1. Суть сентименталізму як напрямку в літературі. Представники сентименталізму в Європі та слов’янському світі зокрема.

Виник як реакція проти просвітницького раціоналізму і літературних традицій класицизму. Письменники-сентименталісти надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і виводили як героїв простих людей. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лорен­са Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії». Характерні ознаки: почуття як основна людська цінність і вимір, меланхолійна мрійність, песимізм, почуттєвість, особистіс-ність переживань тощо.

Сентиментальний культ почуття зумовлює більш широ­кий, ніж у класицизмі, інтерес до внутрішнього світу люди­ни, до її психології. Сенти­менталістові важливо саморозкриття, оголення складного психічного життя, що відбувається в ньому, а не об'єк­тивна користь його творів. Письменник-сентименталіст обирає з низки життєвих явищ і подій саме такі, які здатні розчулити читача, зворушити його, примусити хвилюватися. Автори сентименталістських творів звертаються до тем, які неодмінно приводять до глибокого переживання як свого, так і читача: вони опи­сують страждання самотньої людини, нещасливе кохан­ня, а нерідко й смерть героїв: у сентименталістів уже немає жанрів «високих» і «низьких», усі вони є рівноправними.. Зміни відбуваються в усіх родах літератури. В епосі панують жанри подорожніх нота­ток («Сентиментальна подорож» Л. Стерна, «Подорож з Петербурга в Москву» О. Радищева), епістолярного роману («Страждання юного Вертера» Гете, романи Річардсона), з'являється сімейно-побутова повість («Бідна Ліза» М. Карамзіна). В епічних творах сентименталізму важливу роль відіграють елементи сповіді («Сповідь» Ж.-Ж. Руссо) та споминів («Черниця» Д. Дідро), що надає можливості глибшого розкриття внутрішнього світу персонажів, їхніх почуттів і переживань. Жанри лірики,— елегії, ідилії, мадри­гали, послання, — мають на меті психологічний аналіз, розкриття суб'єктивного світу ліричного героя. Янка Купала (Іван Луцевич) – представник трагічного сентименталізму «Розкидане гніздо», «Тарасова доля», Жуковський «Людмила», «Світлана».

2. Суть романтизму як напрямку в літературі. Представники романтизму в Європі та слов’янському світі зокрема.

Романтизм – народність, захоплення фольклором і мистецьокою творчістю. Найбільша свобода творчості художника та повна самодостатність літератури. ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. Представники: Жуковський , Пушкін, Лермонтов, ПАІСІЙ ХІЛЕНДАРСЬКИЙ - фундатор романтичного напрямку, чернець, написав працю "Історія слов'яноболгарська", Петко Славейков, перекладач творів ТГШ, Франциск Богулевич «Білоруська дудка», Юліуш Словацький «Марія Стюарт», поема «Ангеллі», Міцкевич «Кримські сонети», «Пані Твардовська», «Конрад Валленрод», «Пан Тадеуш», «Дзяди». Європа: Брати Грім, Гофман, Гейне. Озерна школа: Водсворд, Кольрідж, Гюго, Меріме, Жорж Санд, Стендаль.