
18. Політехнічна спрямованість трудового вих. В поч. Школі
Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно-корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.Зміст трудового виховання багатоликий. Воно включає в себе всю навчально-виховну роботу школи. У загальному розумінні трудове виховання в загальноосвітній і професійній школі включає в себе навчальну працю з основ наук і трудове виховання, котрі призначені для формування в учнів позитивного ставлення до розумової і фізичної праці й озброєння їх загальними політехнічними знаннями, трудовими уміннями та навичками. Але навчальна праця з основ наук і трудове виховання не обмежуються лише навчальною метою. Спільно з трудовим вихованням вони виступають найважливішою основою морального, розумового, фізичного та естетичного розвитку школярів. Основою всієї системи трудового виховання є суспільно-корисна праця учнів. Вона включає:
-суспільну роботу – таку діяльність, яка сприяє досягненню мети організації учнівського колективу культурно-масового обслуговування населення;
-самообслуговування;
-виробничу працю – суспільно-корисну трудову діяльність учнів, пов’язану з створенням матеріальних цінностей суспільного використання як в умовах школи, так і в сфері виробництва.Система трудового виховання повинна використовувати всі форми і методи, які забезпечують свідоме, цілеспрямоване виконання суспільно корисної праці, дисципліну і організованість, відповідальність за особистий внесок колективу в розвитку суспільного багатства, вироблення відносин товариства і взаємодопомоги, непримиренність до дармоїдства.
Формами трудового виховання є:
1) засоби морального та матеріального заохочення;
2) подання широких можливостей для підвищення своїх здібностей;
3) підготовка молодого покоління до праці методами сімейного виховання і в навчальних закладах;
4) використання засобів масової інформації з метою трудового виховання.
У процесі трудового виховання молодших школярів виділяють три групи методів виховання свідомої дисципліни:
Методи формування свідомості особистості.
Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
Методи стимулювання поведінки і діяльності.
Професійна орієнтація — система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професій, формувань в них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.
Економічне виховання — це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів.
Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника в активного творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.
Складником економічної свідомості є економічне мислення —здатність до осмислення явищ економічного житія з урахуванням досягнень науки і техніки.
Завдання економічного виховання: а) ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням йот ефективності, вдосконаленням виробничих відносин, системою управліпии і методами управління; б) формування здатності до економічного мисленнч творчого пошуку підвищення продуктивності праці, ВМІННЯ ШВИДІ'И оволодівати новими формами і методами праці; в) виховання почуття і рис господаря, що працює з віддачею, бережливо ставиться до результатів праї и. г) виховання здорових матеріальних потреб, уміння розпоряджатиі н зарплатою.
Зміст економічного виховання має розкривати такі ідеї: а) економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки. Вона має бути рентабельною та ефективною; б) учасник економічної сфери життя має осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва, бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо; в) працівник виробництва сумлінно ставиться до праці, дотримується трудової, технологічної, планової дисципліни; г) на виробництві дотримуються наукової організації праці, яка визначає розстановку сил, задає певний режим і ритм роботи, забезпечує технологічну послідовність операцій і якість кінцевого результату; ґ) продукт праці, який не відповідає естетичним смакам споживача, не користується попитом, завдає шкоди виробництву та економіці; д) кожен працівник прагне вносити зміни в свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.
Етнопедаго́гіка — галузь педагогіки, що включає в себе емпіричні педагогічні знання, навики, досвід певного етносу у вихованні підростаючого покоління. В етнопедагогіці загальнолюдські надбання трудового, етичного, естетичного виховання втілюються в системі виховання даного народу.
Етнопедагогіка - наука про емпіричний досвід етнічних груп у вихованні і освіті дітей, про морально-етичні і естетичні переконання на відвічні цінності сім'ї, роду, племені, народності, нації
Після тривалого періоду ігнорування і заборони в Україні національної системи виховання, по-новому осмислюється значення і роль етнопедагогіки у вихованні майбутніх громадян Української держави. Прийняття Державної національної програми «Освіта» надало процесам етнопедагогічного відродження цілеспрямованого характеру на державних засадах, яке було запроваджено у педагогічну науку у 60-х роках XX століття Геннадієм Волковим. Значний внесок в етнопедагогіку зробили українські письменники, які зберегли для нас джерела народної мудрості, де відображені й народні педагогічні погляди. Так, народні погляди на дитину та її виховання знаходимо в Тараса Шевченка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка і Михайла Коцюбинського. Сучасні підходи до організації навчання школярів у контексті етнопедагогіки розглядались як у працях вітчизняних, так і зарубіжних вчених.