
- •Мова й література в системі культурних цінностей укр. Суспільства.
- •Мова – суспільне явище. Функції мови.
- •Українська літературна мова й мова професійного спрямування.
- •Специфіка мови професійного спрямування.
- •Комунікативні якості професійної мови.
- •Мовне законодавство України.
- •Статус української мови як державної.
- •9. Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.
- •10. Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови.
- •11. Поняття культури мови. Комунікативні засоби культури мови.
- •12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції
- •13. Давня література і початки формування літературної мови
- •14.Усна й писемна форми української літературної мови
- •15.Функціональні різновиди української літературної мови. Їхні основні ознаки
- •16.Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова
- •17.Науковий, офіційно-діловий,розмовний стилі як основа мови фаху.
- •18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу економіста
- •19. Класична укр. Літ-ра як етап формування й утвердження норм літ. Мови.
- •20.Котляревський – зачинатель нової української літератури.
- •21. Г. Квітка-Основ`яненко – фундатор нової укр. Прози й нової мови прзового твору.
- •22. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах укр. Літ.
- •23. Новаторство мовно-поетичної творчості т. Шевченка.
- •24.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції
- •25. Принципи укр правопису.
- •26. Науковий стиль сучасної укр. Літ. Мови.
- •27. Писемні форми репрезентації результатів студентських досліджень (конспект, тези, реферат).
- •28. Офіційно-діловий стиль сучасної укр. Літ. Мови..
- •29. Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня х-ка.
- •30. Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •31. Поняття «термін», «термінологія», «терміносистема». Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.
- •32. Пряме й переносне значення слів. Вияви полісемії в різностильових текстах.
- •33. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у різностильових текстах.
- •35. Мовна надмірність і мовна недостатність у різностильових текстах.
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів, діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •37. Неологізми, архаїзми, історизми в укр. Літ. Мові.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.
- •40. Поняття «граматична норма». Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •41. Синтаксичні конструкції в різноманітних текстах.
- •42. Синтаксична норма. Складні випадки керування.
- •43.Синтаксична норма. Порядок слів у реченнях.
- •44. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти.
- •45. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й посилання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.
- •46. Усна форма літ. Мови. Орфоепічні норми як компонент формув. Мовної компетенції фахівця.
- •47. Основні правила наголошування в укр. Мові. Основні правила милозвучності.
- •48.Публічний виступ як різновид усної мови. Підготовка публічного виступу.
- •49. Публічний виступ і функціональні типи мовлення
- •50. Специфіка публічної монологічної мови.
46. Усна форма літ. Мови. Орфоепічні норми як компонент формув. Мовної компетенції фахівця.
Орфоепія (від гр. оrthos — правильний і ероs — мова) — розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної літерагурної вимови. Унормована вимова необхідна для того, щоб мова могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб комунікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування, уповільнює розуміння висловленої думки.
Орфоепія – це невід'ємна складова частина культури української мови, однією з основних вимог якої є те, що мовлення має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наголошування слів. Отже, норми правильної літературної вимови обов'язкові для всіх, хто користується українською літературною мовою в її усній формі.
Орфоепія має практичне значення, оскільки вивчення правил літературної вимови не тільки забезпечує високу культуру мовлення, а й сприяє подоланню вимовних помилок. Ці помилки можугь бути зумовлені незнанням правил української літературної вимови або впливом діалектного оточення чи правописних норм.
Норми сучасної української літературної вимови сформувалися на основі вимовних норм середньонаддніпрянських діалектів, які охоплюють територію середньої Наддніпрянщини, Київщини, Полтавщини, де проживали зачинатель нової української літературної мови І. П. Котляревський та її основоположник Т. Г. Шевченко.
Норми української літературної вимови охоплюють вимову голосних, приголосних і слів іншомовного походження.
47. Основні правила наголошування в укр. Мові. Основні правила милозвучності.
Норми наголошення в сучасній українській літературній мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо).
Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад.
Основні правила милозвучності:
Українська мова досягає милозвучності зокрема тим, що насамперед уникає збігу голосних, а вже потім приголосних звуків. Найпоширенішим засобом є чергування у-в та і-й.
48.Публічний виступ як різновид усної мови. Підготовка публічного виступу.
Кожен спеціаліст повинен оволодіти мистецтвом публічного виступу,хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками лекції, промови чи доповіді, робити повідомлення.
Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.
Формами такого спілкування можуть бути:
— лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для фахівців;
— мітинг чи збори, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати тощо.
Кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією.
Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а слухачам — мистецтво слухання. Це особливе уміння, якому потрібно вчитися упродовж усього життя. Ще стародавні мудреці казали, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.
Але хто більш активний під час виступу: промовець чи слухач?
Звичайно, промовець. Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати, хвилюватися вирішенням тих чи інших проблем.
Учені застерігають, що згідно із законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким сильним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми. На це потрібно зважати і знати, перед якою аудиторією краще виступати (великою чи малою).
Щоб зацікавити людей, промовець повинен бути добре ерудованим, досконало розбиратися в проблемі, про яку говорить. Слухачі стають співучасниками процесу мислення промовця. Між ними встановлюється інтелектуальний контакт (свідченням цього є погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи) та ін. Це свідчить про те, що слухачі включились у спільну з ним мислительну діяльність. Задоволення від такого спілкування отримують обидві сторони.
Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету.
Структура
Публічний виступ складається з декількох взаємопов'язаних між собою етапів :
— докомунікативний — етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;
— передкомунікативний — етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов'язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;
— комунікативний — центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;
— посткомунікативний — визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.
Як же готуватися до виступу?
Ученими розроблено ряд порад, серед яких:
— готувати повний текст публічного виступу;
— надрукувати його;
— прочитати для себе вголос, пам'ятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, упорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;
— підкреслювати найважливіші думки;
— виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природнім;
— визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.