21) Берестейська церковна унія та її наслідки

Католицька церква в ці часи намагалася утвердити католицизм в українських землях, її мета - приєднання православної національної церкви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства римського папи і католицьких догматів єдино істинними. Йшлося не про об'єднання на рівних засадах, як нині намагаються довести деякі історики, а про приєднання східної православної християнської церкви до католицької західної,

Ватикан вирішив створити нову, уніатську церкву, за допомогою якої можна було б православних навернути до католицизму, зберігаючи обряди православ'я, але визнаючи верховенство Ватикану і приймаючи догмати католицизму про непогрішимість і божественність папи римського.

Вже 1590 р. у Бельську відбулася нарада чотирьох єпископів: львівського - Г.Балабана, холмського - Діонісія, пінського - Леонтія та луцького -К.Терлецького, на якій було порушено питання про прийняття унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву про готовність укласти унію. Сигізмунд III 18 травня 1592 р. таємно відповів згодою В 1594 р. до них пристали митрополит М. Рогоза та володимирський, берестейський і перемишльський єпископи І.Потій, К.Терлецький і Г.Балабан.

У червні 1595 р. в Кракові відбулася нарада за участю Потія й Терле-цького, сенаторів-католиків та єзуїта Скарги. Було остаточно вироблено умови унії, що їх схвалив папський нунцій. Категорично проти був князь В.Острозький, але король проігнорував це.

23 грудня 1595 р. Терлецький і Потій у присутності папи Клемента VIII проголосили унію. Потім почалася підготовка уніатського собору. Все це викликало обурення серед значної частини православних, особливо серед козацтва. У жовтні 1596 р. у Бресті зібрався церковний собор для обговорення питання про унію. Від самого початку він поділився на два собори. В уніатському брали участь митрополит М.Рогоза, 5 єпископів, 3 архімандрити, 3 католицькі єпископи й чимало шляхти. 8 жовтня 1596 р. під тиском представників короля вони підписали угоду про унію, що й було затверджено Сигізмундом III.

На православному соборі, який відкинув унію, було два єпископи -Г.Балабан і З.Копистинський, белградський митрополит Лука, дев'ять архімандритів, у т. ч. й Києво-печерський Н.Тур, два представники східних патріархів і понад 200 представників православного духовенства.

Народ підтримав рішення православного собору, піднявши кілька повстань проти унії.

Після прийняття унії 1596 р. почалася відкрита експансія католицизму проти українського народу, його духовності, історії та культури. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Так, єпископ Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного монастиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Брестського церковного собору. Уніати силою захоплювали великі монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли; ловили й мучили священиків, розганяли народ, який збирався на молитву за містом у наметах.

Все це привело до активізації виступів українського населення проти унії. В 1620 р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким місцеві власті заборонили будувати церкву і школу. 1 1625 р. селяни відмовилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Закінчився поразкою виступ міщан Острога 1638 р. проти закриття православних храмів.

На початку 30-х років XVII Ст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.

22) Духовне відродження в Україні започаткували два громадські середовища — гурток учених-книжників в Острозі, який організував і підтримував український магнат і київський воєвода, князь Костянтин-Василь Острозький (1526—1608), і братства.

Важливу роль у піднесенні освітнього рівня й духовної культури наприкінці XVI — на початку XVII ст. відіграла заснована князем Острозьким академія. За характером і змістом навчання її можна вважати першою спробою створення в Україні школи вищого типу. Гурток учених-книжників, які працювали в Острозькому культурно-освітньому осередку, не був однорідним. Тут зібралися не лише представники традиційної для України східнопатристичної традиції з більшою або меншою акцентуацією містичного компонента у світогляді тієї чи іншої персоналії, а Й католики, антитринітарії (прихильники течії, сект у християнстві, які не приймали один із основних його догматів — Святу Трійцю, тобто заперечували триєдність Бога), греки візантійського і римського походження, кілька московських утікачів, серед яких був друкар Іван Федоров. Осередок складався з колегіуму, або академії (під такими назвами цей навчальний заклад згадується у різних тогочасних джерелах), друкарні та науково-літературного гуртка.

В Острозькій академії подібно до європейської системи навчання освітня програма охоплювала сім т. зв. вільних наук, які поділяли на trivium (граматика, риторика, діалектика) і quadrivium (арифметика, геометрія, музика й астрономія). Найбільшу увагу приділяли trivium, насамперед мовам, оскільки перекладацька й літературна праця потребували серйозної філологічної підготовки. В Острозі викладали старослов'янську, грецьку й латинську мови. Особливого значення, з огляду на розвиток традиції української духовної культури, надавалося старослов'янській і грецькій мовам. Латину було введено до програми з урахуванням того місця, яке вона посідала в системі університетської і гуманістичної освіти в усіх європейських країнах. Філософію як окрему дисципліну в Острозькій академії ще не викладали, що було спричинено її невиокремленістю на українському ґрунті в певний тип професійної діяльності. Щоправда, навчальні програми передбачали курси логіки, які називали тоді діалектикою. Острозькі книжники усвідомлювали значущість логіки у конфесійній полеміці, важливість розвитку дискурсивного мислення для досягнення своїх ідеологічних цілей. Вивчення логіки відкривало їм шлях до немістичного пошуку істини, утверджувало логіку як спосіб здобування істини, метод її пізнання, допомагало виявленню помилок в аргументації опонентів, виробленню вміння цю аргументацію спростовувати тощо.

Більшість викладачів Острозького колегіуму, книжників науково-літературного гуртка і друкарні мали ґрунтовну на той час освіту, яку здобули у провідних європейських університетах і місцевих учителів. Першим ректором Острозької академії був письменник-полеміст, культурний і освітній діяч XVI ст. Герасим Смотрицький (?—1594).

Серед учителів Острозької школи були також греки. Один із них — Кирило Лукаріс (1572—1638) прибув до Острога 1594 р. Освіту він отримав у Венеції і Падуї (1588—1594), де вивчав діалектику, риторику, метафізику й етику в їх перипатетичній інтерпретації, слухав лекції Г. Галілея, мав ґрунтовні знання з давньогрецької, латинської та італійської мов. Повернувшись до Александрії на початку XVII ст., був спочатку александрійським, згодом константинопольським патріархом, продовжуючи дбати про розвиток освіти в Україні (сприяв освітнім проектам діячів братств). Виявляв інтерес до реформаційних учень, спілкувався з протестантами, за що був позбавлений патріаршого престолу.

Його співвітчизник Никифор Парасхес (?—1599) був у Падуї «ректором наук Еллінських і Грецьких», займався проповідницькою діяльністю у Венеції при грецькій церкві і в Молдові. Згодом здобув у Константинополі звання протосингела патріаршого престолу. На прохання князя Острозького був направлений патріархом до Острога. Після Берестейського собору за безпідставним звинуваченням у шпигунській діяльності на користь турецького султана був ув'язнений у Мальбурзькій фортеці поблизу Данцига, де й помер.

До Острозького науково-літературного гуртка належав полеміст Клірик Острозький (кінець XVI — початок XVII ст.), який виступив під цим псевдонімом у творі «Отписъ на листъ въ Бозі велебного отца Ипатіа, Володимерского и Берестейского єпископа, до ясне освецоного княжати Костентина Острозского, воеводы Киевского — о залецанью и прехвалянью восточной церкви, з заходнымъ котеломъ уніи або згоды, въ року 1598 писаный». Згідно з припущенням українського дослідника І. Мицька під цим псевдонімом творив острозький протопіп Ігнатій Наливайко, який до прибуття в Острог був учителем у Бузьку і Львові. Він є автором полемічного твору під назвою «Исторія о листрикійскомъ, т. е. разбойническомъ Ферарскомъ або Флоренскомъ синоді в коротці правдиве списана».

Членом Острозького науково-літературного гуртка був полеміст Василь Суразький (імовірно, Василь Андрійович Малюшицький) (кінець XVI ст.), автор книг «Про єдину істинну православну віру» (1588) і «Псалтири съ Возслідованіемъ» (1598).

Серед книжників Острозького культурно-освітнього осередку помітна постать Христофора Філалета (середина XVI — початок XVII ст.), автора «Апокрисису», написаного у відповідь на книгу польського єзуїта П. Скарги «Брестський собор» (1597). Є докази, що під псевдонімом Христофора Філалета виступав Мартин Бронєвський, син польського протестантського діяча, шляхтича Прокопія Бронєвського.

В Острозькому колегіумі викладав також Даміан Наливайко (?—1627), якому, крім збірника моральних сентенцій, належить виданий в острозькій друкарні 1607 р. твір «Лікарство на оспалый (ледачий розум — Я. С.) умыслъ чоловічій» , що є перекладом давньоукраїнською мовою листа Йоанна Златоуста до ченця Феодора. Даміан Наливайко зробив значний внесок у розвиток афористичного типу філософського знання в Україні.

Працював в Острозі Йоанн Лятош (Лятос) (прибл. 1539 — прибл. 1608) — доктор філософії і медицини Краківського університету, який займався і математикою. Негативно ставився до реформи літочислення, запровадженої 1582 р. Папою Григорієм ХIII і не сприйнятої православною церквою, тому в Острозі підготував календар 1602 р.

Книжником острозької друкарні, організатором шкільної справи в Острозі, можливо, і викладачем колегіуму був Кипріан (? — прибл. 1623). Він народився в Острозі, вчився у Венеції, Падуї, був на Афоні. Займався перекладацькою діяльністю і поетичною творчістю.

До книжників Острозького центру належав білорус Андрій Римша (прибл. 1550 — прибл. 1595), який був перекладачем, писав вірші. Йому належить видана в Острозі «Хронологія» — віршовий виклад деяких подій біблійної історії.

В Острозі працював і польсько-український поет (придворний поет князя Острозького) Симон Пекалід (Пенкальський, Пенкаля) (прибл. 1567 — прибл. 1601), який репрезентував латиномовну течію ренесансного гуманізму.

Серед учасників Острозького культурно-освітнього осередку був і Йов Княгиницький (прибл. 1550—1621). Походив із середовища, яке орієнтувалося на давньоруські та ісихастські традиції (насамперед на характерне для ісихастів етико-аскетичне вчення про шлях людини до єднання з Богом через духовне очищення серця сльозами, зосередження свідомості на собі самій тощо). Викладав в Острозькій школі, був на Афоні, у 1603—1604 pp. працював у дерманській друкарні. Разом з ігуменом Дерманського монастиря Ісакієм Святогорцем репрезентував в Острозі православну містичну течію тогочасної української думки. Згодом залишив Острог, заснував у Підгірцях (Галичина) монастир, де й помер. Із його спадщини відома лише негативна рецензія на твір Кирила Транквіліона-Ставровецького (?—1646) «Зерцало богословії», написана на прохання автора. Існує припущення, що образа, з якою сприйняв цю рецензію Кирило Транквіліон-Ставровецький, була однією з причин його переходу до унії.

Репрезентантом містичної течії в Україні був письменник-полеміст Іван Вишенський, який підтримував тісні контакти з Острозьким центром, був пов'язаний з Йовом Княгиницьким особистою дружбою. Імовірно, саме в Острозі в період 1593—1596 pp. Іван Вишенський написав свій твір «Извещение краткое о латинських прелестях».

До острозького вченого гуртка належали Тимофій Аннич, Тимофій Михайлович, укладач покажчика до Нового Завіту 1580 p., а також Григорій Голубников, який переписав 1593 р. Номоканон.

В острозькому науковому гуртку використовували досвід діячів російської книжності, передусім Максима Грека (прибл. 1470—1555 або 1556), шанували й залучали до співробітництва таких обізнаних з греко-візантійською і східнослов'янською культурною спадщиною росіян, як Іван Федоров, Андрій Курбський, Федір Касіянович (Федір Внуково) та ін.

Діячі Острозького осередку підтримували тісні контакти з представниками балканської і східної культур. Острог відвідували митрополити Лука Білгородський, Неофіт Софійський, Ієремія Пелагонський, Діонісій Кизикійський (Тирновський). Активну участь у діяльності Острозького центру брали балканські книжники Євстафій Нафанієль, Еммануїл Мосхопул, єпископ Мелени Феофан Грек та Діонісій Палеолог-Раллі.