47.Проаналізуйте особливості ролі та рольової поведінки.

Роль або рольова поведінка є динамічною складовою статусу. Роль вперше описав Мід. Роль – відповідний принятий нормам спосіб поведінки людей в залежності від статусу або позиції в сусп-ві та в системі міжособистісних відносин. Види ролей: соціальні(професійні, соц-демократичні), міжособистісні, активні(викон. В конкретний момент), латентні(в конкр. ситуаці не виявл.), організовані, стихійні. Роль розглядають у системах: - у соц-ій – роль є об’єктивним результатом і суспільною значущістю д-сті суб’єкта. –у псих. – відповідність якостей індивіда виконуваній ролі. – у соц-псих- глибиною розуміння, прийняття та відповідальності у виконанні ролі, співвідношенням ролі з груповими нормами та цінностями. Кл-ція ролей за ступенем (за Мідом): - формалізовані; - міжособистісні (ті, які визнач-ся учасниками взаємодії). Кл-ія ролей (за Парсонсом): задані(вкл. людини в соц. структуру та групу), досягнуті. Стадії розв. соц. ролі: -зразок ролі – у процесі соціаліз. людина засвоює певні зразки поведінки, в яких зафіксовані очікування оточуючих, зразок ролі виконує ф-ію орієнтира і регулятора поведінки. –моделі ролі – індивід виробляє свою модель соц. поведінки, яка є результатом поєднання індивідуального і соціального в структурі ос-сті. –рольова поведінка – це реальні вчинки людей, опосередковані вимогами та очікуванням оточення, людини; вона форм-ся у процесі міжособистісного спілкування. Рольова поведінка – реальні вчинки людей, опосередковані вимогами і очікуваннями оточення, особистісними властивостями людини, її уявленнями про оточуючих людей і про саму себе. Рольова поведінка неможлива поза спілкуванням, бо вона задовольняє потребу ос-сті в інших людях, людських зв’язках. Саме в рольовій поведінці виявл-ся ф-ції спілкування. Оскільки ос-сть завжди взаємодіє з багатьма групами і колективами, відіграючи в кожному з них специфічну роль, вона характериз-ся комплексом соц. ролей. За допомогою цих ролей ос-сть включається в усі сфери сусп.. відносин. Соц. роль розуміється як спосіб реалізації соц. д-сті через певні вчинки ос-сті, її поведінку. Таким чином, роль стає найважливішим засобом соц.-ії та регуляції соц. поведінки.

48.Розкрийте історичні традиції вивчення аттитюду.

Атитюд – внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці. Атитюд - мотив, що спонукає особистість до діяльності. Поняття атитюд було введено в 1918 р. Томасом і Знанецьким. Вони визначали його як психологічний процес, що розглядається в стосунках до соц. світу і узятий передусім у зв’язку з соц. цінностями. Атитюд представлений як психологічне переживання індивідом значення або цінності соц.об’єкта. Будучи однією з центральних областей дослідження соц.установка пережила разом з усією соц.-псих.наукою її підйоми і спади. Перший період(1918-1940) відбув.теоретичні дискусії про зміст самого поняття. До кінця цього періоду була встановлена одна з відмітних ознак соц. установки – «інтенсивність позитивного або негативного афекту відносно якого-небудь психологічного об’єкту». В 1931р. Парк додав ще 2 ознаки:латентність(недоступність до прямого спостереження) і походження з досвіду.Другий етап (1940-1950)-період відносного спаду в дослідженнях соц.установки, який пояснюється переключенням інтересу на динаміку групових процесів. В 1947р. Смітом було запропоновано поділ установки на 3 компоненти:когнітивний(усвідомлення об'єкта соціальної установки), афективний(емоційна оцінка об'єкта), поведінковий(послідовна поведінка по відношенню до об'єкта).Третій етап (серед.50-60р.) період розквіту досліджень установки. В цей час відбув.дослідження процесу її зміни, що здійснилася Ховлендом. (Єльські дослідж.).В 1960р. Д. Кац запропонував вивчати установку з точки зору потреб, які вона задовольняє, він виділив 4 ф-ії(що відповідають основним потребам ос-сті): 1)інструментальну(пристосувальну);2)его-захисну;3)вираження цінностей;4)орг-ція знання, пізнання дійсності. Пізніше вивчалась зміна соц.установки як процес взаємодії когнітивного і афективного компонентів.