- •Мова й література в системі культурних цінностей укр. Суспільства.
- •Мова – суспільне явище. Функції мови.
- •Українська літературна мова й мова професійного спрямування.
- •Специфіка мови професійного спрямування.
- •Комунікативні якості професійної мови.
- •Мовне законодавство України.
- •Статус української мови як державної.
- •9. Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.
- •10. Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови.
- •11. Поняття культури мови. Комунікативні засоби культури мови.
- •12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції
- •13. Давня література і початки формування літературної мови
- •14.Усна й писемна форми української літературної мови
- •15.Функціональні різновиди української літературної мови. Їхні основні ознаки
- •16.Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова
- •17.Науковий, офіційно-діловий,розмовний стилі як основа мови фаху.
- •18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу економіста
- •19. Класична укр. Літ-ра як етап формування й утвердження норм літ. Мови.
- •20.Котляревський – зачинатель нової української літератури.
- •21. Г. Квітка-Основ`яненко – фундатор нової укр. Прози й нової мови прзового твору.
- •22. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах укр. Літ.
- •23. Новаторство мовно-поетичної творчості т. Шевченка.
- •24.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції
- •25. Принципи укр правопису.
- •26. Науковий стиль сучасної укр. Літ. Мови.
- •27. Писемні форми репрезентації результатів студентських досліджень (конспект, тези, реферат).
- •28. Офіційно-діловий стиль сучасної укр. Літ. Мови..
- •29. Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня х-ка.
- •30. Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •31. Поняття «термін», «термінологія», «терміносистема». Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.
- •32. Пряме й переносне значення слів. Вияви полісемії в різностильових текстах.
- •33. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у різностильових текстах.
- •35. Мовна надмірність і мовна недостатність у різностильових текстах.
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів, діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •37. Неологізми, архаїзми, історизми в укр. Літ. Мові.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.
- •40. Поняття «граматична норма». Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •41. Синтаксичні конструкції в різноманітних текстах.
- •42. Синтаксична норма. Складні випадки керування.
- •43.Синтаксична норма. Порядок слів у реченнях.
- •44. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти.
- •45. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й посилання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.
- •46. Усна форма літ. Мови. Орфоепічні норми як компонент формув. Мовної компетенції фахівця.
- •47. Основні правила наголошування в укр. Мові. Основні правила милозвучності.
- •48.Публічний виступ як різновид усної мови. Підготовка публічного виступу.
- •49. Публічний виступ і функціональні типи мовлення
- •50. Специфіка публічної монологічної мови.
Специфіка мови професійного спрямування.
Професійна мова – це різновид літературної мови, якою користуються люди певної професії у виробничо-професійній чи науковій сфері. Основу професійної мови становить виробничо-професійна і термінологічна лексика, яка й визначає її специфіку. До складу виробничо-професійних входять слова, відібрані із загальнонародної мови колективом людей однієї спеціальності чи запозичені з інших мов, які означають назви знарядь праці, процеси вир-ва, продукти вир-ва тощо.
Особливе місце в професійній мові займає термінологічна лексика як її основа. Різна за своїм походженням, власне українська і запозичена з інших мов, вона значною мірою визначає проф. компетентність фахівця з будь-якої виробничо-професійної сфери чи певної галузі знань.
Комунікативні якості професійної мови.
Професійна мова – це різновид літературної мови, якою користуються люди певної професії у виробничо-професійній чи науковій сфері. Основу професійної мови становить виробничо-професійна і термінологічна лексика. Професійна лексика вживається як в усній мові людей певної спеціальності, так і в мові писемній, зокрема в наукових працях, підручниках, журналах і газетах, які видаються для працівників різних галузей науки і господарства країни.
Ґрунтовна обізнаність із професійною, зокрема термінологічною лексикою, загальнонауковою, вживаною людьми різних професій і вузькофаховою, властивою спеціалістам лише певної виробничо-професійної чи наукової сфери, забезпечує належний проф. рівень кожного фахівця.
Складники системи національної мови.
Національна мова – це засіб спілкування нації та засіб її самоідентифікації серед інших націй. Н. м. — система декількох форм існування мови: літературна мова (усна і писемна форми) і діалекти. Літературна мова – основна над діалектна форма існування мови, що є засобом порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соціального положення. Визначальними рисами літературної мови є спрацьованість, унормованість, поліфункціональність і стилістична диференціація. Літературна мова — відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, освіту, побут людей.
Діалекти ж – це різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю.
Мовне законодавство України.
Мовні відносини в Україні регулює, крім Конституції, Закон про мови, який був прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року. Більшість статей Закону було введено в дію з 1 січня 1990 року, проте
окремі статті набували чинності через три, п’ять, навіть сім років після прийняття документа. Найбільше значення в Законі має стаття, що надає українській мові державного статусу.
Державна мова – це офіційна мова державних установ, мова освіти й культури, науки, телебачення, радіомовлення. Це мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні. Саме державна мова є важливим чинником консолідації нації, єдності держави. Поняття «офіційна» мова є синонімом державної.