46. Трансформація світоглядних орієнтацій Олександра Солженіцина.

Виховувався у православній родині, але шкільне виховання вплинуло на трансформаці. Світосприйняття. Захопився марксистською ідеологією. Був членом комсомолу. Вступає до Ростовського університету, фіз-мат. Пааралельно навчався у Московському університеті в унституті філософії, літератури, історії, проте його не закінчив. Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї. Нагороджений орденами ВВВ 2-го ступеня. За критику дій Сталіна у переписці з другом 1945 року заарештований і засуджений на 8 років таборів. 1953 року звільнений, позбавлений права жити у Європейській частині СРСР. Живе у Казахстані. 1956 року рішенням суду реабілітований. 1965р. Архів Солженіцина потрапив в КДБ, після чого випуск його творів став неможливим. Його виключили із Союзу письменників, а вже через рік став Лауреатом Нобелівської премії з літератури. Після публікацій за кордоном твору «Архіпелаг ГУЛАГ» його знову заарештували. Його було визнано винним в державній зраді і літаком депортовано до ФРН. Жив у Швейцарії, США. З приходом Горбачова письм. був реабілітований. 1997 року повернувся до Росії, 1997 року став дійсним членом Академії наук.

Солженіцин критикувався за різкі суперечності між цифрами репресованих, що він наводив, та архівними даними, які стали доступними в період перебудови [1]. Гостро критикувалась за недостовірність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де мовиться про побут таборів, смертності увязнених, їхньої чисельності.[2] [3]. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланням на дослідження учених, що працювали в російських архівах[4].

З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Великої Вітчизняної війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених[5][6]. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельської пропаганди. Подібний відгук виходить від Л. А. Самутіна, як стверджується, дисидента, колишнього власівця, що особисто працював в ідеологічному апараті геббельського міністерства пропаганди і прихильника Солженіцина, що приховував у себе рукопис «Архіпелагу» від КДБ[7].

Солженіцина активно критикували і «справа» — перш за все інші дисиденти і емігранти, що заперечували його християнські і антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). «Лист вождям Радянського Союзу» піддався критиці А. Д. Сахарова.

47. Особливості символізму у поетичній спадщині Олександра Блока.

Серед ознак символізму: принцип вічної жіночності. Среди символистов присутствовало ожидание новой Богоматери, которая являлась синтезом Марии, матери Христа, и обычной, скромной девушки. Вторым утверждением было то, что “земная жизнь несовершенна”, из чего проистекало вечное подсознательное стремление к Небесному, ирреальному. Напрямую связано с ним и следующее утверждение символистов: в реальности подавлена любовь, а Вечная Женственность есть олицетворение любви.

А. Блок очень многое из теории В. Соловьева использовал и сделал основой своего творчества. Однако также многое было переосмыслено поэтом. Вот почему лирический герой Блока не столько типичный герой символизма, сколько синтез его с личностью самого Блока. Если рассматривать этого героя в общем, не разделяя его образ на различные сборники поэта, можно с легкостью определить черты, которые не изменяются на протяжении всего блоковского творчества. Лирический герой интеллигентен, чист душой, ему противны пошлость и обыденность реальности: “Я не люблю пустого словаря любовных слов...”; его понимание земного несовершенства и вера (а он верит) поднимают его на высокий уровень нравственного и духовного развития — это от самого Блока. Естественно, что, обладая всеми вышеперечисленными качествами, герой автора ярко выделяется из толпы, понимает всю правду об окружающем мире и замечает то, чего не видят другие. Лирический герой Блока — во многом сам Блок. Но обладающий возможностью после пережитой трагедии, а зачастую и духовной смерти вновь возродиться для того, чтобы “безумно жить”.

“Жизнь” лирического героя напрямую связана с жизнью самого поэта, и сам он (лирический герой) с каждым новым сборником автора становится все более и более трагичным и сложным образом.

Краківський університет — заснований 1364 року Казимиром III, реорганізований 1400 року Володиславом Ягайлом (назва була надана університетові у 19 столітті щоб підкреслити зв'язок з династією Ягеллонів) Найвідоміші випускники

Микола Коперник — астроном, математик, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи

Станіслав Лем — письменник-фантаст

Кароль Войтила — Папа Римський Іван Павло II

Антоній Реман — географ, геоботанік, дослідник рослинності Карпат, Поділля й Криму.

Карловий університет (також: Карлів університет, Празький університет, чеськ. Univerzita Karlova v Praze, лат. Universitas Carolina, нім. Karls-Universität zu Prag) — університет у столиці Чехії місті Празі. Це — найстаріший університет у Чехії (заснований у 1347 році), був першим університетом у Священній Римській імперії, на слов'янських землях (у слов'ян) і в Центральній Європі загалом, один з найстаріших університетів у світі.

Вільнюський університет Заснований 1579 року Королем Стефаном Баторієм на базі єзуїтської колегії. Початково викладання велося латинською мовою, в університеті вивчали теологію, філософію та право. Серед випускників академії ранніх років — митрополит Рафаїл Корсак. Під владою Російської імперії заклад діяв під офіційною назвою «Імператорський Віленьский університет». Серед видатних випускників університету того часу — поети Адам Міцкевич та Юліуш Словацький. Після польського повстання 1830–1831 років університет був ліквідований, більша частина активів була передана Київському університету. 1919 року університет був відроджений, але не функціонував як литовський: внаслідок авантюри Желіговського Вільнюс разом з великою частиною литовської території опинився у володіннях Польщі. Університет отримав офіційну назву «Університет Стефана Баторія»; викладання в ньому велося польською мовою. Із захопленням східних територій Польщі Радянським Союзом 1939 року університет призупинив діяльність. В 1944 діяльність університету (вже як литовського) була відновлена, у закладі навчалося до 5000 студентів, викладання велося російською (переважно) та литовською мовами.

Белградський університет (серб. Универзитет у Београду) — найбільший вищий навчальний заклад Сербії, заснований в 1808 році в Белграді. Випускники

Зоран Джинджич — прем'єр-міністр Сербії

Кіро Глігоров — перший президент Республіки Македонія

Данило Кіш — відомий сербський письменник

Меша Селімович — югославський боснійський письменник

Борис Тадич — президент Сербії

Мірко Цветкович — прем'єр-міністр Сербії

Патріарх Сербської православної церкви Іриней

університет Загребський, один з найбільших вищих учбових закладів Югославії. На початку 17 ст в Загребе єзуїтами був заснований теологічний факультет, в 1662 — філософський факультет. У 1669—74 в р. Лепоглаве було засновано філософсько-теологічний вищий учбовий заклад, який потім переведений до Загреб (1669 вважається роком створення З. в., хоча у той час він ще не отримав права університету). У 1772—76 в Загребе створюється академія.

Університет Коменського в Братиславі (словац. Univerzita Komenského v Bratislave) — класичний університет у столиці Словаччини місті Братиславі, найбільший і найстаріший університет у країні.Названий на честь видатного чеського мислителя-просвітника Яна Амоса Коменського.Історичним попередником Університету Коменського була Істрополітанська Академія (лат. Academia Istropolitana), яка існувала у Пресбургу (сучасна Братислава) у 2-й половині XV століття. Університет у Братиславі був заснований незабаром після утворення незалежної Чехословаччини у 1919 році за безпосередньої участі колективу празького Карлового університету. З огляду на це, тривалий час значною частиною професорсько-викладацького складу вишу були етнічні чехи.

Софійський університет (болг. Софийски университет „Св. Климент Охридски“), що носить ім'я святого Климента Охридського, одного з основоположників слов'янської писемності, — найстаріший вищий навчальний заклад Болгарії. Заснований у 1888 році. Сучасна будівля споруджена в 1924—1934 роках.

Санкт-Петербу́рзький держа́вний університе́т (рос. Санкт-Петербургский государственный университет) — один із найбільших і найстаріших університетів Росії, заснований в 1724 році.

Моско́вський держа́вний університе́т і́мені М. В. Ломоно́сова, МДУ (Московский государственный университет имени М. В. Ломоносова, МГУ) — найбільший та найстаріший університет Росії. Заснований в 1755 р., в 1940 р. одержав ім'я М. В. Ломоносова. Університет має в своєму розпорядженні більше 600 будівель і споруд, включаючи Головну Будівлю на Ленінських (Воробйових) горах. Їх загальна площа близько 1 млн м².