8. Особливості розвитку вищих навчальних закладів україни.

Поступово, починаючи з XV ст., освіченість Заходу проникає в Україну і набирає сили в братських школах XVI—XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії. При братствах засно­вувалися школи, друкарні, які ставали основними осередками розвою національної культури. Особливо активну роботу прово­дили Віденське (1588), Берестейське (1591), Мінське (1592), Більське (1594), Могилівське (1597), Луцьке (1597), Київське (1615) братства. Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у місті Острозі засну­вав вищу школу — Острозьку греко-слов´яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України увійшла як Острозька акаде­мія. В Острозькій академії навчали учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифме­тика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов´язані з медициною, філософією, богослов´ям та ін. Важливим етапом у розвитку освіти і культури в Україні було становлення університетів. Найстарішим в Україні є Львівський університет 1661 чи 1784 . Відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. Спочатку в університеті функціонував лише філософський фа­культет з історико-філологічним і фізико-математичним від­діленнями. У травні 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею засновано Одесь­кий університет . У 1875 р. засновано Чернівецький університет. Відомий український педагог-дослідник, професор A.M. Алексюк виділяє три своєрідних етапи становлення вищої школи у період 1917—1920 p.: українська вища школа доби Центральної Ради; розвиток освіти за часів Гетьманату; доба Директорії. 20-ті роки XX ст. позначилися двома напрямами розвитку освіти в Україні — коренізацією й українізацією. Політика коренізації була розроблена на XII з´їзді РКП(б) (квітень 1923 р.), нею передбачалося залучення у партійне й державне управління всіх представників корінного населення (звідси й назва "коренізація"). Українізація передбачала запровадження у державних й освітніх закладах української мови. У 1922 р. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет прийняв важливий документ "Про введення в дію Кодексу законів про народну освіту", яким були визначені типи закладів освіти, навчання і виховання. За ступенем класифікації встановлювали­ся типи освітніх закладів:а)      для індустріально-технічної і сільськогосподарської галу­зей: профшкола, технікум, інститут;б)       для соціально-екологічної галузі: технікум, інститут;в)      для педагогічної освіти — інститут. Усе це сприяло появі нових вищих навчальних закладів. Особ­ливо активно розвивалися педагогічні навчальні заклади, в яких здійснювалась підготовка вчителів для різних типів загально­освітніх шкіл. У переважній більшості освітніх закладів навчан­ня проводилось українською мовою. Створювалися також умови для задоволення національних потреб інших народів, які прожи­вали в Україні. Станом на травень 1931 р. функціонувало 10 се­редніх педагогічних навчальних закладів (педтехнікумів) для національних меншин. Практично впродовж усього радянського періоду, за винят­ком 20-х років, розвиток освіти в Україні позначався втратою національної самобутності, русифікацією і нівелюванням закла­дів освіти всіх типів щодо структури, змісту, форм, напрямів діяльності на засадах централізації. З 1991 p., коли Україна здобула незалежність, розпочинаєть­ся новий етап у розвитку національної вищої школи. Відроджу­ються і впроваджуються колишні кращі надбання функціонуван­ня вищих навчальних закладів та досвід зарубіжних країн. За останні роки прийнято низку державних документів, спрямова­них на подальший розвиток національної системи освіти в Украї­ні і, зокрема, вищих навчальних закладів. Це Закон України "Про освіту" (1993 p.), Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) (1992 p.), Закон України "Про вищу шко­лу" (2002 p.). Згідно з цими документами значно змінена струк­тура вищої освіти (введено поняття вищих навчальних закладів І, II, III і IV рівнів акредитації; запроваджено ступеневу освіту). Усе це дає змогу розвивати національну систему освіти взагалі і вищої професійної зокрема. Глобалізаційні, інтеграційні процеси висувають нові завдан­ня перед національною вищою школою. Україна чітко визначи­ла курс на входження в європейський освітній простір, у зв´язку з чим наполегливо і послідовно здійснюється модернізація освіт­ньої діяльності в контексті європейських вимог, робляться рішучі кроки щодо приєднання до Болонського процесу, який розпочав­ся у 1999 р. підписанням міністрами освіти 29 європейських країн Болонської декларації. Стрижневим дискурсом Болонського про­цесу є перетворення Європи на найбільш розвинутий і конкурен­тоспроможний освітній простір на планеті. Болонська деклара­ція передбачає реалізацію низки ідей і перетворень: формування в Європі єдиного, відкритого освітнього простору; перехід до дво­ступеневої структури вищої освіти, визнання кваліфікації бака­лавра на ринку праці; збільшення частки самостійної роботи сту­дента до 50 % і вище; поліпшення контролю якості освіти; впро­вадження системи академічних кредитів (ECTS) — Європейської кредитно-трансферної системи.Болонський процес спрямований на зближення освітніх сис­тем європейських країн зі збереженням більшості досягнень і кращих традицій в освіті, досягнутих Україною за її більш ніж тисячолітню історію.