15. Болгарська етноцентризм: ненадійна толерантність.

етноцентризму, — страхом "забруднення" "чистої" нації і культурного середовища, іноземної "змови" проти країни. Наприклад, вихідці з південної та східної Європи можуть називати себе “європейцями”, щоб якось “урятуватися” від репутації походження з бідних країн-невдах, яку вони мають на Заході.  Так, за дослідженням NewDemocracyBarometer, у 1998 році, коли респондентів запитали, ким вони себе передусім вважають, на перше або друге місце “європейську ідентичність” поставили 24% болгар 

Білорусія

1.Особливості документальної публіцистики Світлани Алексієвич. Теорія позитивного негативізму (на основі світоглядного аналізу повісті «Цинкові хлопчики»). «позитивним негативізмом»: про що б С. Алексієвич не писала (а це – переважно факти зі знаком «мінус»), кожний рядок променує муку, біль, прагнення розтривожити серце й розум читача, спонукати його до неприйняття зла, а не хвацькі літературні наскоки на опонента чи людину на посаді. Ось промовистий витяг з цього інтерв’ю. Кореспондент Леонід Свиридов запитує: «Ви завжди пишете про те, що болить. І коли сталася катастрофа у Чорнобилі, ваш покромсаний цензурою матеріал був одним зперших...» Відповідь: «Чорнобиль – катастрофа такого рівня, що я не могла обійтися журналістським наскоком. Напевно, тому спочатку написала «Цинкових хлопчиків». Після Чорнобиля нам всім потрібно дуже багато думати, зрозуміти. Перед людством постало багато нових проблем. Треба йти далі. Заглянути у глибини. Релігійні, філософські, космічні. Я вже дуже багато прочитала, переглянула. І побачила, що люди вже звикли до Чорнобиля! Зараз моє завдання – пробитися до людей через оте звикання. Розумієте, космічна трагедія якось запобутована. Ми такі маленькі порівняно з нею. Хоча я впевнена, що ми будемо таким же чином відповідати за Чорнобиль, як зараз висловлюють претензії до старшого покоління за трагедію 1937 року. Бо 1937-й рік був так само запобутований, як і Чорнобиль. Люди поблизу не можуть піднятися над ситуацією».

«Журналістика - мій спосіб жити, пізнавати, а література – мій спосіб зрозуміти»

2. Тематичне різноманіття публіцистики Світлани Алексієвич.

1985 — У війни не жіноче обличчя (У войны не женское лицо)

1985 — Останні свідки (сто недитячих розповідей) (Последние свидетели (сто недетских рассказов)

1989 — Цинкові хлопчики (Цинковые мальчики)

1993 — Зачаровані смертю (Зачарованные смертью)

1999 — Чорнобильська молитва (Чернобыльская молитва) Сім років вона жила чужим болем, котрий став її власним. 700 записів, 700 гірких сповідей... Відтак – висновок: «У всіх нас повинно бути відчуття провини, сорому за те, що творилося на наших очах... Сьогодні, як висловився Альбер Кам’ю, не любити – нещастя, ми усі помираємо від цього нещастя». Як жінка і глибоко ранима людина вона відчуває, що журналістиці бракує «інтонацій сповідальних», що «зникнення бодай одного почуття з гуманістичного потенціалу людства – найнебезпечніше».

2. Знакові постаті білоруської літератури і публіцистики.

Давня література

Білоруська література бере початок в літературі Київської Русі. Перші твори білоруської літератури з'являються в 13—14 ст. В 14—15 ст. написані литовські літописи («Літопис Авраамки», 1495), житія, білоруська редакція повісті «Про Мамаєве побоїще», астрологічні книги та ін. Видатним громадським і культурним діячем білорус. народу першої половини 16 ст. був просвітитель і першодрукар Георгій Скорина. Діяльність Г. Скорини та його продовжувачів Симона Будного і Василя Тяпинського позначалась і на розвитку укр. літератури. В 16 ст., для якого характерне посилення ррлігійної та соціально-політич. боротьби, розпивається полемічна та сатирична література. Одна із значних пам'яток 16— поч. 17ст.— нолітич. памфлет «Промова Івана Мелешки»—викриває порочні нрави феод. знаті. Передові діячі білорус. культури 16—17 ст. — А. Філіппович, Л. Карпович, С. Полоцький.

Діяльність Стефана і Лаврентія Зизаніїв, Мелетія Смотрицького, вихідців з України, в основному проходила в Білорусі. В Білорусі широко були відомі твори І. Вишенського, а також «Львівський апостол» (1574) і «Острозька біблія» (1581). В Україні популярними були твори білоруса Л. Карповича та ін. В учбових закладах України вчились білоруси Л. Карпович, С. Полоцький та ін. В період наступу католицької реакції, в 2-й половині 17 і у 18 ст., друкування книг рідною мовою було заборонено, а тому не було умов для розвитку писемної білорус. літератури. В цей час поширюється фольклор. Під впливом укр. літератури розвивається шкільна драма та віршування.

Нова література

На початку 19 ст., після приєднання Білорусії до Росії, відроджується нова білоруська література. Пам'ятки її — антикріпосницькі вірші («Розмова Данила з Степаном», «Розмова пана з селянином»), пародійні поеми («Енеїда навиворіт» і «Тарас на Парнасі»), які виникли під безпосереднім впливом «Енеїди навиворіт» Осипова та «Енеїди» Котляревського, творчість селянського поета Павла Багрима. Один з видатних представників літератури цього періоду — поет і драматург В. Дунін-Марцинкевич (1807—84), твори якого сприяли розвиткові літератури й нац. театру.

У 2-й половині 19 ст. склався критично-реалістичний напрям у білорус. літературі. Великий вплив на розвиток нової білорус. літератури мали рос. революціонери-демократи, а також укр. письменники Шевченко, Франко та ін. Основоположником критичного реалізму в білорус. літературі був поет-демократ Ф. Богушевич (1840—1900). У 80-х рр. виступили поети-демократи А. Лучина, А. Гуринович та А. Абухович. Початок демократичній білорус. публіцистиці поклали революційні відозви Кастуся Калиновського. Після революції 1905 почався новий етап в розвитку нац. літератури. Виразниками дум білорус. народу в його боротьбі за соціальне і національне визволення стали Янка Купала (1882—1942) і Якуб Колас (1882—1956), продовжувачі традицій Богушевича, Некрасова, Шевченка. їхні соратники й послідовники — Цьотка (Пашкевич, 1876—1916), М. Богданович (1891 — 1917), 3. Бядуля (1886—1941), Ц. Гартний (1887—1937).

Радянський період

Велика Жовтн. соціалістична революція створила всі умови для розквіту білорус. літератури. Органічний зв'язок з народом і комуністичні ідеї наснажували творчість Купали, Коласа, Бядулі, Гартного, які стали провідними рад. письменниками Б. Набувають популярності твори М. Чарота, К. Чорного, К. Крапиви, П. Головача, В. Дубовки, М. Зарецького, Я. Мавра, П. Труса, А. Александровича та ін. Тематика їхніх творів: героїка революції та громад. війни, будівництво нового, рад. життя. Особливо розвивається в цей час білорус. проза, якої майже не було в дожовтневий період. В 30-х рр. білоруська рад. література, основана на принципах соціалістичного реалізму, ще більше зміцніла. Видатні твори написали Я. Купала, Я. Колас, творчої зрілості досягають К. Крапива, П. Бровка, П. Глєбка, А. Кулєшов, М Линьков, М. Лужанін, Е. Самуйльонок. Увійшли в літературу П. Панченко, Е. Агняцвєт, А. Астрейка. Після возз'єднання Зх. Білорусії з БРСР в літературу прийшли М. Танк, Ф. Пестрак, М. Машара, В. Тавлай. В роки Великої Вітчизн. війни білорус. письменники у творах, пройнятих патріотизмом, показали героїчну боротьбу народу, віру в перемогу. В цей час розвивалися публіцистика, сатира, пісенна лірика.

В післявоєнний період значно зростає ідейно-художній рівень білорус. літератури, з'являються твори різних жанрів. Широкі епічні полотна створюють М. Линьков, Я. Колас, Ф. Пестрак, прозаїчні твори пишуть Т. Хадкевич, М. Паслядович, І. Грамович. З новими поезіями виступають А. Кулєшов, М. Танк, П. Бровка, П. Панченко. П'єси К. Крапиви, А. Мовзона та ін. ставляться на сценах багатьох театрів Рад. Союзу. В літературу прийшли І. Шамякін, І. Мележ, Я. Бриль, К. Кирієнко та ін. Розвиваються білоруська критика й літературознавство, створюється історія білорус. літератури. Науково розробляються питання білорусько-українських літ. зв'язків у працях білорус. та укр. літературознавців.

Перекладацькі доробки

Перебуваючи по-між кількох літературних світів-впливів (російського, польського та європейського) білоруські писменники та перекладачі успішно їх відображали в своїх перекладах. Ще більшим поштовхом в перекладацькій літературі стали часи після здобуття незалежності Білорусі, виникли числені перекладацькі студії, як університетських так й письменницьких колах. Хоча, починаючи 2000 років, коли почалася незначна реакція владних чинників на уживання й популяризацію білоруської мови, літератори та перекладачі знайшли себе в перекладацькій стезі. Наразі було створено кілька літературнио-перекладацьких проектів, які базувалися на основі періодичних журналів чи «On-line бібліотек»: «ПрайдзіСвєт», «Бєларуські калегіум», «ЛітРадіо», «ARCHE Пачатак».