13. Давня література і початки формування літературної мови

Українська література має тисячолітню історію. Початки її належать до часів формування Київської Русі. Однак ще в передісторичну добу (до ІХ ст.) предки українців мали розвинену усну творчість(народні свята, коли виконувались українські пісні, скоромовки, загадки, прислів’я). Ма йже єдиною визначною писемною пам'яткою того часу є літопис «Повість минулих літ», який є не тільки джерелом історичних відомостей, а й хрестоматією епічних пісень, легенд та переказів епохи Київської Русі. Поетичним шедевром давньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Цей героїчний епос увібрав у себе найкращі зразки народної творчості того часу і став надбанням та гордістю всього слов'янського світу. Із розвитком писемності почала формуватися літературна мова, усталені літературні вирази, адже до цього часу переважала церковна мова письма. Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

14.Усна й писемна форми української літературної мови

Літературна мова — це складова й невід’ємна частина загальнонаціональної мови. Вона виділяється як унормована й оброблена її форма. Літературна мова обслуговує всі сфери суспільного життя: виконує функції спілкування, є мовою художньої літератури, науки, публіцистики, задовольняє потреби державних установ, навчальних закладів тощо. Характерними рисами сучасної української літературної мови є її універсальність, здатність охопити всі накопичені людством знання, обслуговувати всі мовні сфери, обов’язковість її норм незалежно від соціальної, професійної чи територіальної належності носіїв мови, наявність варіантів для висловлення близького змісту. Українська літературна мова існує в двох формах — усній і письмовій. Усна форма розрахована на слухача, письмова — на читача. Усному мовленню властива спонтанність; під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову;для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість фактами; важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою. Писемне мовлення є основним для ділових людей. Одиницею писемного мовлення є текст різного х-ру. писемна мова фіксується графічними знаками; писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору; писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;в писемній мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполучень;у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: накази, квитанції, накладні тощо.