18. Ставки. Типізація ставків.

Ставки

Ставки, маючи незначні розміри, є урочищем або групою урочищ відповідного типу місцевості наземних ландшафтів (рис. 9.4, кольорова вкладка). Місцями вони настільки поширені, що стають характерними урочищами певних фізико-географічних районів.

Багато ознак, властивих ставкам, — розміри і морфологія, інтенсивність замулювання, характер заростання та ін., — визначаються їхньою належністю до певного типу місцевості.

В умовах лісостепової і степової зон Російської рівнини різко різняться

один від одного три типи ставків:

1.) Улоговинні і видолинкові ставки плакорного і міжрічкового не дренованого типів місцевості характеризуються незначною глибиною і невеликими об'ємами води. Часто це копни - водоймища зі штучно поглибленими днищами.

2.) Ставки схильного типу місцевості, що споруджуються в балках і верхів'ях долин, різняться великою глибиною і чималими об'ємами води. Тут незрідка

поблизу дамб трапляються ділянки, які належать до глибоководного типу ландшафту.

3.0 Ставки заплавного типу місцевості, що мають своєрідний режим. Це проточні і напівпроточні озера-ставки на маловодних річках, перегороджених дамбами. У Румунії система таких озер-ставків має назву "мостиште" (Арманд).

Особливість ставків як ландшафтних комплексів — їхня динамічність. Життя їх невіддільне від водозборів. Тому поглиблене вивчення ставків передбачає водночас і дослідження всієї водозбірної площі. Між водозбірними комплексами і ставком відбувається енергійний взаємообмін речовиною та енергією. Цей взаємообмін знаходить часткове віддзеркалення у водному балансі і балансі твердого стоку.

Складники водного балансу ставка — поверхневий стік + підземний стік + осідання = маса води водоймища + огорожа на господарські потреби + спуск через водозлив + випаровування + інфільтрація — повинні знайти у кожному конкретному випадку кількісні характеристики.

Внаслідок замулювання і заростання кожен ставок досить швидко переходить у новий тип ландшафту — низинне болото. Щоб запобігти цьому неминучому процесу, вдаються до періодичного осушення ставків і залишення їх під паром. Таке "омолоджування" ставків часто відбувається природним чином внаслідок проривання дамб або висихання в посушливі і малосніжні роки.

Надійний спосіб боротьби із замулюванням ставків — залісення їхніх берегів. Ставки, оточені лісовими смугами, замулюються вчетверо-вдесятеро разів повільніше, аніж польові ставки (Мільков та ін.). Залісення берегів і епізодичне природне "омолоджування" призводять до того, що навіть невеликі ставки можуть існувати багато десятків років. Такі, наприклад, Верхньохорольський, Новохорольський і деякі інші ставки в Кам'яному степу (Воронезька обл., РФ) створено ще 1895 року.

Ставки, як і великі водосховища, не тільки залежать від навколишніх наземних ландшафтів, а й самі впливають на них, утворюючи системи парагенетичних комплексів. Нижче за дамбу внаслідок просочування води незрідка виникають осоково-очеретяні болота. У результаті підпору ґрунтових вод у верхній частині ставків утворюються низинні болота, мезофілові луки, іноді солонці. На схилах балок поблизу дамби активізуються обвальні процеси. Розмивання водозливу у весняну повінь або під час злив слугує причиною появи нижче дамби донних ярів, що швидко ростуть.

Ставки залишають слід у ландшафтах і після того, як припиняють своє існування. У лісостеповій і степовій зонах Російської рівнини далеко не рідкісне явище в сухих балках задерновані, прорвані дамби з чашоподібним розширенням попереду— місцезнаходження колишнього ставка