16. Психологічна характеристика педагогічої взаємодії

Приципи взаємодії викладача і студента:

1)діалогізація (дискусія),

2).Проблематизація(систематичне включення проблемних ситуацій);

3)персоналізація(особисте спілкування студента і викладача не підлягає рольовому);

4). Індивідуалізація і диференціація навчання.

Компетентність- тип організації який дає можливість приймати ефективні рішення в певній проф.діяльності. Інтелектуальна творчість та самореалізація. Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним) на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною шультурою спілкування, а саме:• знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;• об'єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;• вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу), залучати до активної роботи всіх студентів;• вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;• володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціати ви й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;• своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;• аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.Важливою умовою ділових взаємин викладача зі студентами є сприятливі особисті стосунки членів студентської групи. Тому треба намагатися налагодити добрі контакти з групою, привертати прихильність групи до себе, створювати й підтримувати добрий настрій, коригувати ділові й міжособистісні стосунки в групі. Треба навчитися діяти швидко й упевнено. Психологічно виправданим і повноцінним міжособистісне педагогічне спілкування будується за принципом суб'єкт - суб'єктної взаємодії:

1) сприймання співрозмовника як індивідуальності зі своїми потребами та інтересами;

2) виявлення зацікавленості в партнері, співпереживання (емпатія) його успіхам або невдачам;

3) визнання права партнера на незгоду, на свою думку, на право вибору поведінки та на відповідальність за свій вибір.

17. Педагогічна ситуація як головна структурна одиниця комунікативної діяльності викладача

Уся педагогічна діяльність складається з ланцюга педагогічних ситуацій. Вони виникають з ініціативи як учителя, так і учнів, спонтанно і спеціально. Педагогічна ситуація – короткочасна взаємодія учителя з учнем (колективом класу) на основі протилежних норм, цінностей, інтересів, яка супроводжується значними емоційними проявами і направлена на перебудову стосунків, що склалися (в бік покращення чи погіршення). Педагогічна ситуація торкається двох форм активності людини: взаємодії (видима поведінка) і взаємостосунків (приховані психологічні реальності, тобто установки, очікування, емоційні реакції). Майстерність учителя полягає в умінні перетворити ситуацію на педагогічну задачу, тобто спрямувати умови, що склалися, на перебудову стосунків, наближаючись до поставленої педагогічної мети. Таким чином, ситуація стає задачею в умовах цілеспрямованості педагогічної діяльності (ситуація + мета = задача). Педагогічна задача – це виявлені в навчально-виховному процесі суперечності, які враховує вчитель, стимулюючи розвиток особистості, це педагогічна мета, поставлена за певних умов. Педагогічні задачі поділяються на власне педагогічні задачі і функціонально-педагогічні задачі.

Учитель усвідомлює педагогічні ситуації і формулює для себе завдання: стратегічні (як виховати у школярів почуття відповідальності, організованість); тактичні (розробка засобів обліку та контролю знань, активізація пізнавальної діяльності на уроках); ситуативні (як відреагувати на те, що хтось запізнився, не вивчив, є неуважним на уроках тощо).

Можна умовно виділити три фази перебігу педагогічної ситуації: перша фаза – конфліктний гострий початок з явним порушенням соціальних норм і цінностей одним із учасників ситуації; друга фаза – зворотна реакція "суперника”, від форми і змісту якої залежить результат протидії, і, найголовніше, - наслідки, тобто напрямок перебудови стосунків, що склалися раніше. Друга фаза – центральна ланка ситуації; вона, як правило, має стресогенний характер (ставить під загрозу гідність особистості; дефіцит часу та інформації скорочує можливість достойної відповіді та ін.); третя фаза – відносно швидка і радикальна зміна норм і цінностей (деколи до повного руйнування певних норм) в двох напрямках – покращення чи погіршення стосунків, що склалися.