9.Антична філософія класичного періоду

Антична філософія, філософія стародавніх греків і римлян, зародилася в VII-VI ст. до н. е. у Греції і проіснувала до VI ст. н. е. У період античності був закладений фундамент не тільки європейської філософії, але й європейської культури загалом.Періодизація історії філософії. У подальшому розвитку античної філософії можна виділити чотири етапи: а) ранній чи досократівський (поч.VI-кiн.V ст.); б) класичний (кiн.V-кiн.IV ст.); в) еллiнiстичний (кiн.IV-кiн.I ст.); г) пізньоантичний (кiн.I ст. до н.е.-поч.VI ст. н.е.).Класичний етап грецької філософії характеризується тим, в цей час грецька демократія, література, філософія, мистецтво досягли вершини свого розвитку і стали зразком для наступних поколінь. Провідними представниками філософії цього періоду стали софісти, Сократ, діячі сократичних шкіл, Платон, Арістотель. В результаті “сократівського повороту” філософія переорієнтовується з космологічних проблем на пізнання людини, її свідомості та мислення, і в потязі до ідеального досягає апогею.Софісти. Класичний етап у розвитку античної філософії починається з виникнення школи софістів наприкінці V ст. Софісти, представники грецького просвітництва, готували учнів до політичної діяльності. Саме софісти переорієнтували філософську думку античності на проблему людини та її свідомості. Протагор, найбільш відомий серед софістів, висунув тезу “людина є мірою всіх речей”. Істина і моральність, стверджували софісти, не є абсолютними, вони а відносні, вони розрізняються для кожної культури, для кожної людини, для кожної ситуації. Людина повинна покладатися лише на свій глузд і орієнтуватися лише на власні потреби.Сократ. Першим власне афінським філософом був Сократ (470-399). Сократ почав свій шлях у філософії як учень софістів, але згодом відмовився від їх скептичного ставлення до істини. Адже своїм призначенням в житті Сократ вважав пошук істини. Відкриття власного невігластва - початок філософування, за Сократом. Він намагався відкривати учням їх невігластво і тим спонукати їх до доброчинного життя. Сам себе Сократ не вважав мудрим (“софос”), а лише “філософом”, таким, що любить мудрість. “Я знаю, що нічого не знаю, - казав про себе Сократ і додавав, - інші не знають навіть цього”. У бесідах та дискусіях сформувався філософський метод Сократа. Його суть полягала у наступному. Істина не знаходиться і не виникає у голові окремої людини безпосередньо. Вона народжується у процесі діалогу між людьми, які спільно шукають істину. Діалектика як метод пізнання у Сократа набуває форми мистецтва управляти пізнанням, управляти діалогом, стикати протилежні точки зору через вміння правильно задавати питання. Горгій доводив,що буття без людини не існує,бо якби воно існувало ,ми не могли б мати про нього ніякого знання,а якби мали знання,то не змоглиб його висловити. Протагор виходив з того що оскільки в кожній речі можливі протилежності взаємовиключні думки,людини не може орієнтуватися у світі слід вибирати між двома протилежними думками. І людина здійснює цей вибір приймаючи одну думку і відкидаючи протилежну. Тобто людина тільки в собі самій може знайти істину.