4. Альпійська гірська Європа
До складу цієї фізико-географічній країни входять гірські області і рівнини, які поєднані альпійським орогенезом: Альпи, Юра, Карпати, Стара-Планина, Рило, Родопи, передальпійські Швабське і Баварське плато, Венеціано-Паданська, Середньодунайська і Нижньодунайська низовини. У межах країни спостерігаються істотні відмінності у рельєфі та кліматі окремих частин країни, тому виділяють три фізико-географічні області – Альпійську, Карпатську і Кримську.
Альпійська область. Ця область включає Альпи, Юру, Швейцарське і Баварське плато та Венеціано-Паданську низовину. Альпи є найбільшою і найвищою гірською системою Європи. Вони простягнулися більш як на 1200 км від берегів Лігурійського моря до Середньодунайської низовини у вигляді дуги. Найвища точка – г. Монблан (4807 м). Гірська система Альп складається з численних хребтів і масивів, розділених глибокими поздовжніми і поперечними долинами. В середній частині Альпи пересікає глибока поперечна тектонічна долина, в який знаходиться Боденське озеро. Ця орографічна межа розділяє Альпи на Західні і Східні.
В Альпах чітко простежується кілька поздовжніх літологічних зон – моласова, флішева, вапнякова і кристалічна. Кожній зоні властиві певні морфологічні особливості. Ці зони не є неперервними. Вони розширюються або зовсім виклинюються і симетрично розташовані лише у Східних Альпах, у Західних Альпах ця симетрія порушується. Центральною, осьовою є кристалічна зона, яка простежується вздовж усієї гірської дуги. Саме для неї характерні найбільш високі й масивні хребти. Вони відрізняються поширенням так званих альпійських форм рельєфу, тобто мають гострі піки та гребені, ускладнені карами та цирками і порізані троговими долинами.
З півночі та півдня кристалічна зона оточена вапняковими зонами, які складені вапняками, мергелями і доломітами. Для цієї зони характерна велика різноманітність форм рельєфу, що зумовлено різною стійкістю порід до ерозії. Переважають скелясті вапнякові масиви з баштоподібними вершинами.
Вапнякові зони змінюються вузькою смугою моласових і флішових відкладів, що складають невисокі хребти з м’якими обрисами вершин і схилів.
Середньовисокі гори Юра (1723 м), які розміщуються північніше Західних Альп, складені переважно вапняками і мергелями, що обумовило поширення тут карстового рельєфу.
Між Юрськими горами і Альпами лежить Швейцарське або Швабське плато. Північніше Східних Альп розміщується Баварське плато. Вони складені моласовими відкладами – продуктами руйнування гір, які часто перекриваються льодовиковими і водно-льодовиковими наносами, що залишили льодовики, які спускалися з Альп. Швейцарське плато дещо вище від Баварського: його висота становить від 300-400 до 700-900 м. Поверхня обох плато сильно погорбована, порізана численними долинами річок.
Між Альпами та Апеннінами на місці великого прогину розташована Венеціано-Паданська низовина, яку дренують річка По та її притоки. Вона має плоский, слабо розчленований рельєф. При впадінні в Адріатичне море річка По утворює велику дельту, яка швидко росте і лежить вище рівня місцевості, яка її оточує. Вздовж узбережжя піщані коси сформували численні лагуни. І одній з лагун на численних островах, які розділені протоками, розміщується Венеція, де ці протоки слугують вулицями.
Клімат Альп і Юри – гірський помірний. Взимку части морози, хуртовини і снігопади. В деякі роки снігу буває так багато, що альпійські перевали становляться недосяжними. Навесні в горах часто спостерігається сходження снігових лавин. Для Альп характерні численні льодовики. Усього в Альпах їх налічується близько 1200.
Клімат передальпійських плато і Венеціано-Паданської низовини – помірний перехідний від океанічного до континентального. Але клімат Венеціано-Паданської низовини більш теплий. Середня температура січня становить +1...+30 С, літо жарке. Вона отримує від 800 до 1200 мм опадів на рік. Стільки ж опадів випадає на передальпійських плато.
Велика кількість опадів і гірський рельєф забезпечують в Альпах винятково сприятливі умови для формування річкової мережі. З їх схилів беруть початок численні річки, які характеризуються повноводністю, бурхливою течією, чималою кількістю водоспадів, переважанням льодовикового та снігового живлення. Максимум їх стоку припадає на літні місяці.
Окрасою Альпійської фізико-географічної області є численні озера. На Швейцарському плато розміщуються доволі значні за площею Женевське (581 км2), Боденське (538 км2), Невшательське та Фірвальдштетське льодовикові озера. На південних схилах Альп утворились також льодовикові озера Лаго-Маджоре, Гарда, Ізео, а також найглибше в Європі озеро Комо (410 м).
Карпатська область. Ця фізико-географічна область включає гірські системи Карпат, Стара-Планини, Середньодунайську та Нижньодунайську низовини.
Кримська область. Ця фізико-географічна область включає Кримські гори, що належать до Альпійського складчастого поясу.
Кримські гори розташовані на півдні Кримського півострова і утворюють три паралельних пасма довжиною 145 км і шириною 40-50 км. Перше, Головне пасмо простягається вздовж берега Чорного моря. Воно найбільш високе (г. Роман-Кош, 1545 м) і має круті схили, особливо південні, і слабохвилясті платоподібні вершинні поверхні, які носять місцеву назву – яйли, що перекладається як літні пасовища. Вершинні поверхні пасма складені переважно вапняками, тому характерною особливістю є широке поширення на них карстових форм рельєфу. В багатьох місцях вапняки позбавлені грунтового покриву і утворюють карові поля, які є класичним прикладом голого карсту.
Прибережну смугу південного схилу Головного пасма завширшки 2-12 км та заввишки 400-450 м називають Південним берегом Криму. Типовими для нього є ерозійний рельєф, що представлений численними річковими долинами, а також інтрузивні і ефузивні вулканічні утворення. Так, Ведмідь-гора і гора Кастель є лаколітами, а гора Карадаг – зруйнованим кратером згаслого вулкану.
Середньо пасмо висотою 550-750 м і північне пасмо висотою до 400 м являють собою куести і складені вапняками і вапняковими піщаниками.
Для Південного берега Криму характерний субсередземноморський клімат з теплою зимою (середня температура січня +40 С) і жарким сухим літом (+240 С в липні). Річна кількість опадів складає 700 мм на більш гористому південно-західному узбережжі та 400-450 мм – на низовинному південно-східному і більшість їх випадає взимку у вигляді дощу.
Клімат яйл перехідний від середземноморського до помірно-континентального. В січні температура знижується до –4...–50 С, висота снігового покриву сягає 30 см, а тривалість його залягання становить 60 днів.
Річки Кримських гір, які живляться дощовими і талими сніговими водами, мають незначну довжину і маловодні. Найбільша річка півострова Салгір має довжину 232 км. На її берегах стоїть столиця Автономної республіки Крим – Сімферополь. Для річок Південного схилу Кримських гір характерні водоспади. Найбільшим за висотою є водоспад Учан-Су, а найбільш потужним і мальовничим – водоспад Джур-Джур. Під час злив, особливо влітку, на цих річках формуються селеві потоки великої руйнівної сили.
Характерною особливістю рослинності Гірського Криму є її подібність до середземноморської. До висоти 350-400 м підіймаються дубово-ялівцеві низькостовбурні ліси на коричневих грунтах. Ці ліси чергуються з чагарниковими заростями шиблякового типу. На значних площах природну рослинність замінили виноградники, сади і парки. На висотах від 350-400 м до 900 м ростуть широколистяні ліси із бука і дуба пушистого з переважанням дуба на бурих гірсько-лісових грунтах. Місцями на вапнякових породах поширені ліси із кримської сосни. Вище 900 м і до вершинних плато розміщується пояс букових лісів з домішкою граба, клена і сосни звичайної. На безлісової поверхні яйл рослинність представлена гірськими луками (в більш зволожених місцях) й луговими степами (в менш зволожених місцях), які сформувались на гірсько-лугових чорноземоподібних грунтах.
29 березня 2007 р. Лекція з навчального курсу “Фізична географія материків і океанів” доц. Міхелі С.В.