48.Тонічна система віршування.Дольник.Акцентний вірш.

Тонічна система віршування (грецьк. tonos — наголос) (грец. tonos — наголос) — система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній різномірності — впорядкованій і невпорядкованій.

Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути двічі, тричі і т. д. наголошеним. Найчастіше спостерігаються рядки з трьома та чотирма наголосами. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й варіативну роль у витворенні тонічного розміру.

Російський учений М. Гаспаров називає чотири щаблі переходу від силабо-тонічного віршування: 1) силабо-тонічний віршорядок — обсяг міжіктових інтервалів постійний (у ямбі та хореї — один склад, у трискладових розмірах — два склади); 2) дольник — обсяг міжіктових інтервалів коливається в діапазоні двох варіантів (1–2 склади); 3) тактовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається в межах трьох варіантів (1–2–3 склади); 4) акцентовик — обсяг міжіктових інтервалів коливається необмежено і на слух не сприймається. Суто тонічне віршування починається «за порогом тактовика» і вимірюється вже «не кількістю стоп (і, відповідно, кількістю сильних місць, іктів), а кількістю слів (і, відповідно, наголосів)…»

Цей досить зручний для арифметичних обрахунків підхід водночас ігнорує індивідуальні особливості творів, надто ж тих, що їх «надиктувала» авторам певна мелодія, а також тих, де, залежно від манери декламування, емфатичні наголоси, подібно до мелодійних акцентів у пісенній тоніці, переважають словесні. Прихильники музичної та декламаційної концепції тонічного віршування шукали інших критеріїв його ідентифікації — графічних (В. Маяковський), тактометричних (О. Квятковський), пісенних. Дослідники ритміки фольклорної пісні найдрібнішою одиниицею тонічного віршування називають «півстих» (О. Потебня, Ч. Нейман, П. Бажанський), або «музикальну стопу» (І. Франко, О. Востоков). Перший термін більш акцентує на словесному компоненті пісні, другий — на мелодійному. Є ще термін з виразною танцювальною семантикою — «коліно». Теоретик і практик тактовика І. Сельвінський стверджував, що є сенс говорити про тактову систему віршування, де текст не скандується, а диригується, як у музиці: на 4/4, 3/4, 6/4 і т. д. Тактовик вільно вбирає в себе і класичні розміри силаботоніки, і паузники, й акцентовики.

Дóльник — вд тонічного вірша, в рядках якого витримується однакова кількість наголошених складів, а кількість ненаголошених між ними коливається від жодного до двох («міжударний інтервал»). Приклад чотириударного дольника:

Хто пі́зно так мчи́ть у ча́с нічни́й?

То ї́де ба́тько, з ним си́н мали́й.

Чого́сь бої́ться і ме́рзне си́н —

Мало́го ту́лить і грі́є ві́н.

— Й. В. Ґете «Вільховий король», переклад М. Рильського.

Дольник часто зустрічається у англійській, німецькій та російській поезіях. Існує багато модифікацій дольника, включаючи такі, що не зберігають рівної кількості наголошених складів (див. нижче).

Якщо міжударний інтервал у вірші сягає трьох, це тактовик, якщо чотирьох і більше — йдеться про акцентний вірш.

Термін «дольник» було введено на початку 1920-х років В. Я. Брюсовим та Г. А. Шенгелі, однак по відношенню до акцентного вірша. Початково дольник було відомо у російському віршознавстві як паузник (С. П. Бобров), та починаючи з робіт В. М. Жирмунського «дольник» і «паузник» вживаються як рівнозначні.

Акце́нтний ві́рш або Літерату́рний тоні́чний ві́рш (лат. accentus — наголос) — вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів — довільне. Коливання кількості наголосоів в рядках зумовлене межами ритмічної норми, завдяки якій досягається єдність тонічного вірша, відступ від неї ритмічно урізноманітнює акцентний вірш:

Моє се́рце пра́гне неісну́ючих кві́тів.

Моє се́рце кві́тне у бо́лях шука́нь.

Я не са́м, я не са́м на сві́ті

Моя бу́ря у фа́рбах світа́нь (М. Семенко).

Акцентний вірш вважається основною версифікаційною одиницею тонічної системи віршування, завдяки йому підвищується ритмоінтонаційна динаміка поетичного мовлення, роль мовних відрізків у наголошеній позиції, пауз тощо.