6. Оконтурювання та підрахунок запасів.

У відповідності із затвердженими кондиціями здійснюється оконтурювання і підрахунок запасів корисних копалин. Звіт із підрахунком запасів за матеріалами розвідки належить затвердженню у ДКЗ (Державній комісії по запасах України). Рішення ДКЗ є обов’язковими для всіх організацій та підприємств, які здійснюють геологорозвідувальні та експлуатаційні роботи, незалежно від форм власності.

Перспективне планування будівництва у всіх галузях гірничорудної промисловості, а також галузей промисловості, зв’язаних з переробкою мінеральної сировини (металургійної, хімічної та ін.), здійснюється на підставі затверджених запасів сировини.

Капітальні вкладення на проектування і будівництво відповідних підприємств здійснюється тільки після затвердження в ДКЗ запасів сировини, які забезпечать успішну роботу цих підприємств.

Враховуючі вказане значення запасів, їх підрахунок не можна зводити тільки до певної кількості корисної копалини. Запаси сировини у надрах повинні бути охарактеризовані крім того, якісно, з урахуванням:

1. відповідності запасів промисловим кондиціям;

2. умов залягання, форми, потужності та будови рудних тіл;

3. якості корисної копалини, його природних та промислових типів, марок та ґатунків:

4. умов розкриття та розробки родовищ;

5. ступеня вивченості за вказаними напрямками, тобто розвіданості, підготовленості родовища до використання.

Для отримання такої характеристики запасів поклади корисної копалини розбивають на окремі підрахункові блоки, а запаси по них відносять у відповідності з діючою класифікацією до певних груп і категорій. Підрахункові блоки визначаються за ступенем розвіданості їх та мінливості геолого-промислових параметрів: це однаково розвідані, умовно однорідні геологічна блоки.

Контури блоків, кількість, група і категорія запасів в блоці, ґатунок і марка сировини затверджуються ДКЗ. В цілому по родовищу запаси отримують сумуванням їх по окремих блоках. Основою підрахунку запасів є зведений геологічний звіт з геологорозвідувальних робіт по родовищу.

6.1. Класифікація запасів.

Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр встановлює єдині для державного фонду надр України принципи підрахунку, геолого-економічної оцінки і державного обліку запасів корисних копалин згідно з рівнем їх промислового значення та ступенем геологічного та техніко-економічного вивчення, умови, що визначають підготовленість розвіданих родовищ корисних копалин до промислового освоєння, а також основні принципи кількісної оцінки ресурсів корисних копалин.

В Україні, рішенням Кабінету міністрів №432, від 5 травня 1997 р., затверджено нову Класифікацію запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, узгоджену з Міжнародною рамочною класифікацією ООН (РК ООН).

Початок систематизації запасів і ресурсів мінеральної сировини був покладений в кінці 19 - початку 20 ст. Спочатку термінологія була розроблена для запасів руд жильних родовищ з розсіяною мінералізацією, що відпрацьовуються підземним способом. Назви категорій в одній з перших класифікацій запасів мінеральної сировини Дж. Кендалла (1901-1902), були навіяні фактами англійської історії 17 ст. Виділялися, наприклад, категорії “пуританських” (“puritan”) і “роялістських” (“cavalier”) запасів. Термін видима руда (ore in sight) мав майже буквальне значення. Для віднесення запасів до цієї категорії було потрібне опробування в підземних виробках по кожному блоку гірничого відводу. До цієї категорії відносили запаси розроблюваних, введених в розробку або оцінених для продажу родовищ. У 1909 р. були введені терміни, аналоги яких і донині використовуються в класифікаціях США, Великобританії, Франції і ФРН. Так, було запропоновано виділяти доведені запаси руди (proved ore, іноді proven ore), вірогідні запаси руди (probable ore) і можливі запаси руди (possible ore). Буквенні індекси (А, В, С) для характеристики категорій запасів вперше були введені в Швеції в 1910 р. для підрахунку запасів залізних руд .

Особливістю освоєння родовищ корисних копалини на початку 20 ст. був незначний розрив в часі між проведенням геологорозвідувальних робіт і розробкою родовищ. Тому зміна цін на сировину і витрат на розробку мали менше значення для ухвалення рішення про розробку родовища, ніж сьогодні.

На початку 40-х років минулого сторіччя відбулися значні зміни в методах і техніці проведення геологорозвідувальних робіт, механізації робіт, видобутку. Розвідувальні підземні гірничі виробки через їх високу вартість витіснялися розвідувальними буровими свердловинами. Буріння дозволило прискорити процес розвідки. Оцінка запасів і початок розробки родовищ були відокремлені достатньо тривалими проміжками часу. На ефект від розробки родовищ стали робити великий вплив терміни початку освоєння і економічні показники, що склалися до цього моменту часу. У 1943 р. для ідентифікації потенційних ресурсів в умовах війни Гірничим бюро і Геологічною службою США була запропонована нова класифікація “виміряних-обрахованих-ймовірних” ресурсів (“measured-indicated-inferred”). В цій класифікації було вперше запропоновано виділяти запаси як частину ресурсів мінеральної сировини.

У дореволюційній Росії користувалися розділенням запасів на дійсні, вірогідні і можливі. Після революції було запропоновано декілька варіантів класифікацій запасів і ресурсів мінеральної сировини. У 1928 р. Геологічний комітет відмовився від спроб погоджувати застосовані раніше і численні нові класифікації і затвердив нову класифікацію, замінивши словесні вирази різних категорій запасів буквеними позначеннями (A₁, A₂, В, C₁, C₂). Потім класифікація кілька разів переглядалася: змінювалися категорії запасів, вводилися і відмінялися допустимі погрішності підрахунку запасів для категорій запасів, змінювався опис ознак для віднесення запасів до певної категорії.

Не дивлячись на різноманітність визначень, понять, назв категорій запасів і відповідних їм ознак, властивих класифікаціям різних країн, в світі склалися в основному два підходи до систематизації запасів і ресурсів мінеральної сировини. Ці два підходи можна характеризувати системами класифікацій, прийнятими в Росії (та країнах СНД) і США, оскільки більшість західних класифікацій мають багато загального з класифікацією США.

Виходячи з того, що категоріями А, В,

У зв’язку з тим, що в Україні продовжують успішно користуватися Класифікацією запасів, у якій передбачено виділення категорій А, В, С₁ і С₂ не дивлячись на прийняття Міжнародної рамкової класифікації, необхідно з’ясувати принаймні, що являють собою запаси кожної з категорій.

К а т е г о р і я А – запаси підраховуються у контурі, обмеженому з усіх боків розвідувальними виробками (тобто блок спирається на виробки). Розвіданість блоку повинна забезпечувати : 1-повне з’ясування умов залягання, форми і будови тіл корисної копалини; 2 – повне вивчення якості і технологічних властивостей сировини; 3 – виділення, оконтурювання природних типів та промислових ґатунків сировини, некондиційних та безрудних ділянок в середині тіла корисної копалини; 4 – повне з’ясування гірничо-технічних умов розробки родовища.

К а т е г о р і я В – запаси підраховують у контурах розвідувальних виробок із включенням обмеженої зони екстраполяції за простих умов залягання, малій мінливості покладу та якості сировини або надійно встановленої їх закономірної мінливості. Ступінь розвіданості забезпечує: 1 – з’ясування особливостей умов залягання, форми та будови покладу; 2 – виділення безрудних та некондиційних ділянок всередині рудного покладу, природних типів та промислових ґатунків сировини, а також визначення закономірностей розподілу і просторового співвідношення їх, без точного оконтурювання; 3 – з’ясування якості сировини; 4 – з’ясування головних гірничотехнічних умов розробки родовища.

К а т е г о р і я С₁ – запаси підраховують у контурах блоків, границі яких проводять на підставі широкого використання інтерполяції та екстраполяції даних розвідувальних виробок. До категорії С₁ можуть бути віднесені запаси нерозвіданих блоків, що прилягають до блоків з запасами А і В. Межі зони екстраполяції визначаються контролюючими зруденіння закономірностями , встановленими на підставі геологічних, геофізичних та розвідувальних робіт. Ступінь розвіданості блоків, запаси яких відносяться до категорії С₁, повинна забезпечувати: 1 – з’ясування у загальних рисах умов залягання, форми і будови рудних тіл; 2 – виділення головних природних типів та промислових ґатунків сировини; 3 – отримання загальних даних про її якість та технологічні властивості; 4 – отримання загального уявлення щодо умов розробки родовища.

К а т е г о р і я С₂ – запаси підраховуються у межах контурів сприятливих структур і комплексів гірських порід. Умови залягання, форма і поширення рудних тіл, якість сировини та його властивості , умови розробки родовища визначають на підставі геологічних та геофізичних даних, підтверджених одиничними перетинами рудних тіл або за аналогією з сусідніми ділянками, де запаси підраховані за більш високими категоріями.

Система класифікації запасів родовищ і прогнозних ресурсів твердих корисних копалини, прийнята в Росії в 1997 р., схематично зображена на рис. 1. Як і в попередній класифікації, основною ознакою віднесення запасів до тих або інших категорій є ступінь розвіданості запасів. В порівнянні з класифікацією 1981 р. в новій класифікації були зроблені такі основні зміни. Терміни “розвідані” і “оцінені” використовуються тепер для характеристики родовищ корисних копалин і не застосовуються більше до запасів категорій А, В, C₁ і С₂. Вимоги до вивченості технологічних, гідрогеологічних і гірничотехнічних властивостей запасів в новій класифікації використовуються при поділі родовищ корисних копалини на розвідані і оцінені. Економічне значення запасів визначається на підставі оцінки економічної ефективності їх освоєння в умовах конкурентного ринку. В новій класифікації виключено вимогу до наявності на стадії проектування підприємств затверджених балансових запасів з певними процентними співвідношеннями між різними категоріями запасів. Тепер раціональне співвідношення запасів різних категорій в розвіданих і оцінених родовищах, достатнє для початку проектування гірничого підприємства, визначається надрокористувачем.

Таблиця 2

Видання ІАЦ "Мінерал"	Російська класифікація 1997 р.	Україна, країни СНД, класифікація 1981 р.	Країни заходу
Ресурси (включаючи виявлені і прогнозні ресурси)	Сума балансових і забалансових запасів кат. A+B+C1+C2 і прогнозних ресурсів Р1+Р2+Р3	Сума балансових і забалансових запасів кат. A+B+C1+C2 і прогнозних ресурсів Р1+Р2+Р3	Ресурси (Resources)
Виявлені ресурси (сума загальних запасів і умовно економічних ресурсів)	Сума балансових і забалансових запасів кат. A+B+C1+C2	Сума балансових і забалансових запасів кат. A+B+C1+C2	Виявлені ресурси (Identified resources)
Прогнозні ресурси	Прогнозні ресурси кат. Р1+Р2+Р3	Прогнозні ресурси кат. Р1+Р2+Р3	Невиявлені ресурси (Undiscovered resources). Сума гіпотетичних (Hypothetical) і умоглядних (Speculative) ресурсів
Загальні запаси (сума підтверджених і передбачуваних запасів)	Балансові запаси кат. A+B+C1+C2 (з урахуванням поправок на втрати і розубожування при видобутку)	Частина балансових запасів кат. A+B+C1+C2, рентабельних для розробки в умовах ринку (з урахуванням поправок на втрати і розубожування при видобутку)	Сума підтверджених (Demonstrated reserves) і передбачуваних (Inferred reserves) запасів
Умовно економічні ресурси	Забалансові запаси кат. A+B+C1+C2	Забалансові і частина (нерентабельна в ринкових умовах) балансових запасів кат. A+B+C1+C2	Умовно економічні ресурси (Subeconomic resources)
Підтверджені Запаси	Балансові запаси кат. A+B+C1 (з врахуванням поправок на втрати і розубожування при видобутку)	Частина балансових запасів кат. А+B+C1, рентабельних для розробки в умовах конкурентного ринку (з урахуванням поправок на втрати і розубожування при видобутку)	Підтверджені (Demonstrated reserves) запаси. Сума зміряних (Measured) і обчислених (Indicated) або достовірних (Proven) і вірогідних (Probable) запасів
Імовірні запаси	Балансові запаси кат. С2 (з врахуванням поправок на втрати і розубожування при видобутку)	Частина балансових зaпacів кат. C2, рентабельних для розробки в умовах ринку (з врахуванням поправок на втрати і розубожування при видобутку)	Передбачувані запаси (Inferred reserves)

Прикладом другого підходу до систематизації запасів і ресурсів мінеральної сировини є класифікація, прийнята в США . У 1998-1999 рр. в неї був внесений ряд поправок і доповнень. Основним принципом виділення категорій ресурсів і запасів є міра достовірності запасів. На рис. 2 показаний зв'язок між категоріями запасів різної достовірності.

Як видно з наведених систем класифікацій ресурсів і запасів мінеральної сировини, обидва підходи засновані на виділенні категорій залежно від ступеня розвіданості (достовірності) запасів і передбачуваної економічної ефективності їх розробки. В той же час існує ряд відмінностей. В класифікації США під запасами мається на увазі кількість вилучених запасів корисної копалини, тобто при їх оцінці враховуються втрати і розубожування при видобутку і переробці. Крім того, за рахунок обліку економічних, законодавчих, соціальних і ін. чинників, кількість запасів може скорочуватися ще більше.

Для деякої частини категорій запасів існують певні обмеження на вилучення відповідно до діючих законів і інструкцій. Такі запаси називаються обмеженими (restricted). Це запаси, які відповідають всім вимогам, але не можуть бути вилучені за умовами чинного законодавства та інтересами місцевої влади. У російській класифікації запаси корисних копалини підраховуються в надрах, без введення поправок на втрати і розубожування при видобутку, збагаченні і переробці концентратів. Існують важливі відмінності у вимогах до вивченості запасів різних категорій. В російській класифікації не визначений граничний рівень економічної ефективності освоєння запасів.

Спроби зіставлення категорій запасів різних національних класифікацій робилися ще в 50-х роках. Але істотного прогресу в цьому напрямі вдалося досягти тільки в 90-і роки. Це пов'язано з перебудовою економіки країн колишнього соцтабору і широкими можливостями міжнародної співпраці.

Схема відповідності термінології в російській і зарубіжних класифікаціях запасів і ресурсів

Пропозиції з приведення у відповідність термінологічної бази класифікацій ресурсів і запасів мінеральної сировини висловлювалися, як окремими фахівцями, так і різними відомствами. Інформаційно-аналітичним центром “Мінерал” Міністерства природних ресурсів РФ був виконаний аналіз термінологічної бази російської і зарубіжних класифікацій запасів і ресурсів мінеральної сировини і запропонована схема (таблиця) для зіставлення категорій запасів і ресурсів, прийнятих в цих класифікаціях . За основу при порівнянні була прийнята система класифікації запасів і ресурсів США. Запропонована схема дає уявлення про відповідність категорій запасів і ресурсів в російській і зарубіжних класифікаціях, хоча

такий підхід порівняння змістовної бази термінів, мабуть, не має перспектив.

Інший підхід до зіставлення категорій запасів, прийнятих в класифікаціях різних країн, базується на принципі стадійності вивчення і обґрунтування доцільності залучення запасів в розробку. Цей підхід прийнятий за основу “Міжнародної рамкової класифікації ООН”. З початку 90-х років робота із створення міжнародної класифікації запасів і ресурсів мінеральної сировини велася під егідою ООН спільно провідними гірничодобувними країнами світу (США, Великобританія, Австралія, Канада, ПАР). 40 країн надали свої міркування і пропозиції. Було визнано, що використані в країнах терміни базуються на таких глибоко укорінених традиціях, що замінити їх неможливо, а забезпечення узгодження вживаних систем класифікацій, побудованих за різним принципом з використанням різних термінів і визначень, можливе тільки за допомогою наднаціональної основи класифікації.

У міжнародній рамковій класифікації запропоновані такі основні поняття для визначення ресурсів і запасів мінеральної сировини.

Геолого-економічна оцінка об’єктів геологорозвідувальних робіт – періодичний аналіз результатів геологічного і техніко-економічного вивчення скупчень корисних копалин з метою оцінки їх промислового значення на основі визначення технологічної схеми видобутку і переробки мінеральної сировини, техніко-економічних показників виробничого процесу та фінансових результатів реалізації товарної продукції гірничого виробництва. Виділяються детальна, попередня і початкова геолого-економічні оцінки (ГЕО):

1. детальна геолого-економічна оцінка (ГЕО-1) - визначення рівня економічної ефективності виробничої діяльності гірничовидобувного підприємства, що створюється або реконструюються, і доцільності інвестування робіт з його проектування та будівництва. ГЕО-1 здійснюється на основі розвіданих запасів корисних копалин і включає техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) постійних кондицій для їх розрахунку. Детальність ТЕО і надійність фінансових показників ГЕО-1повинні бути достатніми для прийняття інвестиційного рішення без додаткових досліджень. Матеріали ГЕО-1, позитивно оцінені ДКЗ, являються основним документом, що обґрунтовує доцільність фінансування робіт з опрацювання проектів будівництва гірничорудних об’єктів

2. попередня геолого-економічна оцінка (ГЕО-2) - обґрунтування доцільності промислового освоєння родовища (покладу) корисних копалин та інвестування геологорозвідувальних робіт з його розвідки і підготовки до експлуатації. ГЕО-2 здійснюється на підставі попередньо розвіданих і розвіданих запасів корисних копалин і оформлюється як техніко-економічна доповідь (ТЕД) про доцільність подальшої розвідки. При цьому оцінка ефективності розробки родовища проводиться на рівні кінцевої товарної продукції гірничого виробництва, а техніко-економічні показники визначаються розрахунками або приймаються за аналогією.

3. початкова геолого-економічна оцінка (ГЕО-3) - обґрунтування доцільності інвестування пошуково-розвідувальних робіт на ділянках, перспективних щодо відкриття родовищ корисних копалин. ГЕО-3 здійснюється на підставі кількісної оцінки ресурсів корисних копалин і надається у формі техніко-економічних міркувань (ТЕМ) про можливе їх промислове значення. Оцінка можливості промислового освоєння передбачуваних родовищ корисних копалин обґрунтовується укрупненими техніко-економічними розрахунками на підставі доведеної аналогії з відомими промисловими родовищами або технічного завдання замовника геологорозвідувальних робіт.

За промисловим значенням запаси корисних копалин поділяються на три групи:

1. балансові – запаси, які на момент оцінки згідно з техніко-економічними розрахунками можна економічно ефективно видобути і використати при сучасній техніці і технології видобутку та переробки мінеральної сировини та такі що забезпечують дотримання вимог раціонального, комплексного використання корисних копалин і охорони природи;

2. умовно балансові - запаси, ефективність видобутку і використання яких на момент оцінки не може бути однозначно визначена, а також запаси, що відповідають вимогам до балансових запасів, але з різних причин не можуть бути використані на момент оцінки;

3. позабалансові – запаси, видобуток і використання яких на момент оцінки є економічно недоцільним, але в майбутньому вони можуть стати об’єктами промислового значення.

За ступенем техніко-економічного вивчення запаси і ресурси корисних копалин поділяються на три групи:

1. Перша група – запаси корисних копалин, на базі яких проведено детальну геолого-економічну оцінку ефективності їх промислового освоєння, матеріали якої, включаючи техніко – економічне обґрунтування постійних кондицій на мінеральну сировину, затверджені ДКЗ;

2. друга група - запаси корисних копалин, на базі яких проведено попередню геолого-економічну оцінку їх промислового значення, а матеріали техніко-економічної доповіді про доцільність подальшої розвідки родовища, включаючи техніко-економічне обґрунтування тимчасових кондицій на мінеральну сировину, апробовані ДКЗ або замовником (інвестором) геологорозвідувальних робіт.

3. третя група – запаси і ресурси корисних копалин, на базі яких проведено початкову геолого-економічну оцінку можливого промислового значення перспективної ділянки надр, матеріали техніко-економічних міркувань про доцільність проведення подальших пошуково-розвідувальних робіт, параметри попередніх кондицій на мінеральну сировину схвалені замовником (інвестором) геологорозвідувальних робіт.

За ступенем геологічного вивчення запаси корисних копалин поділяються на дві групи: розвідані (доведені) та попередньо розвідані (ймовірні).

1. розвідані (доведені) запаси – це обсяги корисних копалин, кількість, якість і технологічні властивості, гірничо-геологічні, гідрогеологічні та інші умови залягання яких вивчені з повнотою, достатньою для опрацювання проектів будівництва гірничовидобувних об’єктів і об’єктів з переробки мінеральної сировини. Основні параметри розвіданих запасів, які зумовлюють проектні рішення щодо видобутку і переробки мінеральної сировини та охорони природи, визначаються за даними безпосередніх вимірів чи досліджень, виконаних у межах покладів за щільною сіткою, у поєднанні з обмеженою екстраполяцією, обґрунтованою даними геологічних, геофізичних, геохімічних та інших досліджень. Розвідані запаси корисних копалин є підставою для проектування і проведення розробки родовища (покладу).

2. попередньо розвідані (ймовірні) запаси - це обсяги корисних копалин, кількість, якість і технологічні властивості, гірничо-геологічні, гідрогеологічні та інші умови залягання яких вивчені з повнотою, достатньою для визначення промислового значення родовища. Основні параметри попередньо розвіданих запасів корисних копалин, що впливають на вибір способу видобутку і переробки мінеральної сировини, оцінюються переважно на основі екстраполяції даних безпосередніх вимірів чи досліджень у межах родовища за рідкою або нерівномірною сіткою. Екстраполяція обґрунтовується аналогією з розвіданими родовищами (покладами), а також даними геологічних, геофізичних, геохімічних та інших досліджень. Попередньо розвідані запаси являються основою для обґрунтування подальшої розвідки чи дослідно-промислової розробки родовища (покладу).

За ступенем геологічного вивчення і достовірності ресурси корисних копалин поділяються на дві групи: перспективні та прогнозні.

1. перспективні ресурси – це обсяги корисних копалин, кількісно оцінені за результатами геологічного, геофізичного, геохімічного та іншого вивчення ділянок у межах продуктивних товщ з відомими родовищами корисних копалин певного геолого-промислового типу. Перспективні ресурси враховують можливість відкриття нових родовищ (покладів) корисних копалин того ж геолого-промислового типу, існування яких обґрунтовується позитивною оцінкою проявів корисних копалин, геофізичних, геохімічних та інших аномалій, природа і перспективність яких доведені. Кількісна оцінка параметрів родовищ визначається на підставі інтерпретації геологічних, геофізичних, геохімічних та інших даних або статистичної аналогії. Перспективні ресурси є основою для геолого-економічної оцінки доцільності проведення пошуків і пошуково-розвідувальних робіт.

2. прогнозні ресурси – це обсяги корисних копалин, що враховують можливість формування родовищ певних геолого-промислових типів, що ґрунтуються на позитивних стратиграфічних, літологічних, тектонічних, палеогеографічних та інших передумовах, встановлених у межах перспективних площ, де промислові родовища ще не відкриті. Кількісна оцінка прогнозних ресурсів проводиться на підставі припущених параметрів за аналогією з продуктивними площами, де є відкриті родовища корисних копалин того ж геолого-промислового типу. Прогнозні ресурси корисних копалин являються основою для обґрунтування регіональних та прогнозно-геологічних робіт.

У “Міжнародній рамковій класифікації ООН” розділення запасів на категорії, як і в інших національних системах класифікації, здійснюється з урахуванням геологічної, економічної, технологічної вивченості і економічної ефективності. Крім цього було запропоновано кодифікувати запаси.

Цифрові розряди розташовуються в наступному порядку: Е (економічна ефективність), F (економічна і технологічна вивченість), G (геологічна вивченість). Клас, закодований 111 представляє найбільший інтерес для інвестора. Цей клас характеризує корисні копалини, які можуть бути вилучені з економічним ефектом (цифра 1 в першому розряді), які підтверджені детальною економічною і технологічною вивченістю, або в ході фактичного видобутку (цифра 1 в другому розряді) і які детально розвідані (цифра 1 в третьому розряді). Основною заслугою запропонованої міжнародної класифікації запасів і ресурсів є принцип за яким запаси відносяться до певної категорії залежно від того, чи забезпечує геологічна, технологічна і економічна інформація можливість виконати початкову, попередню, детальну оцінку техніко-економічної обґрунтованості розробки або гірничу доповідь. Наведені чіткі вимоги до об'ємів робіт, кількості і якості інформації для різних стадій вивчення і оцінки запасів.

Відповідно до запропонованої схеми запаси і залишкові мінеральні ресурси на різних етапах оцінки поділяються в цілому на вісім різних класів.

Відповідно до рекомендацій Економічної і соціальної рад ООН була проведена апробація остаточного варіанту проекту класифікації ООН на декількох російських родовищах твердих корисних копалин, розвіданих в 1985-1997 рр. В результаті цієї роботи виявилося, що в російській практиці розвідані запаси з низьким рівнем економічної і технологічної вивченості, відповідні класам 331 і 332, як правило, самостійного значення не мають і виділяються лише побіжно на ділянках детально розвіданих родовищ, розташованих за межами контуру передбачуваного відробітку.

Очевидно, що навіть міжнародна класифікація запасів і ресурсів мінеральної сировини не дозволяє добитися точної відповідності категорій запасів різних національних систем класифікацій. Однією з причин є складність і неповторність самих об'єктів вивчення (родовищ). Одним з шляхів подолання труднощів, що виникають при оцінці запасів, залишається розробка кількісних показників достовірності їх оцінки. Такий досвід існує. Радянські геологи В.М. Крейтер, К.Л. Пожарицький, В.І. Смірнов та ін. виділяли три основні групи погрішностей, що виникають при оцінці запасів: геологічні погрішності (помилки аналогії), технічні погрішності і погрішності, пов'язані із застосуванням різних методів підрахунку запасів. Одержати кількісні оцінки погрішностей останніх двох груп легше. Такі оцінки були зроблені ще в 30-40-х роках. Вплив погрішностей першої групи істотніший, проте одержати кількісні оцінки цієї погрішності набагато складніше.

У різний час пропонувалися різні оцінки точності підрахунку запасів залежно від ступеня геологічної вивченості. У проекті радянської класифікації 1939 р. були передбачені наступні допустимі граничні погрішності кількості запасів, що враховується: для категорії А±10%, А₂±20%, В±30%, В₂±50%. У 1956 р. німецький геолог Г. Ре запропонував приймати помилки у визначенні запасів по категорії А₁±5%, А₂±20%, В±40%, C₁-95+100%. У нашій літературі більше відомі оцінки достовірності, запропоновані В.М. Крейтером, відповідно до яких допустимі погрішності визначення запасів для категорії А складають 15-20%, В - 20-30%, C₁ - 30-60%, С₂ - 60-90%.

Проте ні пропозиції 1939 року, ні пропозиції В.М. Крейтера не були затверджені. Це було пов'язано з неясністю того, що ж відображають оцінки достовірності: чи погрішності підрахунку об'єму запасів, вмісту корисного компоненту в руді, об'ємної ваги, нерівномірності концентрації зруденіння і т.д. Крім того, погрішності підрахунку запасів залежать від методів проведення геологорозвідувальних робіт і методів підрахунку запасів. З розвитком основ геостатистики і появою програм для комп'ютерного моделювання родовищ корисних копалини з'явилася можливість вирішити багато з цих питань.

Після завершення стадії геологічного вивчення надр і затвердження запасів починається проектування гірничодобувного підприємства. На цій стадії визначаються промислові запаси - частина балансових запасів, яка повинна бути вилучена за проектом або планом розвитку гірничих робіт (за виключенням проектних втрат). При розробці рудних родовищ виділяються експлуатаційні запаси - промислові запаси з врахуванням розубожування. Потім підприємство будується: створюється необхідна інфраструктура, надходить устаткування, виконуються гірничо-капітальні роботи. В процесі виконання цих робіт не змінюються ні об'єми запасів, ні їх якість, але наближаються терміни залучення їх в розробку, і змінюється відношення суспільства до цих запасів (для суспільства такі запаси стають привабливішими, ніж розвідані запаси в неосвоєних районах).

Проте ці зміни станів запасів (від завершення геологорозвідувальних робіт до пуску гірничого підприємства) ніяк не відбиваються існуючими класифікаціями запасів і методами їх оцінки. Розділення запасів на групи по ступеню їх підготовленості до розробки здійснюється лише на стадії експлуатації родовища і зачіпає тільки незначну частину із загальних запасів корисної копалини.

Не дивлячись на існування більше десяти класифікацій експлуатаційних запасів, всі вони базуються на визначенні видів робіт із створення запасів і виділяють в основному 3 групи запасів: розкриті, підготовлені і готові до вилучення.

Розкриті запаси - запаси корисної копалини родовища, або його частини з числа балансових запасів підприємства, звільнені від перекриваючих порожніх порід або відслонені через природні умови залягання, для розробки яких пройдена в'їзна траншея і виконані гірничо-капітальні роботи, передбачені технічним проектом. Розкриті запаси обмежені: зверху - поверхнею корисної копалини; знизу - горизонтом, на який пройдена в'їзна траншея; з боку добувних робіт - поверхнями укосів уступів; з боку масиву корисної копалини - поверхнями, побудованими від меж верхньої поверхні покладу під кутами укосів уступів з врахуванням розмірів запобіжних берм, передбачених технічним проектом.

При розробці залізорудної сировини відкритим способом підготовленими вважаються запаси уступів (з числа розкритих) з відкритою верхньою і бічною поверхнями, для розробки яких виконані гірничопідготовчі роботи, передбачені технічним проектом. Підготовлені запаси обмежені: зверху - верхньою поверхнею уступу; знизу - горизонтом підошви уступу; з боку добувних робіт - поверхнею укосу уступу; з боку масиву корисної копалини - поверхнею, побудованою від межі запобіжної берми вище розміщеного уступу під кутом укосу, передбаченим технічним проектом.

Підготовленими запасами на вугільних розрізах вважається частина балансових запасів, обмежена зверху поверхнею пласта із залишенням невеликого шару породи для зачистки. Нижньою межею підготовлених запасів є проектна глибина розробки або глибина, при якій бічні поверхні уступів, що сходяться, дають ширину дна траншеї. Бічними межами є площини уступів, побудовані від меж оголеної поверхні вугілля відповідно до кутів укосів і шириною майданчиків, передбаченими проектом.

Готові до виймання запаси є частиною підготовлених запасів, для розробки яких виконані допоміжні роботи і які можуть бути відпрацьовані незалежно від просування суміжного верхнього уступу із залишенням робочого майданчика необхідної ширини. Таке визначення готових до виймання запасів дається у всіх галузевих інструкціях, відмінності полягають тільки в переліку допоміжних робіт. Роль розкритих запасів полягає в забезпеченні незалежності видобутку і розкривних робіт, підготовлені запаси забезпечують незалежне просування суміжних уступів, готові до виймання запаси забезпечують незалежність окремих процесів.

За складністю геологічної будови родовища корисних копалин або їх ділянки, які передбачається розробляти гірничовидобувними підприємствами, поділяються на чотири групи:

1. родовища (ділянки) простої геологічної будови з непорушеним або слабо порушеним заляганням, витриманими кількісними і якісними параметрами покладів основних корисних копалин, рівномірним розподілом основних корисних або шкідливих компонентів;

2. родовища (ділянки) складної геологічної будови з невитриманими кількісними і якісними параметрами покладів основних корисних копалин, нерівномірним розподілом основних корисних або шкідливих компонентів;

3. родовища (ділянки) дуже складної геологічної будови з мінливими кількісними і якісними параметрами покладів основних корисних копалин, дуже нерівномірним розподілом основних корисних або шкідливих компонентів;

4. родовища (ділянки) надто складної геологічної будови з різко мінливими кількісними і якісними параметрами покладів основних корисних копалин, вкрай нерівномірним розподілом основних корисних або шкідливих компонентів.

6.2. Оконтурювання рудних тіл для підрахунку запасів. Оконтурювання рудних тіл являє собою один з найбільш важливих елементів геолого-економічної оцінки родовищ. Спочатку виділяють нульовий, промисловий (балансовий, робочий) і забалансовий контури. Потім у межах кожної групи запасів виділяють контури запасів за категоріями та, врешті, в межах останніх - контури підрахункових блоків. Зазвичай визначають тільки балансовий і забалансовий контури (нульовий встановити практично дуже складно).

Найбільш надійним методом проведення будь-яких контурів є метод оконтурювання по опорних точках, тобто безпосередньо за точками спостереження та вимірювання геолого-промислових параметрів. Дискретність геологічних спостережень визначає можливість використання менш надійних методів оконтурювання: інтерполяцію між двома точками спостереження та екстраполяцію за межі пункту спостереження (explain). Побудовані контури являються основою проектування і будівництва руднику, проходки капітальних виробок, планування видобутку. Похибки у визначенні контурів часто призводять до суттєвих ускладнень у визначенні структури і складу руднику і як слідство до значних витрат.

При визначенні опорних точок промислового контуру розрізняють два випадки інтерполяції розвідувальних даних:

1. інтерполяція між кондиційною і некондиційною виробкою або пробою;

2. інтерполяція між кондиційною і безрудною (нульовою) виробкою або пробою.

У

У першому випадку можна скористатися формулою

,

де: С_А – вміст цінного компоненту (або іншого параметру);

C_B – вміст у сусідній пробі В;

C_B – заданий вміст;

L – відстань між пробами А і В;

х – вишукувана відстань від проби В до точки D (із заданим промисловим вмістом, за якою має бути проведеним контур.

Цю ж задачу можна виконати графічно. Для цього перпендикулярно до лінії АВ, яка відображує у масштабі відстань між пробами (рис…), відкладаються відрізки a і b, також у масштабі, що відповідає різниці між вмістом у відповідній точці та заданим вмістом. З’єднавши кінці протилежно спрямованих перпендикулярів, знайдемо положення точки точки D відносно точок А і В, що характеризує заданий вміст. Іншим графічним способом є спосіб з використанням спеціального транспаранту.

Запаси по під рахунковим блокам у зоні інтерполяції між кондиційними і некондиційними або безрудними точками відносно невеликі і відповідають категоріям С₁ і С_2, тому у зв’язку з ненадійністю оконтурювання вони не мають великого практичного значення.