8. Статус української мови як державної.

Державна мова – це офіційна мова державних установ, мова освіти й культури, науки, телебачення, радіомовлення. Це мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні. Статус державної в Україні з 1989 має українська мова («Закон про мови в УРСР») українська мова, бо вона є мовою корінної нації й рідною для більшості населення України. Державний статус української мови закріплено в Конституції України (ст.. 10). Саме державна мова є важливим чинником консолідації нації, єдності держави. Поняття «офіційна» мова є синонімом державної.

9. Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.

Літературна мова – це мова нормована, тобто така, яка має свої загальнообов’язкові, єдині норми (правила) у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Ці норми вироблені багатовіковою суспільно-мовною практикою народу, відшліфовані майстрами слова, обґрунтовані й усталені мовознавчою наукою й узаконені певними урядовими и науково-освітніми актами. Отже, літературна мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної української мови. Розрізняють норми лексичні (слововживання, закономірності лексичної сполучуваності), орфографічні (написання), орфоепічні (вимова), граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми), стилістичні (доцільність використання мовновиражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, у відповідній ситуації спілкування). Літературні норми фіксуються у граматиках, словниках, довідниках. Їх мають неухильно дотримуватися газети, радіо, телебачення, школа, театр, громадянські й державні установи. Літературна мова народу є могутнім засобом і фактором розвитку суспільства та його історичного поступу в усіх галузях життєдіяльності, особливо в культурній.

10. Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови.

Літературна мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної української мови. Розрізняють норми лексичні, орфографічні, орфоепічні, граматичні, стилістичні.

Основними лексичними нормами є норми правильного вживання слів у властивому їм значенні, правильного поєднання слів за змістом, адже словниковий склад української мови – це продукт багатьох епох, він характеризується багатством, розмаїттям, різноманітними стилістичними, виражальними можливостями слів. Багатство українського словникового складу виявляється в полісемії, синонімії, омонімії, паронімії, антонімії тощо. Правильне використання полісемічних слів, синонімів, омонімів, паронімів і антонімів забезпечує виразність, точність і ясність висловлюваної думки.

Щодо орфографічних норм, їх становлять такі основні розділи української орфографії, як вживання великої літери, правопис складних слів, правопис слів іншомовного походження, прізвищ і географічних назв, правила переносу слів та графічні скорочення. Знання української орфографії є обов’язковим для кожної освіченої людини і фахівця з будь-якої сфери діяльності зокрема, оскільки оволодіння орфографічними нормами є показником загальної культури людини.

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови – це загальноприйняті правила, що стосуються вимови звуків, звукосполучень, а також окремих слів та їх граматичних форм, якщо їм властиві певні мовні особливості. Орфоепія має велике практичне значення, оскільки вивчення загальноприйнятих правил літературної вимови і правильного наголошування слів не тільки забезпечує високу культуру мовлення, а й сприяє попередженню вимовних помилок.

Граматика виконує в укр. мові важливу організуючу роль. Для укр. суспільства вона має важливе теоретичне і практичне значення. Саме граматична будова укр. мови становить структуру укр. мови, визначає її специфіку й національну самобутність.

Стилістика забезпечує доцільність використання мовновиражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, у відповідній ситуації спілкування.