57. Харизматичний рух в протестантській традиції

Харизматизм (англ. Charismatic movement — от греч. χαρισμα; дар (благодати), дарование; также называемое Неопятидесятничеством) — движение внутри христианства, в основном среди протестантских общин, но также получило распространение среди католиков и незначительно среди православных. Во многом учение и богослужебная практика пересекается с пятидесятничеством, но существуют и значительные различия. В русском языке существует также термин неопятидесятники, который обычно применяется по отношению к харизматическому движению представителями сектологии, которые, по большей части, являются представителями православной Церкви. Сами харизматы относятся негативно к употреблению этого термина применительно к своим общинам. В зарубежном религиоведении данный термин не применяется.

Обычно сами представители харизматического движения называют себя Христианами Веры Евангельской (пятидесятники), против чего, в свою очередь, выступают представители классических пятидесятников. В некоторых регионах для того что бы не путать пятидесятников и харизматов — харизматы называют себя Христианами Евангельской Веры (ХЕВ).

Харизматическое движение не представляет собой одной деноминации или одного объединенного вероучения. Оно делится на несколько направлений, которые зачастую имеют больше различия в богословии, в то время как форма проведения богослужений практически не отличается.

Среди основных движений можно выделить (в мировом масштабе): «Движение веры» (лидеры: Кеннет Хейгин, Кеннет и Глория Коупленд, Джерри Савелл, Джесси Дуплантис, Крефло Доллар, Кейт Батлер); Католическое харизматическое движение; движение «Виноградник»; Движение Обновление («торонтовское» благословение) и независимые харизматические Церкви. Этим список не ограничивается, в действительности их намного больше.

Трудно выделить все особенности вероучения Харизматизма ввиду того, что оно делится на множество течений. Однако подавляющее большинство Харизматических Церквей согласны с утверждениями Апостольского символа веры. Большинство являются тринитариями.

Также они разделяют большинство догматов протестантизма об «оправдании верой» и «только Писание».

Практика глоссолалии является общей для харизматического движения, как и для пятидесятников. Ее суть заключается в убеждении харизматов в том, что каждый верующий человек, переживший «Крещение Святым Духом» может получить сверхъестественный дар от Бога говорить (или молиться) на языках, которых он никогда не понимал, или тех, которые понимал. Например, на английском, немецком, итальянском и других. А также на ангельских языках. Крещение Духом Святым по мнению харизматов, пятидесятников и других членов пятидесятнического движения сопровождается знамением говорения на иных языках.

История харизматизма

В 1901 году в баптистских общинах США возникло течение под названием «Движение святости», положившее начало быстро распространившемуся движению пятидесятников, получившему название харизматического (греч. χάρισμα — харизма, — теологический термин, для обозначения особых даров Святого Духа, излитых им на апостолов).

Своему возникновению оно обязано группе студентов во главе с методистским пастором Чарльзом Пархемом (1873—1929). В канун нового 1901 года, рассуждая о причинах упадка христианской веры в протестантском мире, они пришли к выводу, что скорей всего причина этого упадка кроется ни в чем ином, как в отсутствии явно выраженного «дара говорения на иных языках».

В Библейском институте Бетел в г. Топика штата Канзас (США) в 1901 году группа верующих вдруг стала молиться глоссолалией. Спустя девять лет Миссия с ул. Азуза в г. Лос-Анджелес повторила то же самое. Полностью это движение расцвело между 1920 и 1940 гг. под руководством методистской проповедницы из Лос-Анджелеса Эми Семпл МакФерсон. В 1945 году это необычное явление проникает в Христианское Общество деловых людей, которое затем переименовывается в «Общество Полного Евангелия»

Сегодня харизматические церкви играют довольно активную роль в современном обществе, стремясь оказать на него оздоравливающее влияние

Традиционно широко распространена благотворительность, принимается посильное участие в социальных проектах по месту нахождения той или иной харизматической общины. В различных населенных пунктах представлена сеть пятидесятническо-харизматических организаций, бесплатно помогающих наркоманам и алкоголикам избавиться от своей зависимости.

Харизматичний рух не складає якоїсь однієї певної церкви, а представлений великою кількістю різних релігійних груп, як повністю незалежних, так і об’єднаних в різні союзи. Також харизмати не мають якогось єдиного катехизису. Громади можуть мати відмінності між собою в окремих богословських та культових положеннях, водночас між ними є багато спільного. Це дозволяє робити певні узагальнення.

Віровчення харизматизму практично співпадає з богословськими позиціями п’ятидесятництва, що інколи призводить до труднощів у ідентифікації тих чи інших релігійних груп. Видимою ознакою є велика емоційність та екстатичність богослужінь харизматичних громад.

Харизмати розглядають в якості єдиного фундаменту своєї віри Святе Письмо (66 канонічних книг Біблії). Водночас для багатьох харизматичних груп є характерним великий авторитет їхніх керівників, які вважаються Божими пророками, а, отже, слова яких мають для їхніх послідовників значення порівняне із значенням Біблії. В центрі проповіді проповідників харизматичних громад дійсно знаходиться текст Святого Письма, хоча його інтерпретація може набувати цілком несподіваних акцентів.

Подібно до усіх християн харизмати вірять в Трійцю. Вони вірять, що Ісус Христос, Істинний Бог і Єдинородний Син Божий, є єдиним Спасителем людства і кожного людини в окремості. Спасіння людини відбувається по благодаті через віру в Ісуса Христа та Його жертву. Видимою формою прийняття жертви Ісуса Христа виступає покаяння. Вважається, що людина, яка покаялась, народжується згори і отримує спасіння.

Кожен віруючий має пережити хрещення Святим Духом зі знаменням „інших мов” і отримати дари Духа. Особливо наголошується на дарі пророцтва та дарі зцілення. Вважається, що Господь дає послідовникам Свою надприродну силу, яка реалізується через чудеса.

Віра у силу молитви обумовлює переконаність в тому, що віруючі повинні мати успіх у земних справах, бути щасливими, не повинні хворіти тощо. Навпаки, наявність хвороб чи інших проблем, на думку харизматів, свідчить про слабкість віри людини. З іншого боку, проблеми у житті християн є наслідком нападок на них темних сил, яким людина має духовно протистояти. Багато харизматів є прихильниками теорії „позитивного мислення”, згідно з якою слова чи думки людини матеріалізуються у фізичному світі. Відповідно людина має думати чи говорити лише про добре, стверджувати свій успіх, зцілення тощо для того, щоб мати це у своєму реальному житті. Водночас, словесне визнання тих чи інших проблем веде до їхньої наявності у житті.

Подібно до інших протестантів, харизмати визнають лише два таїнства: водне хрещення, яке відбувається через повне занурення віруючого у дорослому віці, і причастя або Вечерю Господню.

Харизмати вірять у другий прихід Ісуса Христа, воскресіння мертвих, вічне блаженство віруючих і вічне покарання для невіруючих.

Своїм повсякденним обов’язком харизмати вважають проповідь Євангелія Ісуса Христа для спасіння невіруючих людей. При цьому проповідь має супроводжуватися чудесами та знаменнями, згідно з 16 розділом Євангелії від Марка.

Харизмати сповідують принцип незалежності релігійних громад, що проте не перешкоджає громадам добровільно об’єднуватися у союзи. Для кожної громади є характерною власна форма проведення богослужінь, хоча звісно існують і загальні риси: емоційність, глосолалія, екстатичні прояви, звершення зцілень, молитви за хрещення Духом Святим тощо. Значне місце приділяється співу або, як його називають харизмати, прославлянню. Частиною богослужіння багатьох харизматичних громад є танці. Під час богослужіння вірні закликаються до співучасті у ньому через участь у співі, танцях тощо. Крім офіційного недільного богослужіння для харизматичних громад є характерною організація і проведення так званих малих або домашніх груп протягом тижня – зібрань віруючих за місцем проживання по 6-12 осіб для спільного дослідження Біблії та молитви. Єрархія відсутня, проте кожна громада чи група громад мають свого визнаного харизматичного лідера, також в громадах є лідери малих груп і інші служителі. Для окремих харизматичних громад є характерною рівність у релігійному відношенні між чоловіками та жінками, можливість для останніх стати пасторами чи місіонерами.

Харизматичному руху властивий певний екуменізм, переконання в благодатності служіння будь-якої Церкви чи конфесії. Міжконфесійні розбіжності сприймаються як порушення Ісусової заповіді любові. Тому в громадах не схвалюється критика тих чи інших християнських віровчень, проте вірні закликаються до любові і шанобливого ставлення у відношенні до прихильників інших християнських течій.

Історія

Послідовники харизматичного руху вважають, що в історії християнства завжди були групи, які подібно до них, наголошували на необхідності прояву у житті віруючих „дарів Духа Святого” і практикували такі дари. Таким чином представники харизматичного руху простежують свою історію до ранньої Церкви, часів Христа та Його апостолів. До своїх попередників вони зараховують, наприклад, монтаністів, рухи релігійного пробудження, пов’язані з іменами Ч.Фіннея, Д.Веслі, Д.Едвардса, Д.Вайтфілда тощо.

Як і п’ятидесятники, харизмати рахують свою новітню історію з 1906 р., з богослужінь у Лос-Анджелісі (США), які супроводжувалися „зішестям Духа Святого”, а саме говорінням незнайомими мовами та іншими екстатичними проявами. Власне харизматичний рух починає розповсюджуватися з 1960 р. на початку у протестантському середовищі США, швидко перекинувшись і на інші континенти. З часом харизматичний рух поширився не лише серед протестантських деномінацій, але й у межах Католицької Церкви та окремих закордонних Православних Церков.

На сьогодні харизматичний рух є поширеним в усьому світі. Вважається, що більш ніж 200 мільйонів християн ідентифікують себе як послідовників цієї течії.