Теорія «циркуляції еліт» в.Парето.
Виходив з того, що суспільством завжди правила й повинна правити вибрана, наділена особливими соціальними та психологічними властивостями меньшість – еліта. Вона складається з індивідів, які вирізняються високими показниками в тій чи іншій сфері діяльності. Незалежно від того, в якій частині суспільства створюється еліта (в політичній, економічній чи інтелектуальній), вона поділяється на правлячу та неправлячу (контреліту). Правляча еліта – це всі ті, хто бере участь в управлінні суспільством. Контреліта – це люди, які наділені характерними для еліти психологічними та інтелектуальними властивостями, але внаслідок свого соціального статусу і різного роду бар’єрів не мають доступу до управління.
Чому так відбувається? (Приклад з „індексом здібностей” (теоретично) та „етикетками”).
Соціальна рівновага потребує постійного оновлення складу правлячої еліти шляхом введення до неї індивідів з елітарними властивостями з нижчих верств суспільства і вилучення тих, хто таких властивостей не має. Однак цього не відбувається, оскільки правляча еліта прагне зберегти свої привілеї і передати їх у спадок особам, які часто не наділені елітарними індивідуальними властивостями. У результаті погіршується якісний склад правлячої еліти, вона вироджується, що спонукає кількісно зростаючу контреліту до боротьби за владу. Остання скидає правлячу еліту і встановлює власне панування. Так відбувається зміна правлячих еліт, яку В, Паретто назвав „законом циркуляції еліт”.
За В. Паретто, існують два головних типи еліт, які послідовно змінюють один одного: еліта „левів” та еліта „лисів”. Першу характеризують крайній консерватизм, силові методи правління. Друга, навпаки, динамічна, її складають майстри обману і політичних комбінацій. Стабільна політична система характеризується переважанням еліти „левів”, а нестабільна, яка вимагає творчо мислячих, енергійних діячів, новаторів – еліти „лисів”.
Кожен тип еліти має певні переваги на тому чи іншому етапі суспільного розвитку. Таз часом вони перестаються відповідати потребам керівництва суспільством. Еліта вироджується й відповідно до закону циркуляції еліт поступається місцем контреліті, яка за допомогою мобілізованих нею мас установлює своє політичне панування. Маси від такої зміни еліт нічого не виграють і залишаються об’єктом панування та експлуатації. Звідси В. Паретто робить песимістичний висновок як щодо „масової циркуляції еліти, так і стосовно демократії.
Вплив чикагської школи на розвиток американської та світової соціології.
Чиказька школа була першою інституційної академічної школою в північноамериканської соціології. По суті справи, протягом першої третини XX століття Чиказька школа і була в основному соціологією США. Американський історик соціології Денніс Сміт у роботі, присвяченій цій школі, пише, що «як сила, так і слабкості Чиказької школи виникають з зіткнення між американським капіталізмом і американським лібералізмом »[3, р. 1]. Школа спиралася в світоглядному плані на протестантську релігійну традицію, що переважає в американській життя, в соціальному плані - на ідеї реформізму, а в гносеологічному - на емпіризм. Значний вплив на методологічні позиції школи зробила філософія прагматизму, автор якої - Джон Дьюї також працював в ці роки в Чиказькому університеті.
Школа виникла на базі першого у США департаменту соціології, організованого з моменту створення нового університету в Чикаго в 1892 році. Сам університет був заснований сімейством Рокфеллерів, і при його створенні панував дух пріоритету цінностей філантропії і баптизму, а в практичному плані переважаючими соціальними тисками були безпосередня влада приватного капіталу і вимогу слідувати усталеним зразкам американського способу життя.
Чиказька соціологічна школа в період з 1915 року до початку 30-х років сформувала інтегральну і кумулятивну програму проведення заснованих на місцевих проблеми досліджень, які зробили в свій час дуже сильний враження. Незважаючи на що були в цій програмі слабкі місця, вона стала важливим етапом у інституціалізації соціології та емпіричних досліджень і мала довгострокове значення і вплив. Дещо менше значення як соціологічний центр мав на початку XX століття Колумбійський університет, який придбав міжнародну значимість з 1940 року під керівництвом Пауля Лазарсфельда і Роберта Мертона.
З діяльністю Чиказької школи пов'язана поява першого в США спеціалізованого соціологічного журналу в 1898 році (American journal of sociology), що значно відрізнявся за характером як від «руху соціальних опитувань », характерних для британської емпіричної соціології, так і від голого, абстрактного теоретизування. У журналі були широко представлені напрямки досліджень, характерні для даної школи: життя етнічних груп іммігрантів у США (японців, чехів, італійців, шведів, німців, євреїв, китайців, естонців); положення чорношкірих американців і ставлення до них, включаючи рабство, пресу, сім'ю, теологічні семінарії, забобони, расову свідомість і бірасовие організації; такі аспекти соціології сім'ї, молоді та статі, як становлення особистості, соціальна самоізоляція, ігрові руху, дезорганізація сім'ї, жіноча мобільність, контроль над народжуваністю, міжнаціональні шлюби, розлучення, демографічна поведінка.
Головною своїй практичній завданням школа з моменту створення поставила наукове забезпечення рішень, прийнятих місцевими органами влади, зокрема муніципальною владою Чикаго. Ось чому в переліку її досліджень значне місце займали такі проблеми, як девіантна і маргінальне поведінку, що вивчається на прикладі роботи в'язниць графств, суду для неповнолітніх, виконання закону про бідність. Об'єктом дослідження були пенітенціарна система, життя в готелях, бродяги, міські райони пороку, банди, самогубства, психічні захворювання, «сухий закон», релігійні секти. • Ще один значний пласт дослідної роботи чиказьких соціологів - формування громадської думки та ефективність соціальних процесів в умовах інтенсивної урбанізації. Тому ними активно вивчалися засоби масової інформації; колективне самовираження та культурні зміни як результат діяльності газет, релігійних організацій, кіно, радіо; економічні фактори та інститути, такі, напри-мep, як мережа великих універмагів, валютний ринок, страйку, динаміка цін на землю. Багато уваги приділялося етнічним трупам. Так, широку популярність здобули роботи з вивчення єврейського гетто в Чикаго, фінською громади в Мічігані, поселень менонітів в Канзасі.
Засновником і першим деканом факультету соціології Чиказького університету був Албіон Смолл. Першими лідерами, що створювали соціологічну школу в Чикаго, були також Дж. Вінсент, Ч. Хендерсон, У. Томас. Свій значний внесок внесли до становлення школи також Л. Уорд, У. Самнер, Ф. Гіддінгс, Е. Росс, Ч. X. Кулі. У рамках школи сформувалося кілька поколінь дослідників.
Підводячи деякі підсумки вкладом Чиказької школи в суспільне використання соціологічного знання, можна виділити наступні положення.
Смолл сформулював, що борг соціолога - відкривати нове знання і передати його так, щоб справедливе і гармонійне суспільство керувалося у загальних інтересах.
Томас прагнув поліпшити засоби, наявні в розпорядженні соціальних інженерів, чиїй основним завданням є допомога людям у розвитку особистісного контролю, завдяки якому можна буде подолати індивідуальну злидні, матеріальну та духовну.
Парк вивчав баланс втрат і надбань цивілізації з точки зору соціального порядку і найбільш повної реалізації сутності людської природи. Вірт розробляв для соціологів стратегії досягнення суспільного консенсусу, які не просто роблять доступними відповідні знання, а й зобов'язують соціологів брати на себе професійну відповідальність за формування громадської думки.
Огборн концентрувався на розгляді наслідків соціального знання перш за все для досягнення індивідуальної свободи і особистого задоволення і, вже потім, для досягнення колективної гармонії.
Яновіц детально ідентифікував ефективні засоби особистості і соціального контролю.