Класифікація інвестиційних ресурсів

За цілями інвестування розрізняють інвестиційні проекти, що забезпечують:

Приріст обсягу продукції;

Розширення асортименту (відновлення) продукції;

Підвищення якості продукції;

Зниження собівартості продукції;

Вирішення соціальних, економічних та інших завдань.

За рівнем автономності реалізації:

Незалежні від реалізації інших проектів підприємства;

Залежні від реалізації інших проектів підприємства.

За строками реалізації:

Короткострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації до 1 року;

Середньострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації від 1 до 3 років;

За обсягами необхідних інвестиційних ресурсів розрізняють інвестиційні проекти:

Невеликі (до 100 тис. дол. США);

Середні (від 100 тис. до 1000 тис. дол. США);

Великі (понад 1000 тис. дол. США).

За передбаченою схемою фінансування за рахунок:

Зовнішніх джерел (кредиту);

Власних джерел;

Акціонування (первинної чи додаткової емісії акцій);

Змішаних форм фінансування.

Рис. 8.7. Етапи процесу розробки бізнес-плану інвестиційного проекту

Визначення інвестиційної проблеми та обґрунтування необхідності здійснення інвестицій

Визначення величини необхідних фінансових ресурсів для здійснення інвестиційного проекту

Зіставлення величини необхідних фінансових ресурсів з власними коштами і визначення розміру залучених коштів

Виявлення можливих потенційних інвесторів і визначення умов надання фінансових ресурсів

Розробка бізнес-плану, орієнтованого на надання потенційному інвестору інформації, що характеризує здатність підприємства до ефективної реалізації інвестиційного проекту

Надання бізнес-плану потенційному інвестору як заявку на одержання інвестицій

Детальне пророблення бізнес-плану для використання його як програми реалізації інвестиційного проекту підприємством

Таблиця 8.9. Підходи до побудови моделей управління

зз/п	Підхід	Характеристика
1	Синтез структури системи із її початкових елементів	Характеризується тим, що завдання синтезу полягає у обмеженій і достатньо повній характеристиці окремих елементів системи управління, наявності критеріїв їх групування у підрозділі. Завдання складаються у виділенні функцій, окремих робіт і процедур, які необхідно виконати для досягнення поставлених цілей управління. У рамках такого підходу розглядаються зв'язки і відносини між роботами, посадами, особистостями у відриві від вибору процесів управління, форм мотивації працівників, планових показників, економічного механізму. При цьому підприємство розглядається як закрита система
2	Раціоналізація технології організаційних і фінансових процесів	Об'єднує достатньо широку та різнопланову групу методів, які зосереджені в основному на процесно-технологічних характеристиках підприємства та пов'язані з його організаційною структурою. Перевагами наведеного підходу є прикладна спрямованість фінансових процесів, визначеність інженерних і математичних фінансових проблем, організаційні вдосконалення орієнтовані на практичне впровадження
3	Організаційні зміни	Передбачає методології організаційних змін для удосконалення побудови та функціонування підприємства, використання організацій соціально-психологічних і фінансових методів. При цьому робиться спроба безпосередньо впливати на індивідуальні та групові інтереси апарату управління
4	Ситуаційний вибір моделей управління	В основі лежить впровадження двохетапного процесу проектування моделей управління

Рис. 8.10. Схема циклу моделювання

Термін «інвестиція» походить від лат. invest, що означає «вклада­ти». В широкому розумінні цього слова інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому.

В Законі України «Про інвестиційну діяльність» [1] інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціаль­ний ефект. Такими цінностями Закон визначає:кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформле­них у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду вироб­ництва, але не запатентованих; права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спо­рудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти у всіх сферах народ­ного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи України й інозем­них держав, а також держави в особі урядів.

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а

Інвестування - це процес акумуляції коштів у різній формі (гро­ші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авто­рські права та ін.), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори - ресурси, а далі у капітал.

Виділяють такі функції інвестицій у виробничій сфері

Прямі інвестиції – це ті, що направляються на дане підприємство, і обсяг яких складає не менше 10% акціонерного капіталу цього підприємства.

Портфельні інвестиції – інвестиції в цінні папери даного підприємства, обсяг яких складає менше 10% акціонерного капіталу.

Інші інвестиції – не пов’язані з підприємством. Дані види інвестицій розглядають паралельно з масштабами інвестицій.

Інвестиційний проект – це основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, у якому в загальноприйнятій послідовності його розділів подаються основні характеристики проекту та фінансові показники, пов’язані з його реалізацією.

ознаки проекту: зміна стану проекту задля досягнення його мети; обмеженість у часі;обмеженість ресурсів;неповторність.

В. Д. Шапіро визначає «класичні» типи «нормальних» проектів та класифікує їх за масштабом, строками реалізації, якістю виконання, обмеженістю ре­сурсів, конструктивним виконанням, учасниками

Малі проекти - це невеликі за масштабом, прості та об­межені обсягами. Так, на практиці до них відносять:капіталовкладення: до 10-15 млн. американських до­ларів;працевитрати: до 40-50 тис. людино-годин.

Мегапроекти - це цільові програми, що містять де­кілька взаємопов'язаних проектів, що об'єднані однією метою, ресурсами та часом. Ці програми бувають як між­народними, національними, регіональними, так і міжга­лузевими, галузевими, змішаними.

Складні проекти - це проекти, у яких присутня на­явність технічних, організаційних або ресурсних завдань, рішення яких передбачає нетривіальні підходи та підвищені витрати на їхнє вирішення.

Короткострокові проекти - зазвичай реалізуються на підприємствах з виробництва новинок різного роду.

Бездефектні проекти - як домінантний фактор виступає підвищена якість. Як правило, вартість бездефектних про­ектів досить велика і вимірюється сотнями мільйонів, а в деяких випадках і мільярдами доларів (наприклад, атомні електростанції).

Модульне будівництво - є відносно новим засобом вирі­шення ряду завдань управління проектами. Сутність дано­го методу полягає в тому, що більша частина майбутнього проекту виробляється не на місці майбутньої експлуатації. Після виготовлення такі модулі транспортуються та встанов­люються на місці майбутньої експлуатації. Цей метод є ефективним для промислових об'єктів, що споруджуються у віддалених та поганодоступних місцях з нерозвинутою виробничою та соціальною інфраструктурою.

Мультипроекти - містять у собі зміну існуючих або ство­рення нових організацій та фірм. Мультипроектом є вико­нання багатьох замовлень (проектів) та послуг у межах вироб­ничої програми фірми, обмеженої її виробничими, фінансо­вими, часовими можливостями та вимогами замовників.

Монопроекти - це окремі проекти певного виду і масш­табу.

Міжнародні проекти - відзначаються значною складніс­тю та вартістю. Вони відіграють значну роль в економіці та політиці тих країн, для яких розробляються

Вітчизняні проекти - здійснюються у межах однієї дер­жави.

Ціль проектів антикризового управління - забезпечення позитивних показників обсягів та динаміки реалізації про­дукції, прибутковості та фінансової стійкості.

Ціль проектів реструктуризації- покращення виробни­чо-економічних показників підприємства та компаній за рахунок реформування систем організації та управління.

Маркетингові проекти та програми - в організаційному відношенні це сукупність усіх дій, спрямованих на підтримку та розвиток одного виду діяльності фірми, що визначає певну технологічну структуру: збирання інформації, її оцінка; обґрунтування та прийняття оптимальних управлінських рішень; координуючий вплив на різні боки діяльності фірми.

Інноваційні проекти - це проекти, пов'язані з трансфор­муванням наукових досліджень та розробок або інших нау­ково-технічних досягнень у новий чи удосконалений продукт, впроваджений на ринок, у новий удосконалений технологіч­ний процес, що використовується у практичній діяльності, або у новий підхід до соціальних послуг.

Навчальні проекти та програми - їхньою ціллю є одер­жання учнями певного фаху чи його підвищення.

Надзвичайні проекти - пов'язані з виникненням та не­обхідністю ліквідації надзвичайних ситуацій.За об'єктом інвестування проекти бувають фінансові та реальні.

Фінансові проекти - здійснюються на основі фінансових інвестицій, під якими слід розуміти вкладення коштів у різ­номанітні фінансові інструменти, серед яких найбільшу ча­стку займають цінні папери.

Проекти реального інвестування - здійснюються на ос­нові інвестування в реальні активи (основні фонди, підприєм­ства тощо).

Місія - це генеральна ціль проекту, чітко визначена умо­ва його існування. Вона деталізує статус проекту, забезпечує орієнтири для певних цілей наступних рівнів, а також стра­тегії на різних організаційних рівнях.

Мета проекту - це бажаний та доведений результат, до­сягнутий у межах певного строку при заданих умовах реалі­зації проекту. Визначення мети проекту передбачає поста­новку задачі

Реалізація стратегії - це необхідність певних змін в організаційній структурі та організаційній культурі. Тому виникає необхідність створення спеціальних координацій­них механізмів у доповнення до організаційної структури управління: проектні, міжпроектні, венчурні групи.

Регіональні інвестиційна політика – це сисетма довгострокових цілей, основних напрямів і заходів для забезпечення інвестиційної діяльності в інтересах економічного і соціального розвитку території, одна з головних складових частин її економічної політики

Інвестиційна привабливість - це інтегральна характеристика окре­мих регіонів країни з позицій інвестиційного клімату, рівня розвитку продуктивних сил, інвестиційної інфраструктури, можливості залучення інвестиційних ресурсів та інших факторів, які суттєво впливають на формування дохідності інвестицій і зменшення інвестиційних ризиків.

Безповоротні витрати - це вже зроблені витрати, які не­можливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям дано­го проекту.

Неявні вигоди - це неодержані доходи від найкращого альтернативного використання активу, внаслідок чого від­бувся неявний грошовий приплив.

Поняття альтернативної вартості є основоположним під час проведення аналізу витрат і вигод - визначальною ри­сою різних економічних систем є те, яким чином враховується альтернативна вартість при прийнятті рішень. Ефек­тивнішою є система, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості. Оскільки для задоволення всіх пот­реб завжди бракує ресурсів, постає завдання оптимального використання доступних ресурсів.

До взаємовиключних належать такі рішення, прийняття одного з котрих виключає прийняття іншого. За приклад може слугувати рішення щодо створення на конкретній зе­мельній ділянці зони відпочинку чи спорудження металур­гійного комбінату.

До заміщувальних належать рішення, прийняття яких тим чи іншим чином сприяє досягненню різних цілей. Наприк­лад, гребля будується і для роботи гідроелектростанції, і для зрошення сільськогосподарських угідь. Але технічні характе­ристики греблі для досягнення оптимальної роботи станції та для оптимального зрошення різні. Відтак, можливі рішення про технічні характеристики греблі будуть заміщувальними, оскільки вони так чи інакше враховують обидві мети.

До синергетичних належать рішення, прийняття одно­го з котрих збільшує ефективність прийняття іншого. На­приклад, модернізація залізничного вокзалу та морського порту міста.

До взаємодоповнюючих належать такі рішення, реалізація одного з яких є необхідною умовою реалізації іншого.

До умовних належать рішення, прийняття одного з котрих є можливим лише за умови прийняття іншого. Наприклад, встановлення системи очищення викидів та запуск котельної.

Складним процентом ззивають суму приросту грошових коштів, що утворюється за умов, коли сума простого про­цента не сплачується наприкінці кожного періоду, а при­єднується до суми основного внеску та наступного періоду сама при носить дохід:

Майбутня вартість грошей (FV) являє собою суму інвесто­ваних у теперішньому коштів, в яку вони обернуться через певний період часу з урахуванням певної ставки проценту. Визначення майбутньої вартості грошей пов'язано з проце­сом нарощування.

Теперішня вартість грошей (PV) являє собою суму май­бутніх грошових надходжень, приведених до теперішнього періоду за допомогою певної процентної ставки, яку нази­вають дисконтною.

послідовність грошових потоків має назву ануїтет.

Грошовим потоком у системі вітчизняного проектного аналізу прийнято називати різницю між грошовими надходженнями та витратами

Традиційний грошовий потік - це сума чистого доходу та нарахованої амортизації.

Чистий потік - це загальні зміни у залишках грошових коштів фірми за певний період.

Операційний грошовий потік - це фактичні надходжен­ня або витрати грошових коштів у результаті поточної (опе­раційної) діяльності фірми.

Фінансовий потік - це надходження та витрати грошо­вих коштів, пов'язані зі змінами власного та позикового довгострокового капіталу.

Загальний грошовий потік - це фактичні чисті грошові кошти, що надходять у фірму чи витрачаються нею протя­гом певного періоду.

Релевантні грошові потоки - це визначені грошові пото­ки, які розглядаються у проектної аналізі доцільності інвестицій та оцінки їх ефективності.

Додаткові грошові потоки - це грошові потоки, що стосу­ються інвестиційного проекту. Додаткові грошові потоки є ви­разом додаткових вигод і витрат проекту.

Кумулятивний грошовий потік - це чистий грошовий по­тік протягом тривалого циклу.

Норму прибутку, яка включає в себе інфля­цію, називають номінальною ставкою.

Номінальна сума грошових коштів - це їхня оцінка без урахування зміни купівельної спроможності грошей.

Реальна сума грошових коштів - це їхня оцінка з ураху­ванням зміни купівельної спроможності грошей під впли­вом інфляції. Цю оцінку проводять при визначенні як тепе­рішньої, так і майбутньої вартості грошей.

Під методом нарахування амортизації розуміють розподілення вартості засобів праці по роках їхньої служби у повному еко­номічному порядку.

.Прискорена аморти­зація більш точно відбиває процес зносу основних фондів, активізує виведення з експлуатації фізично зношеного й морально застарілого обладнання та інших видів основних фондів, відповідає розширенню самостійності суб'єктів гос­подарювання та розвитку ринкових відносин, завданню прискореного оновлення основних фондів.

за методом рівномірної амортизації амортизаційні відра­хування розподіляються рівномірно по роках всього строку служіння і становлять 18,44 % (100-7,8/5).

сутність метода подвійного зниження балансової вар­тості полягає в тому, що підприємство може мати норми амортизації удвічі більші ніж за рівномірний метод: у нашому випадку норма амортизації становить 40 % (100/5x2).

«Народження» характеризує розробку та впровадження на ринок принципово нових видів товарів, обсяг потреб в яких спричиняє до будівництва нових підприємств, які виокремлюються у підгалузь, а потім у самостійну галузь.

«Зростання» характеризує визнання споживачами нових видів товарів, швидкий зріст обсягу попиту на них та відповідний зріст чисельності компаній та фірм. На цій стадії інвестування здійснюється швидкими темпами («інвести­ційний бум»).

«Розширення» характеризує період між високими темпа­ми збільшення чисельності компаній та стабілізацією цьо­го збільшення. На цій стадії ще продовжується інвестуван­ня у нове будівництво, але основний обсяг цього інвестуван­ня спрямовується на розширення вже існуючих виробничих об'єктів.

«Зрілість» характеризує період найбільшого обсягу по­питу на товари даної галузі, вдосконалення якісних харак­теристик випускаємої продукції. Основний обсяг інвестицій в цьому періоді спрямовується на модернізацію обладнання або на технічне переозброєння компаній. Ця стадія життє­вого циклу характеризується найбільш тривалим періодом, а для товарів, на які не впливає науково-технічний прогрес, ця стадія остання.

«Спад» характеризує період швидкого зменшення обся­гу попиту на товари даної галузі у зв'язку з розвитком нових галузей, товари яких замінюють традиційну потребу. Як підкреслювалося вище, ця стадія характерна не для всіх га­лузей, а тільки для тих, що випускають продукцію, на яку значно впливає науково-технічний прогрес.

Передінвестиційна фаза має наступні стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варі­антів і попередній вибір проекту - попереднє техніко-економічне обґрунтування, висновок з проекту і рішення про інвестування (рис.3.3).

Інвестиційна фаза має такі стадії: встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту, придбання і передача технологій, детальне проектне опра­цювання і укладання контрактів, придбання землі, буді­вельні роботи і встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набір і навчання персоналу, здача в експлуатацію та запуск.

Фаза експлуатації розглядається як у довгостроковому, так і в короткостроковому плані. У короткостроковому плані вивчається можливе виникнення проблем, пов'яза­них із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу. У довгостроко­вому плані до розгляду береться обрана стратегія та сукупні

Ідентифікація - стосується вибору або генерування та­ких ґрунтовних ідей, які можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку

Комерційна експертиза вимагає проведення аналізу: - доступності, якості ресурсів та їх вартісної оцінки;

Технічна експертиза містить оцінку:масштабу проекту;процесів, матеріалів, обладнання та надійності техніч­них систем;придатності технічного плану для місця розташування проекту;доступності та якості потрібних для проекту ресурсів;рівня сервісу й надійності існуючої інфраструктури, яку використову-ватиме проект;строків і графіка виконання технічних вирішень для реалізації проекту.

Екологічна експертиза дозволяє оцінити вплив проекту на довколишнє середовище в таких напрямах: забруднення повітряного басейну, ґрунтів та водойм;зниження біологічної різноманітності;перевезення, використання або віддалення небезпеч­них чи токсичних відходів;засоленість та заболоченість земель. Соціальна експертиза має відповісти на запитання:якою мірою люди, які повинні отримати вигоду від проекту, мають доступ або контролюють виробничі ресур­си району; яким чином структура сім'ї поліпшує чи погіршує пер­спективи успіху проекту; чи мають дрібні виробники доступ до інформації про ширші ринки збуту та регіональну економіку;яким чином система землекористування та землеволо­діння, а також можливості альтернативного працевлашту­вання можуть вплинути на ступінь зацікавленості в видах Діяльності, запропонованих згідно з проектом, для гаданих одержувачів вигоди від його реалізації.

Ретроспективність - перевага завершальної оцінки. З цього погляду, у ході оцінки майже напевне можна знай­ти шляхи, за допомогою яких вдалося б досягти кращих ре­зультатів.

Ризик – ймовірність того чи іншого результату (отримання прибутку чи зазнавання втрат) від реалізації певного господарського проекту чи операції.

Різниця між ризиком та невизначеністю полягає в тому, що особа, яка приймає рішення, має різні уявлення про ймовірність очікуваних подій, тому ризик присутній тоді, коли ймовірність можна визначити на підставі попереднього періоду, невизначеність існує у той час, коли можливість наслідків визначається суб’єктивно, оскільки дані відсутні.

Проектний ризик у самому загальному розумінні – це небезпека небажаних відхилень від очікуваних станів у майбутньому, із розрахунку яких приймаються рішення в теперішньому.

Розрізняють два його види: Систематичний ризик належить до зовнішніх факторів, пов’язаних з проектом, таких як стан економіки в цілому,і перебуває поза загальним контролем над проектом.

Несистематичним ризиком є ризик, що безпосередньо стосується проекту. Рівень рентабельності виробництва, період початку будівництва і сам процес будівництва, вартість основного капіталу та його продуктивність – все це є видами несистематичного ризику.

аналіз ризику поділяють на два види:

якісний, головне завдання якого – визначити чинники ризику, етапи і роботи, під час виконання яких ризик виникає, тобто встановити потенційні зони ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики;

кількісний, який застосовується для визначення чисельних розмірів окремих ризиків і ризику проекту в цілому. При кількісному аналізі ризику можуть використовуватися різноманітні методи.

Аналіз ризику за допомогою бета-коефіцієнта В якості міри ризику в інвестиційній теорії використовується бета-коефіцієнт. Він виражає «ринкову чутливість» інвестиції, або на скільки змінюються доходи від капіталовкладень у порівнянні зі змінами ринкової ситуації, р = 1 означає, що зміни в доходності в точності повторюють зміни в ринковій ситуації. Значення менше ніж 1 характерні для проектів з низьким рівнем ризику, чия доходність більш стабільна, ніж ринок; значення більше ніж 1; свідчать про те, що доходи від цих проектів схильні до дуже сильного впливу з боку навіть незначних ринкових коливань.

Визначення ймовірності результатів

У сучасній економічній літературі визначають ризик, пов'язаний з певним проектом, та ігнорується вплив цього проекту на загальну невизначеність, пов'язану з фірмою

Сумарна вірогідність усіх наслідків проекту повинна дорівнювати одиниці.

Ризик, пов'язаний з проектом, – це можливе розходження результатів відносно певного значення.

Звичайним виміром розходження є дисперсія (V) або се-редньоквадратичне відхилення 6 розподілу вірогідностей

Суб'єктивна вірогідність являє собою специфічну індивідуальну думку можливостей здійснення даної події. Велика суб'єктивна вірогідність – це впевненість індивідуума в тім, що дана подія здійсниться.

Аналіз сценарію враховує, що деякі змінні взаємозалежні та їх можна одночасно узгоджено змінювати.

Моделювання – це продовження методу оцінки ймовірностей можливих виходів, який був описаний вище. Метод оцінки ймовірностей включає в себе оцінку тільки одного показника – чистої приведеної вартості, але на практиці найбільша кількість факторів визначає успіх або провал інвестиційного проекту.

Аналіз чутливості реагування Мета аналізу чутливості – виявити найважливіші фактори, так звані «критичні змінні», що здатні найбільш серйозно вплинути на проект і перевірити вплив послідовних (одиничних) змін цих факторів на результати проекту.

Фактори, що варірують у процесі аналізу чутливості, класифікують наступним чином: фактори, що впливають на обсяг доходів проекту;фактори, що впливають на обсяг проектних витрат.

Теорія ігор може виявлятися корисною там, де важко або неможливо визначити імовірності наступу тих чи інших подій. Теорія ігор – це консервативний підхід, направлений на мінімізацію втрат або «співчуття» від прийняття неправильних інвестиційних рішень. Незважаючи на те що підхід не може визначати краще інвестиційне рішення, він пропонує шляхи виключення найбільш ризикових варіантів.

Один з методів теорії ігор називається «мінімізація максимально можливих втрат». Цей метод допомагає обрати кращій з усіх гірших можливих виходів, які можуть виникнути, тобто він захищає від поганих варіантів. Другий метод з теорії ігор називається «мінімізація співчуття» або «мінімізація максимально можливих альтернативних витрат», який слугує для зменшення альтернативних витрат при прийнятті інвестиційних рішень.

Стратегія ризик-менеджменту – це мистецтво керування ризиком в непевній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.

Політика ризику – це сукупність різного роду заходів для зниження небезпеки помилкового прийняття рішення і скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на різних стадіях функціонування фірм.

Керування ризиками – це сукупність методів, прийомів і заходів, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів до їх зменшення.

Стратегія керування – це спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети за допомогою визнаного набору правил і обмежень для прийняття рішень.

Тактика керування – це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики керування є вибір оптимального рішення і найбільш прийнятних і даній господарській ситуації методів та прийомів керування.

Для успішного володіння ризиковими ситуаціями підприємцям слід дотримуватися основних принципів керування ризиками: Не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал; Не можна ризикувати великим заради малого; Необхідно думати про наслідки ризику.

Одним з методів управління ризиками є диверсифікація, яка передбачає два основних способи управління ризиками – активний і пасивний.

Активне управління – являє собою прогнозування розміру можливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів.

Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку зі заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримання своїх позицій на ринку. Пасивне управління характеризується низьким оборотом і мінімальним рівнем концентрації обсягів продукції. Диверсифікація з пасивним управлінням застосовується здебільшого для зниження ризиків інвестиційних проектів.

Основні методи зниження проектного ризику: запобігання – просте відхилення від діяльності або обставин, що спричиняють ризик;передача – переклад відповідальності за ризик на іншу сторону, головним чином на страхову компанію;скорочення – проведення власних спеціальних заходів для обмеження розміру ризику, створення спеціальних систем запобігання збитку (системи контролю, безпеки, технічні засоби охорони, пожежегасіння та ін.);утримання – зберігання відповідальності за ризик, готовність і спроможність покрити всі можливі збитки за рахунок власних коштів.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різноманітні засоби захисту: страхування, хеджування, розподіл ризиків між учасниками угод, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава та ін.

Хеджування – система укладання термінових контрактів і угод, що враховує можливість у майбутньому зміни курсів (цін), які зустрічні тим, що несуть ризик. Існують дві операції хеджування:хеджування на підвищення – біржова операція з покупки термінових контрактів або опціонів;хеджування на зниження – біржова операція з продажем термінового контракту або опціону.

Основними інструментами хеджування є ф'ючерси та опціони.

Ф'ючерсний контракт – угода між продавцем і покупцем фізичного товару або фінансового активу, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі – з іншого. Перевага ф'ючерсного контракту полягає в тому, що існує вторинний ринок для таких контрактів.

Опціон – це угода про продаж або купівлю права на купівлю або продаж ф'ючерсного контракту до визначеної дати за обговореною ціною, з оплатою покупцем відповідної премії.

Розподіл ризиків між учасниками Виявлені ризики інвестиційних проектів можуть бути розподіленими між ділянками угод.

Гарантії Як правило, значні проекти здійснюються із залученням позичкового капіталу, у зв'язку з чим власник проекту повинен представити у фінансовий інститут письмове зобов'язання третьої сторони щодо сплати боргу у випадку відмови від його сплати позичальнику.

Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту та ін.

Резервні фонди формуються з метою покриття непередбачуваних витрат з проекту.

Застава Створювана продукція проекту може бути запорукою при одержанні кредитів. Застава здійснюється у вигляді по­ступки прав – письмової контрактної угоди між кредитодавцем і позичальником, що деталізує зв'язок між терміном та умовами позики і закладного активу.

Ф інансовий леверидж являє собою об’єктивний чинник, що виникає з появою позикових коштів в обсязі капіталу, який використовується підприємством і дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Операційний леверидж визначає ступінь залежності проекту або фірми від постійних витрат виробництва. Компанія з низьким операційним леквериджем буде мати низькі постійні витрати порі­вняно з компанією з високим операційним левериджем. В цілому проект з відносно значними інвестиціями в споруди та обладнан­ня матиме відносно вищий операційний леверидж. Такі проекти називають капіталомісткими.

У конкретних ситуаціях операційної діяльності підприємства прояв дії механізму операційного левериджу має ряд певних особливостей.1. Позитивний вплив операційного левериджу починає виявлятися лише після того, як підприємство подалало точку беззбитковості своєї операційної діяльності. 2. Чим вище буде коефіцієнт операційного левериджу після подолання точки беззбитковості, тим більшою силою впливу на приріст прибутку буде володіти підприємство, нарощуючи обсяг реалізації продукції.3. Найбільший позитивний вплив операційного левериджу досягається в полі, максимально наближеної до точки беззбитковості.В міру подальшого нарощення обсягу реалізації продукції і віддалення від точки беззбитковості ефект операційного левериджу починає знижуватися.4. Механізм операційного левериджу має і зворотну спрямованість – при будь-якому зниженні обсягів реалізації продукції ще більшою мірою буде меншати величина валового операційного прибутку.5. Ефект операційного левериджу виявляється тільки в короткому періоді.

системи аналітичних показників, які дозволяють визначити прийнятність капітальних вкладень.

інтегральні показники, основані на концепції дисконтування. До них передусім належать:чисті дисконтовані грошові потоки;чиста теперішня вартість;коефіцієнт вигоди - затрати;внутрішня норма дохідності;період окупності;еквівалентний ануїтет;ефективність витрат.

показник чистої теперішньої вартості Цей показник відображає приріст цінності фірми в результаті реалізації проекту, оскільки він являє собою різницю між сумою грошових надходжень (грошових потоків — припливів), які виникають при реалізації проекту і приводяться (дисконтуються) до їх теперішньої вартості, та сумою дисконтованих вартостей усіх витрат (грошових потоків - відтоків), необхідних для здійснення цього проекту.

внутрішня норма дохідності (internal rate of return - IRR). Даний показник відображає норму дисконту, за якої чиста теперішня вартість (NРV) дорівнює нулю.

коефіцієнт ефективності інвестицій (АRR), При оцінюванні інвестиційних проектів, інвесторів можуть зацікавити інші їх сторони і тоді знадобляться інші критерії, які б допомогли прийняти рішення у конкретному проекті.

Якщо АRR > Р_а , то проект доцільний.

Портфель – сукупність зібраних воєдино різноманітних інвестиційних цінностей, спрямованих на досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або ж різні – акції, облігації, ощадні й депозитні сертифікати, заставні свідчення, страховий поліс та інше.

Тип портфеля - це його інвестиційна характеристика, що ви­значається співвідношенням прибутку й ризику. При цьому важ­ливою ознакою класифікації типів портфелів є те, яким чином і з якого джерела даний прибуток отриманий: за рахунок росту кур­сової вартості або за рахунок поточних виплат - дивідендів.

Виділяють два основних типи портфеля:

портфель, орієнтований на переважне одержання прибутку за рахунок відсотків і дивідендів (портфель прибутку);

портфель, орієнтований на переважний приріст курсової вартості цінних паперів (портфель росту).

Портфель росту. Формується з акцій компаній, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля - збільшення капітальної вартості разом з одержанням дивідендів. Проте ди­відендні виплати провадяться в невеликому розмірі. Тому саме темпи зростання курсової вартості сукупності акцій визначають види портфелів, що входять у дану групу.

Портфель агресивного росту націлений на максимальний приріст капіталу. До складу даного типу портфеля входять акції нових компаній, які характеризуються високими темпами росту. Інвестиції в даний тип портфеля є достатньо ризикованими, але водночас можуть приносити надвисокі прибутки.

Портфель консервативного росту є найменш ризикованим серед портфелів даної групи. Складається переважно з акцій знач­них, добре відомих компаній, що характеризуються хоча й неви­сокими, але сталими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду. Портфель такого типу націлений на зберігання капіталу.

Портфель середнього росту являє собою поєднання інвес­тиційних властивостей портфелів агресивного і консервативного росту. У даний тип портфеля включаються поряд із надійними цінними паперами ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу і помірний ступень ризику капіталовкладень. Надійність забезпечується цінними паперами консервативно­го росту, а прибутковість - цінними паперами агресивного росту. Даний тип портфеля є найбільш поширеною моделлю портфеля і користується популярністю в інвесторів, не схиль­них до ризику.

Портфель прибутку. Такий тип портфеля орієнтований на одержання високого поточного прибутку - процентних і диві­дендних виплат. Портфель прибутку складається в основному з акцій прибутку, що характеризуються помірним ростом курсо­вої вартості і високих дивідендів, облігацій та інших цінних паперів. Особливістю цього типу портфеля є одержання відповід­ного рівня прибутку, розмір якого залежить від мінімального ступеня ризику, прийнятного для консервативного інвестора. Тому об'єктами портфельного інвестування є інструменти фон­дового ринку з високим співвідношенням стабільно виплачува­ного відсотка і курсової вартості.

Портфель регулярного прибутку формується з високонадійних цінних паперів і дозволяє одержати середній прибуток при мінімальному рівні ризику.

Портфель прибуткових паперів складається з високопри­буткових облігацій корпорацій, цінних паперів, що дають висо­кий прибуток при середньому рівні ризику.

Портфель росту і прибутку. Формування даного типу порт­феля здійснюється з метою уникнення можливих втрат на фон­довому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних або процентних виплат. Одна частина фінансових активів, що входять до складу даного портфеля, приносить влас­нику зростання капітальної вартості, а інша - прибуток. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. Оха­рактеризуємо види даного типу портфеля.

Портфель подвійного призначення. До складу даного порт­феля включаються папери, що приносять його власнику висо­кий прибуток при збільшенні капіталовкладень. У даному ви­падку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення. Вони випускають власні акції двох типів: перші приносять високий прибуток, другі - приріст капіталу. Інвес­тиційні характеристики портфеля залежать від того, наскільки значною є частка даних паперів у портфелі.

Збалансований портфель передбачає збалансованість не тільки прибутків, але й ризику. Він складається з високоприбуткових цінних паперів та паперів, курсова вартість яких швидко зростає. До складу портфеля можуть входити й високоризиковані цінні папери. Як правило, даний портфель містить звичайні і привілейовані акції, а також облігації.

Принципи формування інвестиційного портфеля:безпека вкладень (невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу);стабільність одержання прибутку; ліквідність вкладень, тобто їх спроможність брати участь у негайному придбанні товару (робіт, послуг), або швидко і без втрат у ціні перетворюватися в готівку.

Принцип консервативності. Портфельне співвідношення між частками ризикованих і надійних цінних паперів необхідно підтри­мувати на такому рівні, щоб можливі втрати від ризикованої частки покривалися прибутками від надійних активів. Інвести­ційний ризик портфеля цінних паперів, таким чином, полягає не у втраті частини основної суми, а тільки в одержанні прибутку, меншого від прогнозованого

Принцип диверсифікації. Диверсифікація вкладень - основ­ний принцип портфельного інвестування. Принцип диверсифікації можна розглядати з двох боків. По-перше, невисокі прибутки з одних цінних паперів компенсуються високими прибутками з інших. По-друге, інвестиційний портфель формується таким чи­ном, щоб урівноважити можливе катастрофічне падіння прибутко­вості, обумовлене ризикованими цінними паперами, прибутками надійних, але відносно малоприбуткових цінних паперів

Принцип галузевої диверсифікації полягає в тому, щоб запо­бігти перекосам портфеля вбік паперів підприємств однієї га­лузі

Принцип достатньої ліквідності. Полягає в тому, щоб підтри­мувати частку швидколіквідних активів у портфелі не нижчою за рівень, достатній для реалізації високоприбуткових угод і за­доволення потреб клієнтів у коштах.

Під лізингом звичайно розуміють довгострокову оренду машин і устаткування на срок від 3 до 20 років і більше, куплених орендодавцем для орендаря з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за орендодавцем на весь термін договору.

Фінансовий лізинг - угода, що передбачає виплату протягом періоду своєї дії сум, що покривають повну вартість амортизації устаткування або велику її частину, а також прибуток орендодавця. Після закінчення термі­ну дії такої угоди орендар може повернути об'єкт оренди орендодавцеві, укласти нову угоду на оренду даного устаткування, купити об'єкт лізингу по залишковій вартості.

Операційний лізинг (з неповною окупністю орендного майна) - угода, термін якої коротше за амортизаційний період устаткування. За умови та­кого лізингу лізингодавець надає майно у тимчасове користування кілька разів. У цьому випадку обов'язки з технічного обслуговування та ремонту орендних засобів праці бере на себе лізингодавець.

Форфейтинг. Термін «форфейтинг» походить від французького слова aforfai - цілком, загальною сумою. Форфейтинг є формою трансформації комерційного кредиту в банківський.

Форфейтинг одержав поширення з початку 60-х років минулого століт­тя у зовнішній торгівлі під впливом посилення конкурентної боротьби між експортерами за ринки збуту продукції.

Процес фінансового моделювання складається з п'яти етапів:розробка концепції фінансової моделі (мета розробки мо­делі, параметри інформаційного наповнення моделі); розробка моделі;перевірка моделі на реальному прикладі;внесення змін у модель (при необхідності за результатами перевірки); використання моделі.

При розробці фінансової моделі враховуються такі умови:методи ведення бухгалтерського обліку;порядок нарахування амортизації;розрахунки податкових платежів;графік погашення боргових зобов'язань;тратегія формування запасів та ін.

Моделлю прийнято називати символічний опис системи, що дозволяє одержати інформацію й відповісти на всі питання щодо системи. Процес побудови моделей називають моделюванням.

Можна виділити різні види моделей залежно від їхнього призначення. З погляду обліку часового фактору виділяють статичні, імітаційні й динамічні моделі.

Статичні моделі описують змістовну сторону системи. Вони можуть бути: функціональними - описувати принципи функціонування системи;інформаційними - описувати структуру інформації, на основі якої функціонує система; структурними - описувати структуру системи.

Імітаційні моделі дозволяють моделювати поведінку системи залежно від введеної вихідної інформації.

Динамічні моделі дозволяють моделювати поведінку системи в часі, з огляду на фактор її розвитку.

Кращим способом розуміння сутності фінансових моделей є дослідження кількох простих прикладів таких моделей, як: кошторис; аналіз величини витрат, обсягу виробництва й прибутку (CVP);лінійне програмування.

Лінійне програмування - математичний метод, розроблений для надання допомоги керівництву в розподілі обмежених ресурсів компанії, що виробляє для продажу більше однієї одиниці витрат і функціонує в умовах двох або більше лімітуючих факторів.

Базова фінансова модель складається із трьох взаємозалежних компонентів, таких, як ФМ1 - модель фінансового стану на розглянутий момент, ФМ2 — модель руху ресурсів і прав власності в розглянутому періоді, ФМЗ - модель ефективності продажів у розглянутому періоді

Виробничий план. Детальність розробки маркетингового плану по­казує здатність керівництва і фахівців підприємства вивчати ринок і за­довольняти запити споживачів так само, як виробничий план відбиває можливості ринку в освоєнні виробництва якісної продукції в обсягах, йому необхідних.

Організаційний план. Для внутрішнього використання у вигляді про­грами дій по здійсненню інвестиційного проекту організаційний план зай­має одне з центральних місць, оскільки стає тимчасовим графіком його реа­лізації. Разом з тим і для потенційних інвесторів він становить інтерес, але в більш загальному вигляді. Інвесторів цікавить наявність організаційних умов реалізації інвестиційного проекту і здатність керівництва управляти цим процесом.

Фінансовий план. Основною метою розробки фінансового плану є ви­значення величини доходів від продажу і прибутку за інвестиційний цикл здійснення проекту. Крім того, у ньому повинні бути наведені дані оцінки ефективності інвестиційного проекту, а також практичного значення обсягів виробництва і реалізації продажу, що визначають прибутковість про­екту (точки беззбитковості).

Модель - матеріальний об'єкт, який у процесі дослідження замінює об'єкт-оригінал так, що його детальне вивчення дає нові знання про об'єкт-оригінал.

Моделювання в управлінні дозволяє зробити суттєвий крок в бік кількісних оцінок і кількісного аналізу результатів рішень, що приймаються, підняти його на якісно новий рівень, розробити і впроваджувати у практику прийняття управлінських рішень сучасні технології.

Моделі управління прийнято ділити на два великих класи: моделі матеріальні (предметні) та моделі ідеальні (змістовні). Перші проявляються в будь-яких матеріальних об'єктах, які мають природне або штучне походження (відібрані в природі або свідомості людини для дослідження); інші є продуктом людського мислення; операції з такими моделями здійснюються у свідомості людини.

У класі матеріальних моделей най більш характерні предметні, фізичні та аналогові моделі.

Предметні (геометричні) моделі призначені для аналізу в основному тих якостей об'єкту, які визначаються його розмірами, формою, іншими ознаками, які характеризують об'єкт без урахування його внутрішньої природи.

Фізичні моделі дозволяють вивчати властивості об'єкта або процесу із збереженням його фізичної природи: або хімічних властивостей. Це лабораторні дослідно-програмні установки у хімічних технологіях, гідродинамічні моделі судів і гідротехнічних приміщень, аеродинамічні моделі літальних апаратів і тощо.

Аналогові моделі відповідають тим же цілям, що й фізичні, але природа процесів, які використовуються в оригіналі та моделі, різна. Аналогові моделі зображують предмети чи ситуації, заміняючи різні реальні елементи іншими, що відрізняються формою чи властивостями. Типовий приклад -електронне моделювання на аналоговій обчислювальній машині. В основі аналогового моделювання лежить подібність між математичними описами процесів оригіналу і моделі.

Словесно-описові є описанням властивостей реального або уявного об'єкта на звичайній мові. Це можуть бути технічні завдання, постановка завдання при проектуванні повністю АСУ, пояснювальна записка до проекту тощо

Графічні моделі залежно від призначення можна поділити на портретні та умовні. Графічно портретна модель - це модель, яка графічними засобами відображає реально або теоретично досліджені властивості, характеристики об'єкта (схема конструкції, план місцевості, схема маршрутів транспорту тощо).

Математичне моделювання - метод дослідження, що заснований на аналогії процесів і явищ, різних за своєю природою, які описуються однаковими математичними залежностями. Математичне моделювання є важливою формою моделювання, планування та управління

Математичну модель - це певний чинник зовнішніх умов об'єкта X ("входу") до характеристик об'єкта Y ("виходу"). За способом вираження відношень між зовнішніми умовами, внутрішніми параметрами та характеристиками математичні моделі поділяються на два основних види: функціональні та структурні.