3.4. Основні вимоги до робочого освітлення

Освітлення робочих місць повинно відповідати характеру виконуваних зорових робіт, який визначають за мінімальним розміром об'єкта розрізнення, показниками фону й контрасту. За ДБН В.2.5-28-2006 залежно від розміру об'єкта розрізнення встановлено вісім розрядів зорових робіт. З огляду на показники фону та контрасту розряди поділяють на підрозряди.

Рівень освітлення робочих місць нормують шляхом встановлення значення показника освітленості на робочих місцях для 1-У розрядів для комбінованого та загального штучного освітлення, а для VI—VIII розрядів тільки для загального освітлення. Наприклад, у випадку виконання зорових робіт IV розряду норма освітленості від системи комбінованого штучного освітлення складає 400-750 лк, у т.ч. 200 лк освітленості від системи загального освітлення, а величина КПО у разі бокового природного освітлення дорівнює 1,5%. В разі суміщеного освітлення допускають зниження КПО до 0,9%.

Оптимальний рівень освітленості збільшує продуктивність праці на 15%. Збільшення освітленості призводить до збільшення відбитої блискучості та напруження й стомлення органів зору. На робочих місцях не повинно бути значних блискучості та пульсацій рівня освітленості, а на робочій поверхні різких тіней, що спотворюють розміри форму об'єктів розрізняння. У полі зору не повинно бути прямої та відбитої блискучість, що приводить до погіршення видимості об'єктів. Величина освітленості має бути постійною у часі.

Щоб забезпечити оптимальне освітлення стабілізують напругу живлення, жорстко кріплять світильники, застосовують спеціальні пристрої для включення світильників. Для створення правильної кольоропередачі необхідно обирати джерела світла зі спектром, близьким до природного.

Необхідно виключити або звести до мінімуму шум, теплові виділення, небезпеку ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпечність світильників.

Глибина пульсації газорозрядних ламп, що живляться від мережі змінного струму, має бути обмежена. Допустимий коефіцієнт пульсації не повинен перевищувати 20%.

3.5. Характеристика джерел штучного освітлення

Освітлювальні установки мають бути надійними, зручними, простими в експлуатації, економічними й естетичними.

В освітлювальних установках, призначених для підприємств, як джерела світла широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи. Основні характеристики джерел штучного освітлення — експлуатаційні, електричні та світлотехнічні. До експлуатаційних належать гарантований термін служби (год) та використовувана потужність (Вт); до електричних — рід струму та напруга живлення; до світлотехнічних - спектральний склад світла, питома світловіддача (Лм/Вт). Порівняльна характеристика ламп розжарювання та газорозрядних ламп приведена в табл. 3.1. Лампи розжарювання звичайно призначені для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень із тимчасовим перебуванням людей. Для загального освітлення виробничих приміщень, як правило, використовують газорозрядні лампи. Для системи загального освітлення застосовується рівномірне та локалізоване розміщення світильників.

Для забезпечення достатньої рівномірності освітленості приміщень найкращим варіантом розміщення світильників є шахове та по сторонах квадрата (відстань між світильниками в ряді та між рядами світильників рівні).

Таблиця 3.1. Характеристика джерел освітлення

Лампи розжарювання
Переваги	Недоліки
простота ввімкнення; низька вартість; без інерційність; простота утилізації; широкий діапазон потужності та напруги.	низький коефіцієнт корисної дії (5%); належать до теплових джерел світла; низька світловидатність; короткий час експлуатації (до 1000 год); промені переважно червоної та оранжевої частини спектру; великий нагрів ламп (до 1400°С) та підвищена пожежонебезпечність.
Газорозрядні лампи
Переваги	Недоліки
більш довгий термін експлуатації (8-14 тис. год); може бути отриманий будь-який спектр світлового потоку; висока світловидатність (до 100 Лм/Вт); температура нагрівання ламп до 30-60 °С.	складність ввімкнення; пульсації світлового потоку; інерційність; працюють тільки від мережі змінного струму; стробоскопічний ефект.

4. ЗАХИСТ ВІД ШУМУ

4.1. Характеристики та норми шуму на робочих місцях

Упровадження у виробництво нових технологічних процесів, підвищення потужностей і швидкохідності технологічного устаткування, механізація виробничих процесів призвели до того, що робітники протягом зміни більшою чи меншою мірою зазнають негативного впливу шуму. Шумом називають звук, що порушує тишу, постійно заважає слуховому сприйняттю і може спричинити шкоду для здоров'я.

Шум - один із найпоширеніших виробничих шкідливих факторів. У разі його тривалого впливу не тільки знижується гострота слуху, але й погіршується робота центральної нервової і серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, виникають запаморочення та функціональні зміни нервової системи, втома, ослаблення пам'яті та уваги. Шум може стати причиною виробничого травматизму та зниження продуктивності праці. Так, підвищення рівня шуму на 10 дБ зменшує продуктивність праці на 10%. Увесь комплекс змін, який відбувається в організмі людини в разі тривалого впливу шуму, розглядають як так звану "шумову хворобу".

За фізичною природою шум є наслідком пружних коливань твердих тіл, газів та рідин. Швидкість поширення шуму залежить від пружності та щільності середовища. Залежно від частоти коливань у діапазоні частот Г ~ 0 - 20 Гц мають місце інфразвуки, Г ~ 20 Гц - 20 кГц - звуки, які сприймає людина органами слуху, і в діапазоні і > 20 кГц - ультразвуки. Джерелами шуму можуть бути машини та механізми (механічний шум), електромагнітні пристрої (електромагнітний шум), рух рідин та газів (аерогідродинамічний шум).

Рівень звуку характеризується звуковим тиском Р та інтенсивністю звуку І. Звуковий тиск Р, Па - це різниця між моментальними значеннями повного й середнього тисків, яка виникає в збуреному середовищі в разі поширення акустичних хвиль. Інтенсивність звуку І, Вт/м² - це густина звукової енергії, що переноситься хвилею за одиницю часу через одиницю площі поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення хвилі. Найменший звуковий тиск, який може відчути людина, — це Р_о=2-10"⁵ Па (поріг чутливості людини), а найбільший, що викликає больовий синдром, становить 2-Ю² Па. Отже, слуховий апарат уловлює діапазон коливань звукового тиску, що змінюється в 10⁷ разів. На практиці оперувати такими багатозначними цифрами незручно і, крім того, слуховий апарат людини оцінює зміни звукового тиску не абсолютно, а відносно. Тому введено логарифмічну шкалу рівня звукового тиску. Одиницею виміру звукового тиску в логарифмічній шкалі є децибел (дБ):

Рівень звуку спокійної мови - 30-40 дБ, відцентрових вентиляторів - 80- 105 дБ, двигунів внутрішнього згорання - 100-110 дБ. Несприятлива дія шуму залежить також від частотного діапазону звуку.

Для частотної характеристики шуму звуковий діапазон розбивають на смуги з певним відношенням верхньої граничної частоти Г„ до нижньої Г„. Октавна смуга - це смуга частот, у якій верхня гранична частота Г„ дорівнює подвоєній нижній частоті Г„. Октавну смугу характеризують середньою геометричною частотою. На робочих місцях згідно з Державними санітарними нормами (ДСН) 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого звуку, ультразвуку та інфразвуку» шум визначають рівні звукового тиску в октавних смугах частот: 63, 125, 250, 500, . 1000,2000,4000 та 8000 Гц.

Для орієнтовної оцінки шумового впливу на людину в разі дії протягом робочої зміни декількох джерел шуму застосовують еквівалентний рівень звуку Ь_Атза шкалою А (дБА):

Із метою попередження негативного впливу шуму на організм людини на робочих місцях відповідно до в ДСН 3.3.6.037-99 встановлені гранично допустимі рівні акустичного тиску в логарифмічній шкалі для октавних смуг та для 1_Лт залежно від характеру виконуваної роботи. Норми шуму в разі виконання розумової праці наведені далі в (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Гранично допустимі норми шуму

Характер роботи	Середню геометрична частота в октавній смузі, Гц									дБА
	31,5	63	125	250	500	1000	2000	4000	8000
Творча, наукова діяльність (£,, ДБ)	86	71	61	54	49	45	42	40	38		50