3. Геоморфологічне районування Азії

Найбільшими таксономічними одиницями при геоморфологічному районуванні вважають материки і улоговини океанів. Вони, в свою чергу, поділяються на геоморфологічні зони, країни, провінції, області і райони.

Геоморфологічна зона відповідає геотектонічним структурам другого порядку – платформам і складчастим поясам різного віку. В межах Азії виділяють вісім геоморфологічних зон: 1) Сибірську платформенну; 2) Тяньшансько-Забайкальську орогенічну; 3) Китайську платформенну; 4) Далекосхідну орогенічну; 5) Альпійсько-Гімалайську орогенічну; 6) Аравійську платформенну; 7) Індостанську платформенну; 8) Тихоокеанську геосинклінальну.

На території Азії виділяють 16 геоморфологічних країн: 1) Західносибірська рівнинна; 2) Середньосибірська плоскогірна; 3) Східносибірська рівнинно-гірська; 4) Південносибірська гірська; 5) Казахська дрібносопкова; 6) Середньоазіатська рівнинна; 7) Середньоазіатська гірська; 8) Східноазіатська рівнинно-гірська; 9) Центральноазіатська рівнинна; 10) Центральноазіатська гірська; 11) Тібетсько-Гімалайська гірська країна; 12) Передньоазіатська нагірна; 13) Кавказька гірська; 14) Аравійська плоскогірна; 15) Індостанська плоскогірна; 16) Тихоокеанська острівна.

Західносибірська рівнинна країна розміщується між Уральськими горами на заході і Єнісеєм на сході і включає одну, але велику орографічну одиницю – Західносибірську рівнину. Її північною межею є узбережжя Карського моря. Південна межа проходить вздовж підніжжя Тургайського плато, Казахського дрібносопковик і Алтаю. Західносибірська рівнина – одна з найбільших акумулятивних заболочених низовин земної кулі. Вона приурочена до молодої Західносибірської платформи і має переважно плоску, навіть ввігнуту поверхню. Проте це не одноманітна низовина, як ще донедавна вважалося. Знижені ділянки, що переважають в центрі і на півночі рівнини, мають висоту 50-100 м над р. м. Але вздовж західної, південної і східної окраїн рівнини простягаються невисокі височини з висотами від 140-150 до 250 м.

Середньосибірська плоскогірна країна розміщується між Єнісеєм і Леною, на схід від Західносибірської рівнини, і включає дві великі орографічні одиниці, що приурочені до різних тектонічних структур – Середньосибірське плоскогір’я і Північносибірську низовину. Їх розглядають як окремі морфоструктурні провінції. Північною межею країни є узбережжя морів Карського і Лаптєвих. Південна межа проходить вздовж північно-східного підніжжя Східного Саяну, західного підніжжя Приморського і Байкальського хребтів, західного підніжжя Північно-Байкальського нагір’я, північних підніж Патомського нагір’я і Станового хребта. На сході межа країни проходить східніше річки Лени, вздовж західного підніжжя хребтів Верхоянського і Сетте-Дабан.

Східносибірська рівнинно-гірська країна розташована східніше Середньосибірської країни і займає північно-східну частину материка без півострова Камчатка. Північною межею країни є узбережжя морів Північного Льодовитого океану, східною і південною – узбережжя морів Тихого океану. На півдні по річках Пенжина і Анадир вона межує з іншою країною – Тихоокеанською. На південному заході межа країни проходить по західному підніжжю хребта Джугджур і південному підніжжю Станового хребта. Більшу частину країни складають низькі і середньовисокі гори, нагір’я і плоскогір’я: Верхоянський хребет, хребет Черського, Янське плоскогір’я, Оймяконське нагір’я, Колимське нагір’я, Чукотське нагір’я, Юкагірське плоскогір’я, Анадирське плоскогір’я, хребет Джугджур. Рівнинну частину країни Яно-Індігірська, Колимська і Анадирсько-Пенжинська низовини. Вони простягнулися вздовж узбережній моря Лаптєвих, Східносибірського і Берингова морів.

Південносибірська гірська країна включає гори Алтай, Західний і Східний Саян, Кузнецький Алатау, Вітімське плоскогір’я.

Казахська дрібносопкова країна в тектонічному відношенні відповідає каледонсько-герцинській складчастій області або Казахському щиту молодої платформи. В рельєфі він являє собою височину, серед плоскої поверхні якої здіймаються окремі сопки, скельні останці і низькогірні масиви.

Середньоазіатська рівнинна країна включає Туранську рівнину або Туранську низовину, Тургайське плато, Мангишлакське плато та плато Устюрт. Тектонічним фундаментом країни є Туранська плита – молода епігерцинська платформа. Для будови поверхні характерно чергування низовин (Сирдар’їнська низовина, Південнокаракумська низовина та ін.) і платоподібних височин.

Середньоазіатська гірська країна включає гори Тянь-Шань, Памір, Джунгарський Алатау, хребет Тарбагатай.

Східноазіатська рівнинно-гірська країна включає Велику Китайську рівнину, плато Ордос і Лесове, хребет Ціньлін, гори Чионгшон, Сичуанська улоговину.

Центральноазіатська рівнинна країна включає Джунгарська, Кашгарську (Тарімська) і Ційдамськку улоговини, рівнину Алашань і плоскогір’я Гобі.

Центральноазіатська гірська країна складається з гір Куньлунь, Алтинтаг, Наньшань.

Тібетсько-Гімалайська гірська країна включає Тибетське нагір’я і гори Гімалаї.

Передньоазіатська нагірна країна включає Малоазійське нагір’я з Анатолійським плоскогір’ям, Понтійськими горами і горами Тавр, Вірменське нагір’я та Іранське нагір’я з горами Ельбурс, Загрос, Туркмено-Хорасанські і Сулейманові.

Кавказька гірська країна включає гори Великий Кавказ. Це високі (найвища точка – г.Ельбрус, 5642 м) гори кайнозойського віку. Відрізняються альпійськими формами рельєфу і переважно мають характер куест з явищами карсту. На південь від Великого Кавказу розташовані Колхидська і Куро-Араксинська акумулятивні низовини, які відділяють від нього Закавказьке нагір’я. Це нагір’я складається із складчастих хребтів Малого Кавказу і вулканічного Армянського нагір’я.

Аравійська плоскогірна країна охоплює більшу частину Аравійського півострова, за виключенням його південно-східної окраїни, зайнятою складчастими структурами Альпійсько-Гімалайського орогенічного поясу. Тектонічним фундаментом зони є Африкано-Аравійська докембрійська платформа, яка відокремилась від Африки в кінці неогену грабеном Червоного моря і причленувалась до Азії. Її складають кристалічні породи, представлені переважно архейськими сланцями і гранітами. На заході і південному заході вони виходять на поверхню. На іншій частині півострова докембрійський фундамент перекритий палеогеновими відкладами – пісковиками, вапняками та ін.

За будовою поверхні Аравійський півострів поділяють на дві частини: 1) смугу окраїнних гір; 2) внутрішні пустинні плоскогір’я. Окраїнні гірські масиви, що тягнуться вздовж узбережжя на заході і південному заході півострова, досягають висоти понад 3000 м. Гори складаються з базальтів, вапняків та інших гірських порід. У багатьох місцях на фоні лавових покривів височіють конуси згаслих вулканів. У північно-східній частині півострова знаходяться Оманські гори, що в тектонічному відношенні чужі для решти півострова, оскільки утворилися в кайнозойську еру горотворення. Висота їх – до 3000 м, а вершина Джебель-Ахдар – 3352 м.

Внутрішні плоскогір’я являють собою поєднання окремих плоских плато, що поступово знижуються з південного заходу на північний схід від 2000 м до 200 м. Лише на узбережжі Перської затоки розташована низовинна рівнина Ель-Хаса, яка на півдні переходить у пустелю Руб-ель-Халі. Більшу частину півострова займають кам’янисті і піщані пустелі: Сірійська, Великий Нефуд, Малий Нефуд або Дехна, Руб-ель-Халі. До країни відносять Месопотамську низовину, що приурочена до крайового прогину Африкано-Аравійської платформи і являє собою плоску, сильно заболочену низовинну рівнину з численними озерами і солончаками.

Індостанська плоскогірна країна включає плоскогір’я Декан, гори Аравалі, Західні і Східні Гати, Індо-Гангську низовину.

Тихоокеанська острівна країна включає гори і рівнини Японських островів і Малайського архіпелагу.