30.Іконописання в Україні в др..Половили XVII -хуШст.: і.Конзелевич, п.Казанович

У XVI—XVII століття в Україні складається декілька шкіл церковного монументального живопису та іконопису. Провідна школа художників сформувалася у XVII столітті в київських монастирях. Художники працювали переважно в жанрах монументального живопису, іконопису, гравюри і графіки. У роботах таких іконописців, як Федір Сенькович,Микола Петрахнович, Іван Руткович, помітною стала відмова від середньовічних естетичних канонів, утверджувалася реалістичність і життєрадісність. Ці ж тенденції присутні у розписах Успенського собору та Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, у церквах Полтави, Переяслав, оздоблення церкви Святого Юра в Дрогобичі та ін. Характерно, що московське духовенство не схвалювало такого творчого підходу українських художників, коли святі зображалися «лицом и очами светлы и телом дебелы». Частиною храмового живопису став портрет. У розписах храмів зображали історичних осіб. Наприклад, у вівтарній частині Успенського собору вміщені 85 портретних зображень — від князя Володимира до Петра I.

Йов Кондзеле́вич  — західноукраїнський ієромонах, іконописець.Одним із найпершим твором митця вважають фрагменти іконостаса Білостоцького монастиря, що складаються із зображень шести апостолів та ікони «Успіння».

У 1695 р. Кондзелевич виконує кіот для Загоровського монастиря із зображеннями «Іоакима та Анни», «Трійці», «Хрещення», «Мучениці Варвари», «Архідиякона Стефана».

В 1698—1705 рр. він на чолі групи іконописців працював над іконостасом для Скита Манявського. У цьому іконостасі, відомому тепер під назвою богородчанського, згідно з підписами та манерою письма, Кондзелевичу належать великі намісні образи «Успіння» та «Вознесіння», архангелів Михаїла та Гавриїла на дияконських дверях, «Тайної вечері», «Розп'яття», «Христа і Никодима», «Христа з самаритянкою». Намісні образи Христа й Богородиці Кондзелевич підправляв.

У 1722 р. художник брав участь у роботі над іконостасом для Загоровського монастиря, де його пензлю, на думку Бориса Возницького, належить дияконські двері, ікони «Різдво Богородиці», «Введення Христа» та «Нерукотворний спас».

У 1737 р. майстер створив свою останню роботу «Розп'яття» для Луцького монастиря.

Казанович Павло — іконописець 18 ст., ієромонах.

Працював у малярні Києво-Межигірського монастиря.

Брав участь у розписах церкви Білий Спас у Межигір'ї, які позначені виразним малюнком, високою майстерністю жанрової розробки сюжетів, драматизмом.

У 1747 Казановича призначили керівником малярських робіт у Троїцько-Сергієвій лаврі. Тут він викладав у іконописній майстерні.

3 Модуль

1.Особливості розвитку духовної культури Укр. Хіх ст..

Духовна культура - складна, багатогалузева система, яка охоплює мову, мистецтво і (самодіяльне професійне), науку (природничу і суспільну), ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування і т. д., тобто все те, що складає світ духовний народу, його свідомість, сукупність його переконань і поглядів

XIX ст. особливу роль починає відігравати 3-є поліція, відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному Тобто на середовищі. рубежі XVIII-XIX ст. у розвитку української культури склалася кризова, критична Власне ситуація. стояло питання про саме її існування.

Розвиток духовної культури не відривний також від історії становлення суспільства: розглядаючи й характеризуючи її особливості не можна не врахувати історичних моментів, у якій вони формувалися й виявлялися. Нерозривність матеріальних і духовних цінностей в культурі кожного народу, їх історична взаємозумовленість є очевидними.

У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині - німецькоюнаціональна інтеліґенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження. свисокими здобутками в галузі літератури і мистецтва, науки і техніки, а й тим, як ці здобутки втілюються в життєдіяльності народу, як вони позначаються да повсякденному житті і світовідношенні людини.