, на Лігурійському – понад 2000 мм, в той час як на Адріатичному узбережжі – не більше 500 мм.
З півночі півострів захищає гірська система Альп, яка перешкоджає вторгненню холодних повітряних мас. Лише зрідка холодні континентальні маси повітря перевалюють через Альпи і поширюються далеко на південь. У таких випадках на всьому Апеннінському півострові і навіть на острові Сицилія встановлюються морози і випадає сніг.
Річки Апеннінського півострова мають гірський характер і незначну довжину. Найбільші з них Тібр (405 км), на якому стоїть Рим, а також Арно, на якій стоїть Флоренція. Тібр є судноплавним лише на ділянці від Риму до гирла. Річки Апеннінського півострова відносяться до середземноморського гідрологічного типу. Для них характерні чітко виражена літня межень та осінньо-зимовий максимум стоку. Тібр, Арно та інші річки Апеннінського півострова сумнозвісні своїми повенями, іноді катастрофічних масштабів. Найчастіше вони відбуваються восени.
Річки півострова сильно забруднені, особливо в його північній, індустріально розвиненій частині. Відносно річки Арно італійці гірко жартують: “Арно бактеріально чиста, в ній навіть мікроби не виживають”. Річки країни використовуються в основному як джерела зрошення і частково для вироблення електроенергії.
Озера Апеннінського півострова мають вулканічне, карстове, тектонічне і лагунне походження. Так, озера Больсена, Віко, Браччано, Альбано, Немі являють собою заповнені водою кратери згаслих вулканів; озеро Тразименське – тектонічне, озера Лезіна і Варано – лагунні.
В рослинному покриві домінують типові деревно-чагарникові (маквіс) і чагарникові (гарига) формації на коричневих грунтах, що займають узбережжя і схили гір до висоти 500-600 м над рівнем моря. Серед дерев домінують кам’яний і корковий дуб, сунічне і рожкове дерева, деревоподібний ялівець, олеандр, дика маслина, лавр. Окрасою узбережжя є кипариси і пальми. Природні вічнозелені ліси в значній мірі зведені і займають зараз разом з маквісом близько 18 % загальної площі Апеннінського півострова. Але в узбережній смузі переважають культурні субтропічні види: цитрусові, оливи, мигдаль, гранат, інжир.
Дики тварини збереглися на Апеннінському півострові погано. Ведмеді, вовки, серни, косулі зустрічаються лише в важкодоступних гірських районах, да і то головним чином у заповідниках. На Корсиці, Сардинії і Сицилії збереглися лань, муфлон, дикий лісовий кіт. З великих тварин численні кабан і лисиця. Збереглися ласка, бабак, заєць, білка. Подібно іншим субтропічним областям Апеннінський півострів багатий на ящірок і змій.