1.Безпартійність.

Безпартийность - непринадлежность ни к какой политической партии [партия I 1.]. Толковый словарь Ефремовой. Т. Ф. Ефремова. 2000.

2. Скандинавська система престолонаслідування.

Как уже говорилось, монарх получает и передает свой пост по наследству. Существует несколько систем наследования: 4) скандинавская, в соответствии с которой по закону 1979 г. женщины наследуют престол на равных основаниях с мужчинами. Такой же порядок установлен по закону 1983 г. в Нидерландах, существуете Дании;

3. Способи набуття громадянства.

 Міжнародному праву відомі такі способи набуття громадянства: — філіація; — натуралізація (іноді именована укоріненням); — оптація і трансферт; — змішана система набуття громадянства. Ці способи не суперечать смислу п. 1 статті 1 Конвенції «Про скорочення безгромадянства» від ЗО серпня 1961 року, відповідно до котрого «держава надає своє громадянство особі, яка народилася на її території і інакше не мала б громадянства. Таке громадянство надається: а) при народженні, на підставі закону, або б) за клопотанням перед відповідними владами заінтересованою особою або від її імені відповідно до закону держави». Виходячи з цих положень, в національному законодавстві України про громадянство закріплені такі підстави набуття громадянства України: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; Філіація (від лат. filius — син) — набуття громадянства за народженням. У порядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів: — громадянство за принципом «права грунту» (jus soli) означає, що дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася. При цьому громадянство його батьків не має значення. Принцип «права грунту», який ще називають територіальним принципом, застосовується в основному в країнах Латинської Америки (закріплений у законодавстві 14 держав цього регіону), у тому числі й в Аргентині. Тому, наприклад, дитина, яка народилася від громадян України в Аргентині, нарівні з українським громадянством одержить і аргентинське громадянство (у такий спосіб виникає подвійне громадянство), у той час як дитина, яка народилася від громадян Аргентини за кордоном, тобто за межами території Аргентини, признається іноземцем. Водночас слід враховувати, що принцип «права грунту» у чистому виді не застосовується ніде; — громадянство за принципом «права крові» (jus sangvinium) — тут дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Існує дві концепції «права крові». Перша з них заснована на принципі «єдності сім'ї», тобто на верховенстві в родині чоловіка, її значення полягає в тому, що при розрізненні громадянства батьків дитина слідує громадянству батька, і лише позашлюбна дитина набуває громадянства матері. Друга концепція заснована на рівноправністі батьків і, відповідно до неї, дитина при різному громадянстві батьків одержує громадянство батька або матері. В Україні діє принцип «права крові». На підставі статті 7 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року, дитина, батьки якої або один з батьків до моменту її народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилася вона на території України, або поза її межами. Проте при реалізації принципу крові можуть виникнути певні складності, що по-різному вирішуються в законодавстві про громадянство різних держав. Зокрема, це належить до випадків, коли батьки дитини є громадянами різних держав. В Україні ця проблема вирішується на підставі положень статті 7 згаданого Закону. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. Вже відзначалося, що принципи «права крові» і «права грунту» поєднуються в законодавстві практично всіх держав, у тому числі й України. Причому Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року містить низку положень, які передбачають різні модифікації цього принципу. Так: — особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України; — особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України; — особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України; — особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Украдні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України; — особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України; — новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України; (стаття 7 Закону України від 18 січня 2001 року). Стосовно останньої підстави слід зазначити, що при відсутності відомостей про батьків знайдена на території нашої держави новонароджена дитина (знайда) буде зареєстрована як громадянин України. Крім того, законодавець у статті 7 Закону використовував формулювання «яка знайдена на території України» замість «народжена на території України», що цілком відповідає положенням статті 2 Конвенції «Про скорочення безгромадянства» від ЗО серпня 1961 року, яка встановила, що: «Знайда, який перебуває на території держави, що домовляється, оскільки його місце народження не встановлено, припускається народженим на цій території від батьків, котрі мають громадянство цієї держави». У розвиток цих положень стаття 3 даної Конвенції регламентує випадки народження дитини на морському або повітряному транспорті за межами певної держави, коли визначення громадянства вважається дуже важким: «Народження на судні або на повітряному кораблі вважається таким, що має місце на території тієї держави, під прапором котрої це судно плаває, або на території тієї держави, у котрій цей повітряний корабель зареєстрований...». Набуття громадянства у зв'язку з народженням слід відрізняти від визначення приналежності до громадянства. Приналежність до громадянства визначається законом шляхом установлення кола осіб, які вважаються (які є) громадянами даної держави або такі, що визнаються її громадянами. У законах про громадянство багатьох держав, у тому числі і держав СНД, норми про приналежність до громадянства даної держави тісно взаємопов'язані з нормами про набуття громадянства. Наприклад, набуття громадянства у зв'язку з народженням, по суті, не відрізняється від визнання дитини громадянином держави, тобто приналежним до громадянства. Визнання новонародженого громадянином відбувається автоматично (шляхом запису в книзі актів громадянського стану при наявності в дитини «права крові» або «права грунту»). Але, по-перше, таке визнання відбувається щодня й щогодинно і не обумовлено вступом у силу закону про громадянство. Приналежність же до громадянства певного кола осіб (усі постійно проживаючі в країні і деякі категорії проживаючих за кордоном) установлюється саме на дату вступу в силу закону про громадянство. По-друге, вирішення питання про громадянство дитини не безумовно: воно залежить від громадянства батьків («принцип крові»), їхньої взаємної згоди на громадянство дітей, а також від місця народження дитини («принцип грунту») і т.п. У цілому, це достатньо велика група норм, що склалася в особливий вид (спосіб) набуття громадянства, в особливий субінститут. Тому визнання громадянства або приналежність до громадянства у зв'язку з народженням можна і практично зручніше розглядати не серед способів набуття громадянства, а серед категорій осіб, які належать до громадянства, при цьому не вказуючи дітей, зупиняючись тільки на генетичних зв'язках (нащадки громадян). Іншим прикладом взаємозв'язку названих субінсти-тутів слугує визнання громадянства країни або права на його набуття за особами, які знаходяться за кордоном, особливо — не з їх волі або за згодою держави (депортовані, працюючі за наймом до вступу закону в силу і т.п.). Визначаючи приналежність до громадянства, закони більшості держав, у тому числі і держав СНД, мають на увазі лише загальні умови, застосовувані до всіх постійно проживаючих на території держави або до частини населення, а також до осіб, які перебувають за кордоном, які мають стійкий зв'язок із даною державою. Відповідно до положень статті 3 Закону України від 18 січня 2001 року, що визначають приналежність до громадянства України, громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри,політичних, релігійних та інших переконань, статі,етнічного та соціального походження, майновогостану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали, в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, с громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2— з 13 листопада 1991 року», а у пункті 3, — з моменту внесення відмітки про громадянство України. Натуралізація (укорінення) — це прийом (прийняття) у громадянство іноземця за його заявою. її смисл полягає в тому, що будь-який іноземний громадянин, за умови відмови від іноземного громадянства, або апатрид можуть вступити в громадянство даної держави. У міжнародній практиці склалося становище, відповідно до котрого звичайно натуралізація може мати місце після більш-менш тривалого проживання іноземця на території даної держави. Слід мати на увазі, що кожна держава самостійно встановлює умови прийняття у її громадянство. Вони звичайно стосуються певного терміну проживання в даній державі, знання і поваги її мови, законів і т.п. Наприклад, відповідно до параграфа 1427 Титулу 8 Зводу Законів США, особу може бути натуралізовано, якщо заявник прожив на території СІЛА не менше п'яти років, після одержання законного дозволу на проживання в СІЛА, мешкав не менше 6 місяців у штаті, де подав заяву про натуралізацію, і «є особою, що володіє високими моральними якостями, відданою Конституції Сполучених Штатів і доброзичливо настроєною стосовно до діючого порядку і процвітання Сполучених Штатів». У відповідності зі статтею 19 Закону Російської Федерації «Про громадянство РФ» у редакції від 17 червня 1993 року, дієздатна особа, яка досягла 18-літнього віку і не перебуває в громадянстві Російської Федерації, може клопотатися про прийняття у громадянство Російської Федерації незалежно від походження, соціального стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, відношення до релігії, політичних і інших переконань. Звичайною умовою приймання у громадянство Російської Федерації є постійне проживання на території Російської Федерації: для іноземних громадян і осіб без громадянства — усього п'ять років або три роки безперервно безпосередньо перед звертанням із клопотанням; для біженців, визнаних такими законом Російської Федерації, договором Російської Федерації, зазначені терміни скорочуються вдвічі. Термін проживання на території Російській Федерації вважається безперервним, якщо особа виїжджала за межі Російської Федерації для навчання або лікування не більш ніж на три місяці. Обставинами, що полегшують прийняття у громадянство Російської Федерації, тобто такими, що дають право на скорочення аж до зняття зазначених вимог, є: а) перебування у громадянстві колишнього СРСР у минулому; б) усиновлення дитини, яка є громадянином Російської Федерації; в) наявність високих досягнень в галузі науки, техніки, культури, а також володіння професією або кваліфікацією, що представляють інтерес для Російської Федерації; г) наявність заслуг перед народами, об'єднаннями в Російській Федерації, у відродженні Російської Федерації, у здійсненні загальнолюдських ідеалів і цінностей; ґ) одержання захистку на території Російської Федерації; є) перебування у минулому особи або хоча б одного з її родичів по прямій висхідній лінії в російському громадянстві (підданстві) за народженням. В Україні, у відповідності зі статтею 9 Закону України від 18 січня 2001 року, іноземні громадяни й особи без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті в громадянство України. Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнароднідоговори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони). Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не в громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства; 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.