29. Основні геохімічні ландшафти Карпат та Гірського Криму.

Карпати.

В Українських Карпатах проявляється вертикальна поясність природних компонентів і ландшафтів. До 400—500 м. розвинутий передгірний пояс з дубово-грабовими лісами.

Широколистяно-лісові ландшафти Передкарпаття розвиваються за помірного теплого клімату з надмірним зволоженням (річна сума опадів 600—750 мм.). Тут переважають ландшафти передгірних акумулятивно-енудаційних рівнин, горбистих передгір'їв на неогенових породах з буково-дубовими, буковими, буково-грабовими лісами на світло-сірих і сірих лісових ґрунтах.

В Українських Карпатах широколистяно-лісові ландшафти розвинулися на низькогірних вулканічних хребтах із річною сумою опадів 800—1000 мм., де на буроземних ґрунтах ростуть дубово-букові та букові ліси. Ці ж ландшафти поширені на окремих горбогір'ях і терасово-рівнинних місцевостях Закарпатської низовини, де на дерново-буроземних ґрунтах ростуть дубово-грабові та дубові ліси. Фрагментарне поширення широколистяно-лісові ландшафти мають на південних схилах низько - й середньогірних складчастих хребтів Українських Карпат.

Низькогірний пояс піднімається до 1000—1200 м. Тут ростуть високостовбурні букові, мішані буково-смерекові, ялиново-смерекові ліси. Середньогірний пояс досягає 1200—1500 м, тут переважають ялинові та ялиново-смерекові ліси. Вище, в субальпійському поясі (1500—1800 м.), ростуть чагарники з гірської сосни, чорної вільхи, ялівцю, схили вкриті гірськими луками.

Українські Карпати мають чітко виражене поздовжнє (північний захід — південний схід) простягання геологічних структур і відповідних їм орографічних елементів, із добре виявленою вертикальною ландшафтною поясністю. З урахуванням цього в межах провінції (краю) Українських Карпат вирізняються сім фізико-географічних областей.

У Передкарпатській височинній області переважають передгірні та низькогірні, горбисто-увалисті височинні, терасово-рівнинні ландшафти з дерново-підзолистими поверхнево-оглеєними і лучними ґрунтами, дубовими і грабово-дубовими лісами. У межах Зовнішньокарпатської області поширені низько - й середньогірні крутосхилові та улоговинні ландшафти з буроземними щебенюватими ґрунтами, грабово-буковими і смереково-буковими лісами. Ландшафтна структура Вододільно-Верховинської області визначається її прив'язаністю до центральної синклінальної смуги Карпат, де переважають низькогірні пологосхилові та міжгірно-улоговинні ландшафти з дерново-буроземними та бурими ґрунтами, ялиново-смерековими, смереково-буковими лісами і вторинними (після лісовими) луками. Полонинсько-Чорногорська область — найбільше підвищена частина Українських Карпат із добре вираженою висотною поясністю ландшафтів. Крутосхилові середньогір'я вкриті буковими та ялиновими лісами, під якими сформувалися буроземні та дерново-буроземні ґрунти. На більш пологих південно-західних схилах букові, а на протилежних — смереково-ялинові ліси піднімаються до субальпійського поясу. Вище — сосново-вільхове криволісся, субальпійський пояс різно і високотравних луків, іще вище — альпійський пояс із крутосхиловими цирками, осипними конусами, моренним матеріалом, карами, каровими гребенями та ін. Рахівсько-Чивчинська область характеризується наявністю середньогірних, полонинських, альпійських, гірсько-улоговинних і долинно-терасових місцевостей. Тут переважають середньогірні ландшафти з буковими та ялиново-смерековими лісами на буроземних ґрунтах. Гострі гірські гребені з давньольодовиковими формами, глибоке розчленування річковими долинами, круті схили хребтів помітно вирізняють цю область з-поміж інших. Вулканічно-Карпатська область з міжгірними улоговинами тяжіє до добре виражених у сучасному рельєфі неогенових геологічних структур. Тут переважають вулканічні низькогірні широколистяно-лісові та лісо-лучні ландшафти. Вулканічні передгір'я, Солотвинська, Березно-Ліпшанська улоговини мають значну сільськогосподарську та селітебну освоєність. Закарпатська низовинна область — це алювіальна рівнина, що утворилася внаслідок інтенсивних опускань території в антропогені. На ній домінують терасово-рівнинні ландшафти з дерновими опідзоленими глейовими, лучно-болотними та болотними ґрунтами, дубовими й чорновільховими лісами, вторинними луками.

Крим.

Південний берег утворює особливу фізико-географічну область, яка розташована на крайньому півдні Криму, між Головним гірським пасмом і берегом Чорного моря. Вузькою смугою простягається вона від мису Фіолент до мису Ільї. Ширина її — від 1 до 12 км, площа — 1255 кв. кілометрів (близько 18% території гірського Криму). Ця область відокремилась як самостійний природний комплекс в кінці пліоцену у зв'язку зі зводовим підняттям гірського Криму. Багатоповерхове принаддя, а також підняття осьової зони, яке продовжується до сучасного часу, і зниження узбережної зони Кримських гір сприяють інтенсивному розвитку обвалів, зсувів, зміщень вапнякових відторгнень по сланцевому схилу у бік моря. У західній частині Південного берега розміщено близько 50 великих гір-відторженців, складених, головним чином, рифовими мармуроподібними вапняками. Ці гарні скелясті гори з їх цікавою будовою і формами рельєфу, реліктовими грунтово-рослинними комплексами мають велику наукову цінність. За допомогою, наприклад, визначення об'ємів вапнякових брилових навалів і відстаней удалося визначити швидкості, з якими берегова лінія і обрив яйли відступають до півночі. Бони виявилися невеликими (1-2 мм на рік), але за останній мільйон років (антропогенний час) це привело до відступання південнобережного урвища на північ приблизно на 2 км.

Деякі відторженці, як гори Кішка і Крестова, миси Ай-Тодор, Мартьян, Генуезька скеля, Адалари та інші, рухаючись по схилу, досягли берега Чорного моря. Інші зупинились в середній частині схилу — це скелі Ласпі, гори Біюк-Ісар, Суничний гребінь, Ай-Нікола, Парагільмен. Нарешті, біля самої яйли, мовби тільки що народилися, притулилися гори-відторженці Мочук, Нішон-Кая, Могабі та інші. Багато з них є пам'ятками природи.

Своєрідний характер рельєфу Південнобережжя доповнюють багаточисленні виходи вулканічних порід, які утворюють зараз гірські куполи (магматичні діапіри, давні вулканічні масиви). Ці свідки складної геологічної історії Криму мають великий інтерес з точки зору походження, мінералогічного складу гірських порід і сучасного розвитку рельєфу.

Клімат Південного берега близький до субтропічного, середземноморського. Зима тут майже безсніжна, м'яка, з середньою температурою лютого від 0,5 до 4,4°С. Літо сонячне, сухе і спекотне, середня температура липня — від 20 до 25°С. Опадів небагато — від 318 до 635 мм. Часто бувають зливи, які в коротких, але крутих річкових долинах і ярах нерідко викликають бурхливі, короткочасні повені і селі. У верхів'ях південнобережних річок трапляються водоспади, які не тільки гарні зовні, але й дозволяють вченим вивчати динаміку і характер стоку, ерозійні процеси.

Своєрідний грунтово-рослинний покрив Південного берега.

Тут майже поряд формуються бурі гірсько-лісові і середземноморські коричневі грунти і шиферні їх різновидності. У флорі немало реліктових і ендемічних видів і підвидів. З майже 2400 видів рослин, що ростуть у гірському Криму, на Південному березі зустрічаються більше 1700 видів. Третя частина всіх ендемічних видів гірської частини півострова властива тільки південнобережним ландшафтам. Великі площі тут займають соснові, букові і дубові ліси. У важкодосяжних місцях збереглися реліктові зарості тису ягідного, сосни Станкевича, ялівця високого, фісташки туполистої, які внесені до Червоної книги України.

З числа реліктів особливий науковий інтерес являють собою вічнозелені аборигени півострова, живі свідки еволюції місцевої флори з дольодовикової епохи. Гірський Крим є для більшості їх єдиним місцем, де вони ростуть у країні.

Найбільш широко розповсюджений плющ кримський. Ця повзуча рослина росте у тінистих лісах не тільки південного, але й північного схилів Головного пасма, а подекуди й на півдні передгір'я. Плющ стелиться по землі, за допомогою повітряних коренів-присосків здирається по скелях, обплітає дерева і чагарники. Багаторічні стовбури його досягають 15-20 м завтовшки і 15-20 м довжиною; загальна площа мешкання складає приблизно 3680 кв. кілометрів. Зарості плющу по схилах гір відіграють важливу протиерозійну роль.

Набагато менші площі займають зарості інших вічнозелених чагарників: жасмину, вязелю, піраканти, рускусу й чиста. Жасмин чагарниковий — гарно квітуча сухостійка рослина, яка добре захищає грунт від водної і вітрової ерозії. Він росте на південному березі, але місцями зустрічається і на північних схилах Головного пасма. Чагарники жасмину досягають 1-1,5 м висотою, рідко утворюючи суцільні зарості; загальна площа його мешкання складає близько 3214 кв. кілометрів. Набагато меншу площу займають місця, де росте вязель емеровий — 1130 кв. кілометрів. Цей дротоподібний, два рази на рік квітучий чагарник, висотою до 1 м дуже прикрашає лісові ландшафти Південнобережжя і інших міст Гірського Криму, сприяє закріпленню осипів і крутих схилів. Піраканта червона порівняно рідкісний мешканець лісів Південного берега Криму. Коралово-червоні ягоди і постійно зелене вбрання піраканти надають ошатності ділянкам лісу, де вона зустрічається, не дивлячись на те, що цей чагарник, висотою близько метра, часто має притиснуту до землі крону. Загальна площа, на якій росте піраканта, досягає 990 кв. кілометрів. Рускус понтійський розповсюджений на площі набагато меншій — 333 кв. кілометрів. Він утворює невисокий (до 40-80 см) підлісок у дібровах і ялівцевих лісах, які виконують важливу ґрунтозахисну роль. Завжди зелені колючі пагони і червоні ягоди рускусу понтійського надають йому чудового декоративного вигляду. Інший вид — рускус під'язичний зустрічається ще рідше, у найбільш важкодосяжних місцях Південного берега Криму і Великого каньйону. Сумарна площа його краплинних ареалів складає всього 9 кв. кілометрів. Як рідкісний вид рускус під'язичний включений до Червоної книги. Нарешті, ще один з вічнозелених реліктів середземноморського типу — чист кримський — утворює невеликі зарості на сонячних, скелястих місцях приморської смуги Південнобережжя на площі близько 160 кв. кілометрів. Його кущі висотою до 0,5-1 м, які вкриваються на початку літа крупними рожевими квітами, надають великої краси ландшафту. Маючи потужну кореневу систему, чист гарно захищає гірські схили від водної ерозії.