27. Державні видатки

Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями. Видатки бюджету - це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування та відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджеті. Згідно з Бюджетним кодексом України видатки бюджету -це кошти, які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Групи державних видатків за предметною ознакою: - на державне управління; - на соціальні потреби; - на народне господарство і підтримання економіки; - на національну оборону за роллю в від-творювальному процесі: - на сферу матеріального виробництва; - на невиробничу сферу; - на створення державних резервів за економічним змістом: заробітна плата; стипендія; пенсії і допомоги; медикаменти; харчування; канцелярські витрати; витрати на поточний і капітальний ремонт Критерії бюджетних асигнувань: — пріоритети витрат; — загальний обсяг фінансування; — цільове використання коштів; — витрат. Режими бюджетного фінансування: 1) кошторисно-бюджетний режим 2) режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу Принципи фінансування: — плановість; — безоплатність; — безповоротність; — цільове спрямування коштів; — ефективність використання коштів; — фінансування в міру виконання плану; — оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел; — додержання режиму економії; — здійснення контролю за використанням коштів. Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету. Акти. що регулюють відносини в галузі видатків - акти, норми яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції Мінфіну та Держказначейства - акти додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки уч асників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові чеки, лімітні довідки тощо Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

28. Державне регулювання цін

Навіть в країнах з ринковою економікою та найбільшим ступенем ринкової свободи ціни є об'єктом постійної уваги і регулювання з боку держави. Впливаючи на ціни, вона домагається здійснення певної кон'юнктури і структурної політики, приборкання інфляції, посилення конкурентноспроможності на світовому ринку. Державне регулювання цін носить законодавчий, адміністративний і судовий характер і здійснюється відповідними міністерствами, Центральним банком та ін. У багатьох країнах створені міжміністерські ради з питань цін з наглядовий-дорадчими функціями, експертні комітети та інші органи. Методи державного регулювання цін різноманітні. Це — спостереження і контроль за цінами з боку урядових органів; непрямий вплив на ціни; встановлення фіксованих пільгових цін і тарифів на товари і послуги, що вироблені в державному секторі економіки; передача прав встановлення цін на певні види товарів і контроль за ними з боку наднаціональних органів.

Головна мета державного регулювання. Ринок — це механізм, що сам налагоджується і встановлює рівновагу в економічній системи. Проте окремі періоди розвитку економіки можуть супроводжуватись високим рівнем безробіття і непомірною інфляцією. Найсильніше інфляція і безробіття впливають на рівень життя в період економічних криз, тому політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність держави щодо утримання промислових циклів. Згідно із загальними рекомендаціями для проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки, щоб стимулювати витрати приватного сектору в період великого безробіття і, відповідно, скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб зменшити витрати приватного сектору в періоди інфляції.

Для реалізації складних економічних завдань держава використовує такі напрями діяльності:

- фіскальна і грошова політика як сукупність заходів, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні;

- соціальна політика і політика регулювання доходів як сукупність заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних груп населення;

- зовнішньоекономічна політика як сукупність заходів, спрямованих на розвиток і регулювання торгових й інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Механізм реалізації функцій держави є різноманітним у просторі й часі функціонування економіки. Він якісно відрізняється в період становлення, формування ринкової економіки та в умовах функціонування сформованої, добре відрегульованої економіки.

Головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі, до яких належать також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшення стану довкілля та ін., нерозривно пов’язані з об’єктами державного регулювання економіки.

Названі цілі хоч і неоднакові за значенням та масштабами, але перебувають у тісному взаємозв’язку. Частіше за все одну мету не можна поставити та досягти її незалежно від інших.

Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій: теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу); практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання); методологічну (виступає теоретичною основою для системи конкретно-економічних наук); виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки); прогностичну (обґрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку).