Правові норми: поняття, ознаки, структура та види

НОРМА ПРАВА – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, що забезпечується нею для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права:

1. мають державно-владну природу;

2. мають загальнообов’язковий характер;

3. формально визначені;

4. розраховані на невизначену кількість суспільних відносин (не мають разового характеру);

5. адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів (тобто регулюють відносини поза залежністю від того, хто є учасником: ними стають усі ті, хто попадає у певну ситуацію);

6. діють у часі та просторі безперервно;

7. чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами;

8. забезпечені державною підтримкою, державним захистом, силою державного примусу.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису. Стаття нормативно-правового акта і норма права часто збігаються, коли структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте не завжди в статті викладаються всі елементи норми права.

Норма права має свою внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

ГІПОТЕЗА - це частина норми права, що містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно застосувати правило, викладене в диспозиції.

ДИСПОЗИЦІЯ - це частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто саме правило поведінки.

САНКЦІЯ - частина норми права, у якій приведені юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зазначеного в диспозиції.

Стаття закону може містити гіпотезу, диспозицію і санкцію, а може містити лише диспозицію і санкцію. Існують правові норми, що складаються з однієї диспозиції.

Види правових норм

Залежно від галузі права:

• конституційні;

• цивільні;

• кримінальні;

• адміністративні;

• трудові та ін.

За характером диспозиції:

• диспозитивні (регулятивні) норми наділяють суб'єктів суспільних відносин певними правами й обов'язками. Вони норми містять розпорядження, що надають учасникам суспільних відносин права і визначають обов'язки, що покладають на них. Тим самим їх поведінка регулюється як би прямо;

• імперативні (охоронні) встановлюють і регламентують міри юридичної відповідальності й інші примусові міри захисту суб'єктивних прав. Регулювання поведінки людей здійснюється як би побічно. Це кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративні і дисциплінарні норми.

За функціями у правовому регулюванні:

• матеріальні (наприклад, норми кримінального, цивільного, адміністративного права);

• процесуальні (кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні, адміністративно-процесуальні).

Джерела (форми) права

ДЖЕРЕЛА (ФОРМИ) ПРАВА - способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку.

Іншими словами, в юридичній науці під джерелом права розуміється форма зовнішнього втілення і закріплення юридичних норм, а саме, офіційні документи (закони, укази, постанови), у яких закріплюються правові норми. Будучи вираженими в цих актах, юридичні норми здобувають формальну визначеність і загальнообов'язковий характер, забезпечувані примусовими заходами .

Існують такі джерела права: правові звичаї, правові (судові) прецеденти, нормативні договори, нормативно-правові акти

Усі ці джерела права мають офіційний характер, вони визнаються і забезпечуються державою.

1) Правовий звичай - це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру. Це санкціоноване державою правило поведінки, що склалося в результаті тривалого повторення людьми визначених дій, завдяки чому закріпилася як стійка норма. Приклад: Закони 12 Таблиць, Др. Рим. В даний час звичай майже втратив своє значення.

2) Правовий (судовий) прецедент - це рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових справ. Правовий (юридичний) прецедент - це судове чи адміністративне рішення по конкретній справі, якій держава надає загальнообов'язкового значення. Це норма права, що склалася в результаті практики вирішення аналогічних справ. Суть судового прецеденту полягає в тому, що раніше прийняте рішення державного органа (судового чи адміністративного) по конкретній справі має силу правової норми при наступному вирішенні аналогічних справ. Прецедентна система практикується у Великобританії, США.

3) Нормативно-правовий договір – це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю декількох суб’єктів (наприклад, колективний договір у трудовому праві);

4) Релігійно-правові норми – релігійні норми, яким держава надала загальнообов’язкового характеру (у Ватикані, мусульманських країнах);

5) Нормативно-правовий акт - це виданий у встановленому порядку уповноваженим на те державним органом акт правотворчості, що встановлює, змінює або скасовує правові норми.

Іншими словами, це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.