13. Причини неуспішності студентів та шляхи її усунення.

Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у в/ш, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів учбових дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.

Серед психологічних причин є також такі:

-недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій);

-недисциплінованість і неорганізованість;

-несистематична робота, що знижує її ефективність;

-лінощі, пасування перед труднощами;

-емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;

-не ідентифікація з роллю студента;

-великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку;

-надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо.

Причинами неуспішності студентів можуть бути також:

Нейрофізіологічні: загальна ослабленість організму (перевтоми, неякісне харчування, екологія, недостатня рухова активність та ін.); слабкий тип ВНД; порушення зору, слуху, артикуляції; мікропошкодження кори головного мозку (у т. ч. і через токсичний вплив нікотину, алкоголю і наркотиків).

Педагогічні причини: низька інтенсивність навчальної діяльності («від сесії до сесії»); низька її ефективність (невміння вчитися); пропуски занять; відсутність індивідуального, диференційованого підходу з боку викладачів; незадовільні побутові умови проживання, важкий матеріальний стан, відсутність допомоги й підтримки від батьків.

Шляхи усунення цих недоліків:

1.Перевести набування знань у процес самостійної пізнавальної діяльності студентів. Підвищувати результативність організації самостійної роботи систематичним контролем і оцінкою її результатів.

2.Виховувати культуру мислення студентів. Грамотне мислення завжди індивідуальне. Воно формує свою автономну систему знань, розвиває власні вихідні поняття і шляхи вирішення проблем, що й становить основу для об’єктивної творчості.

3.Свобода навчання, звичайно, залишає студентові деяке право вирішувати, що йому потрібно, а що ні. Проте критичне ставлення до педагогічного процесу – це не гординя і не бездіяльність. Треба брати до уваги все краще й нове, вміти критично оцінювати самого себе, щоб уникати помилок бездіяльності та не скорочувати тим самим самого себе.

14.Психолого-педагогічні особливості групового та індивідуального навчання у в/ш.

Залежно від того, скільки студентів навчається одночасно, визначають індивідуальне та групове навчання. Практичне здійснення обох цих видів за необхідністю вимагає пошуку певних форм організації навчання. В історії вищої школи індивідуальне навчання було реалізовано в індивідуальній формі організації, групове навчання знайшло своє втілення у лекційно-семінарській формі організації навчання.

Лекційно-семінарська форма організації навчання. Сама назва вказує на те, що основними формами навчання є лекція і семінар, при­чому провідна роль належить лекції. Допускається використання ще й таких форм роботи, як лабораторні заняття, колоквіуми, а також різноманітні навчальні об´єднання, такі як, потоки, групи, підгрупи, окремі учні. Виділимо позитивні та негативні риси цієї організаційної форми навчання.

Позитивні: охоплення навчанням великої кількості студентів; сприятливі умови для забезпечення високого наукового рівня вивчення матеріалу; економія часу, необхідного для вивчення матеріалу; розподіл праці між учителем і учнем, що створює умови для кра­щого виконання своїх функцій кожним із них, ніж тоді, коли такого розподілу немає; полегшення розкриття логіки предмета і створення наукової перспективи; продуктивніше використання сучасних засобів навчання.

Негативні: стосунки між учасниками навчального процесу стають чисто функціональними, формальними; учні не взаємодіють між со­бою у процесі навчальної діяльності; відсутність умов для врахування індивідуальних відмінностей учнів, здійснення поточного контролю знань; на лекції учні отримують тільки інформацію, засвоєння якої відбувається через самостійну роботу та інші форми занять.

У сучасній дидактиці для розкриття змісту індивідуальної форми навчання вживаються поняття «індивідуалізація навчання», «індивідуалізоване навчання», «індивідуальний підхід» та інші. Індивідуалізація навчання – розглядається також як суто дидактичний принцип, що зумовлює необхідність в процесі навчання бачити кожного студента. Індивідуалізація процесу навчання у в/ш розглядається як організація навчальної діяльності під час якої враховуються індивідуальні відмінності студентів, рівень розвитку їх здібностей до навчання. Принцип індивідуального підходу є провідним принципом розвитку індивідуальності студента. Під час організації навчального процесу у в/ш, викладач повинен враховувати індивідуальну своєрідність кожного студента, але не пристосовувати навчання до індивідуальних особливостей студентів. Викладач так повинен організувати навчальну діяльність, щоб досягти поставлених результатів кожним студентом, розвивати його здібності і нахили, спонукати його до творчої пізнавальної самостійної діяльності у здобутті необхідних знань. У сучасному тлумаченні індивідуальний підхід розглядається психолого-педагогічний принцип, що передбачає таку організацію педагогічного впливу у навчальному процесі, яка б враховувала індивідуальні особливості учня чи студента.