2. Субарктичний пояс
До субарктичного поясу належать Ісландія, крайні північні райони Фенноскандії, Південний острів Нової Землі, острови Валгач і Колгуєв, вузька смуга узбережжя Баренцового моря на Східноєвропейській рівнині. В межах поясу виділяють дві зони – зону тундри і зону лісотундри.
Зона тундри. Порівняно з зоною арктичних пустель теплові умови дещо змінюються в напрямі збільшення сумарної сонячної радіації до 70-80 ккал/см2 і радіаційного балансу до 10-20 ккал/см2. Середньомісячна температура липня досягає +120 С. Але тривалість вегетаційного періоду ще дуже мала – до 2-2,5 місяців. Влітку на температурний режим впливає холодний Північний Льодовитий океан і спостерігаються чималі зміни температури у довготному напрямі. При переміщенні з півночі на південь через кожні 25-50 км температура підвищується на 10. Тому у зоні тундри виділяють три підзони: підзону північної (або арктичної) тундри, підзону типової тундри і підзону південної тундри. Середня температура найбільш теплого місяця для підзон становить відповідно 3-6, 7-10, 10-120. Взимку температурні відмінності між північчю та півднем зони незначні, проте вони добре виражені між заходом і сходом. По мірі віддалення від Атлантичного океану зимові температури падають. Сніговий покрив із-за вітрів розподіляється вкрай нерівномірно. На оголених ділянках створюються морозобійні тріщини глибиною до 3-5 м.
Кількість опадів збільшується з півночі на південь і зменшується з заходу на схід, а в середньому в зоні за рік випадає 300-400 мм, що при надто низькому випаровуванні призводить до заболочування.
На материковому узбережжі та островах Баренцового моря поширена багаторічна мерзлота. Вона охолоджує грунтовий покрив, уповільнює біохімічні процеси, перешкоджає фільтрації поверхневих вод і сприяє заболочуванню. З мерзлотою зв’язані специфічні геоморфологічні процеси й форми рельєфу – термокарстові, полігональні, соліфлюкційні, які зумовлюють характерну мозаїчну структуру тундрових ландшафтів.
Кліматичні особливості тундрових ландшафтів визначають низьку активність геохімічних процесів і незначну кількість рослинного опаду, уповільнену гуміфікацію та мінералізацію. Основним грунтоутворюючим процесом внаслідок переважання атмосферного зволоження над випаровуванням є глеєвий. Тому у зоні тундри формуються переважно тундрові торф’яно-глейові грунти. Вони бідні на мінеральні речовини і малопотужні. В південній частині острова Ісландія поширені більш родючі лучно-дернові грунти.
Нестача тепла влітку, тривала зима із сильними вітрами і нерівномірним розподілом снігового покриву, наявність багаторічної мерзлоти і бідність грунтів обумовлюють бідність біоти. В рослинному покриві переважають низькорослі стелюхові кріофітні форми, які пристосовані до сильних вітрів, використання тепла приземного шару і захисних функцій снігового покриву. Це карликові кущі – полярна береза і верба, кущики – голубика, брусниця, багно, деякі види злаків, осок, а також мохи і лишайники. В Ісландії на лучно-дернових грунтах, які сформувались в захищених від вітру долинах, поширені так звані океанічні луки – різнотравні і злакові луки з досить високим травостоєм.
Бідність рослинного покриву і нестача рослинної їжі обумовили бідність видового складу фауни. Із ссавців тут найбільш поширені лемінг, який є основною їжею для більшості хижаків, багато зайців. З хижаків водяться песець, лисиця, вовк. Наземних птахів небагато: полярна сова, біла куріпка, пуночка. Але є багато водоплавних птахів: гуси, качки, гаги, кайри, чистики, казарки.
Зона лісотундри утворює перехідну зону між тундрою і тайгою і розміщується вузькою смугою вздовж південного кордону зони тундри на Кольському півострові і Східноєвропейській рівнині. Річний радіаційний баланс у лісотундрі становить 22-24 ккал/см2. Літо більш тривале і тепле, ніж в тундрі. Середня температура липня становить +12...+140 С. Вегетаційний період збільшується до 3-4 місяців. Кількість опадів – 400-450 мм. Багаторічна мерзлота поширена місцями. Типовими для зони є соліфлюкція і термокарст.
Для грунтового покриву характерна строкатість. Переважають тундрові торф’яно-глеєві грунти. На більш легких дренованих грунтах за відсутності багаторічної мерзлоти формуються тундрові поверхнево-глеєві опідзолені грунти під тундровою рослинністю та глеєво-підзолисті під рідколіссями.
У рослинному покриві зони типові тундрові угрупування поєднуються з поодинокими деревами, їх групами та рідколіссям. Деревостій у лісотундрі розріджений і пригнічений, висота дерев не перевищує 5-7 м. Характерні прапороподібні форми крон, тонкі стовбури. Деревні породи в західній частині зони представлені березою покрученою та сосною звичайною, в східній частині зони – ялиною європейською.
Тваринний світ в лісотундрі більш багатий, ніж у тундрі. Для неї звичайні такі представники тайги, як лось, бурий ведмідь, росомаха, заєць-біляк, білка, з птахів – глухар, рябчик. В той же час взимку сюди відкочовують мешканці тундри північний олень і песець. Влітку прилітає багато водоплавних птахів.