2.3 Аналіз основних показників господарської діяльності та соціальні умови працюючих

Метою кожного підприємства є економічна ефективність виробництва, отримання прибутку.

Економічна ефективність – категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, при чому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в повному обсязі за їх первісною вартістю або у формі виробничих витрат.

Таблиця 2.5

Показники економічної ефективності та інтенсивності сільськогосподарського виробництва

Показники	2008 рік	2009 рік	2010 рік	2010 рік у % до 2009 року
Урожайність основних культур, ц/га зернові соняшник цукрові буряки	63,24 31,50 212,11	49,71 33,04 289,84	36,52 27,14 252,94	73,47 82,14 87,27
Продуктивність тварин, ц	7,69	6,50	6,30	96,92
Припадає на 1 га с/г угідь: середньорічних основних засобів, грн середньорічних оборотних засобів, грн витрати на основне виробництво, грн продуктивного поголів’я тварин в переведені на умовні голови, гол енергетичних потужностей, к. с.	4131,42 2460,20 5192,66 0,12 1,18	4495,78 3225,14 3795,44 0,10 1,52	5759,43 3568,97 5163,25 0,12 1,70	128,12 110,66 136,04 120,00 111,84
Припадає оборотних засобів на 1 грн основних засобів, грн	0,59	0,72	0,62	86,11
У розрахунку на 1 га с/г угідь, грн: валова продукція ( у співставних цінах) чистий прибуток	956,97 397,72	665,55 973,72	542,65 1116,93	81,53 114,71
Фондовіддача, грн	0,23	0,15	0,09	47,37
Прибуток, тис. грн	1604	3927	4413	112,38
Рівень рентабельності, %	9,51	27,09	23,43	86,49
Норма прибутку, %	6,03	12,61	11,97	94,92

Згідно з даними таблиці видно, що показники урожайності основних культур негативно впливають на економічну ефективність сільськогосподарського виробництва. Так, урожайність зернових культур в 2010 році порівняно з 2009 роком зменшилась на 26,53%, соняшнику – на 17,86%, цукрових буряків – на 12,73%. Щодо продуктивності тварин, то вона, також, зменшилась на 3,08%.

Важливим фактором, що впливає на демографічну ситуацію села, на закріплення працівників на підприємстві, є рівень розвитку соціальної інфраструктури. Остання включає заклади житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, освіти, охорону здоров’я і навколишнього середовища, тобто все те, що призначене для обслуговування потреб населення.

Важливим фактором соціального комфорту жителів є забезпечення їх дитячими закладами; закладами охорони здоров’я, відпочинку і спорту; належний розвиток засобів зв’язку і масової комунікації тощо.

Таблиця 2.6

Стан соціальної інфраструктури

Види послуг	Населені пункти
	Потреба	Наявність	Забезпеченість,%
Школи, місць	1026	1030	100,39
Дитячі садки, місць	470	410	87,23
Будинки культури і клуби, місць	3205	3000	93,60
Їдальні, місць	1500	1500	100,00
Житлові будинки, квартири	8200	8200	100,00

З таблиці 2.6 видно, що всі види послуг відповідають або перевищують наявність над потребами, крім місць у дитячих садках та у будинках культури, клубів, де не вистачає 60 та 250 місць.

Визначимо рівень комфортності шляхом ділення суми забезпеченості всих видів послуг на кількість наданих видів послуг, тобто 481,22/5=96,24 (%)

Рівень комфортності працюючих становить 96,24% і свідчить про негативний стан соціальної інфраструктури.

РОЗДІЛ ІІІ: ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Підвищення ефективності продукції рослинництва перш за все пов’язують із збільшенням виробництва продукції, зниженням її собівартості та підвищенням її якості.

Звернемо увагу на збільшення виробництва продукції. Основним фактором збільшення виробництва продукції рослинництва є підвищення урожайності культур. Цього можна досягти різними шляхами і зокрема за рахунок поліпшення земельних угідь шляхом меліорації, боротьби з ерозією, вапнування ( гіпсування ).

Значно підвищити урожайність сільськогосподарських культур можна дотриманням агротехнічних умов. Проте не всі агротехнічні фактори одинаковою мірою зумовлюють високу урожайність, тому особливу увагу приділяють сортооновленню, хімізації, меліорації, комплексній механізації і автоматизації виробничих процесів.

Досвід передових підприємств і дані науково – дослідних установ показують, що за рахунок поліпшення селекційно – насінницької роботи, впровадження у виробництво врожайніших районованих сортів можна забезпечити приріст урожаю окремих культур на 20%.

Важливим і практично не вирішеним для господарства залишається питання внесення мінеральних і органічних добрив. За оптимальних умов внесення добрив приріст урожайності становив би 5 – 7 ц / га.

Показники ефективності поліпшеної технології відображають різні сторони виробництва продукції: ступінь використання землі, трудових ресурсів, матеріально – грошових засобів, виробничих фондів. При їх аналізі потрібно враховувати, що велика різноманітність умов не дає правильно оцінити економічну ефективність виробництва продукції сільського господарства на підставі будь – якого одного показника. Необхідно давати оцінку на підставі комплексу основних показників.

Ефективність поліпшення підвищується якщо є збільшення виробництва продукції з 1 га та поліпшення її якості з одночасним зниженням собівартості, коли кожна додатково вкладена в обробіток землі гривня приносить додатковий чистий дохід, коли збільшується фондовіддача та рентабельність.

Витрати будь – якого підприємства поділяються на постійні (амортизація техніки і приміщень, заробітна плата постійних працівників, страхові платежі за посіви і майно рослинницьких галузей, загально виробничі витрати в галузях, ремонт приміщень, що використовуються у рослинництві) і змінні (вартість насіння, витрати на міндобрива й отрутохімікатів, на органічні добрива, паливо – мастильні матеріали, на технічний огляд і ремонт техніки, транспортні витрати на перевезення і доробку продукції).

Щоб безпосередньо визначити точки беззбитковості їх доцільно провести визначення точки беззбитковості . необхідність її розрахунку зумовлена потребою визначення беззбиткового обсягу виробництва, за якого досягається нульова рентабельність. Такий обсяг реалізації називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитки. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечується прибутковість виробництва. Це дасть можливість визначити наскільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку та як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що підлягають корегуванню.

Важливим для підприємства є зниження собівартості продукції рослинництва.

Основні резерви зниження собівартості продукції можна поділити на три групи:

1. які можуть бути використані у виробництві без додаткових витрат;

2. потребують незначних додаткових витрат і можуть бути використані протягом календарного або господарського року;

3. потребують значних капітальних вкладень і можуть бути використані в перспективі.

До першої групи резервів належать: невиправдані перевитрати, пов’язані з недотриманням лімітів і нормативів окремих видів витрат, оскільки ліквідація їх знижує собівартість продукції. Це насамперед непродуктивні затрати робочого часу, втрати при збиранні внаслідок неякісної підготовки техніки до збиральних робіт, втрати при транспортуванні й зберіганні продукції, недотримання кошторису адмінуправлінських витрат тощо.

Резерви другої групи пов’язані з вдосконаленням використання наявного потенціалу, а саме впровадження передових технологій, поліпшення структури посівних площ, правильним комплектуванням агрегатів, вибором найкращих режимів їх роботи, внесенням в оптимальних співвідношеннях мінеральних добрив тощо.

Резерви третьої групи пов’язані із зміною технології виробництва: доведенням до оптимальної норми внесення добрив, проведення меліоративних робіт, підвищенням природної родючості грунтів, впровадженням нової системи машин, сортозаміною та ін.

Оскільки одночасно у виробництво неможливо запровадити всі заходи, то звернемо увагу на другу групу резервів.

Поліпшення технології є резервом зниження собівартості продукції. Поліпшена технологія є ресурсозберігаючою, досягається шляхом економічного росту.

Для визначення економічної ефективності поліпшеної технології застосовують систему вартісних та натуральних показників.

Одним із шляхів зниження собівартості продукції рослинництва є підвищення продуктивності праці на основі випровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. Збільшення продуктивності праці повинно бути більшим збільшення заробітної плати, забезпечуючи тим самим зменшення собівартості. Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинотракторного парку, сільськогосподарських машин, знарядь і механізмів, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зменшенню собівартості продукції.

З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має важливе значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються у виробництво.

Успіх боротьби за зменшення собівартості вирішує перш за все збільшення продуктивності праці робочих, яке забезпечує в окремих умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при збільшенні продуктивності праці на підприємствах зменшуються витрати на заробітну платню робітників. Збільшення виробітку продукції на одного працівника може бути досягнуто за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно ним розцінки за виконання робіт та послуг. Збільшення виробітку може здійснитися за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки за цих умов, як правило не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство економить на заробітній платі робочих. Пояснюється це тим, що у зв’язку зі зниженням розцінок доля заробітної плати у собівартості одиниці продукції зменшується. Але це не призводить до зменшення середньої заробітної плати робочих, так як ці організаційно-технічні заходи дають можливість робочим з тими ж затратами труда виробити більше продукції. Таким чином, проведені організаційно-технічні заходи з відповідним переглядом норм виробітки дозволяє зменшувати собівартість продукції за рахунок зменшення долі заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі збільшенням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітки і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але зі збільшенням продуктивності праці збільшується об’єм виробництва, що призводить до економії по іншим статтям видатків, наприклад, зменшення видатків по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових видатках значна частина витрат (а в загальногосподарських майже повністю) – умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель і інші витрати), не залежні від ступеню виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси витікає, що чим більший випуск продукції, тим менша доля цехових і загальногосподарських витрат в її собівартості.

Через збільшення об’єму випуску продукції прибуток сільськогосподарського підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і за рахунок збільшення кількості випускаємої продукції. Таким чином, чим більші об’єми виробництва, тим більше сума прибутку.

Важливе значення у боротьбі за зниження собівартості продукції має виконання суворого режиму економії на всіх етапах і ділянках виробничої діяльності підприємства. Послідовне впроваджування на підприємствах режиму економії проявляється перш за все у зменшенні затрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні видатків по обслуговуванню виробництва та управління, по ліквідації втрат від браку і інших невиробничих затратах.

Матеріальні затрати, як відомо, у більшості галузей виробництва (у тому числі і у сільськогосподарському виробництві) займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне збереження насіння, добрив, палива, палива, енергії і інших матеріалів у виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину затрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять до собівартості по ціні їх придбання з витратами на перевезення, тому вірний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити поставку матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на поставку матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які по своїй якості і розмірам відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи при цьому якості продукції.

Основною умовою зниження затрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення і впровадження нових технологій виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, введення технічно обґрунтованих норм затрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також зменшує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від об’єму випуску продукції, а і від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових витрат і загальногосподарських витрат в цілому по підприємству, тим при інших рівних умовах нижча собівартість кожного виду продукції.

Резерви скорочення цехових і загально виробничих витрат заключаються перш за все у спрощенні і здешевленні апарата управління, в економії на управлінських витратах. В склад цехових і загальногосподарських витрат в значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних працівників. Проведення заходів по механізації допоміжних і підсобних робот призводить до зменшення чисельності працівників, зайнятих на цих роботах, а значить, і до економії цехових і загальногосподарських витрат. Важливе значення при цьому має автоматизація і механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги затрат ручної праці у виробництві. Автоматизація і механізація виробничих процесів дає можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робочих у виробництві.

Скороченню цехових і загальногосподарських витрат допомагає також економне використання допоміжних матеріалів, які використовуються при експлуатації обладнання і на інші потреби.

Значні резерви зниження собівартості знаходяться у скорочення втрат від браку і інших невиробничих затрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість зробити заходи по ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Економічний факультет

Кафедра економіка підприємства

ЩОДЕННИК

проходження виробничої бакалаврської практики студентки 9 групи 4 курсу економічного факультету

ФІП

Напрям підготовки: економіка підприємства

Період практики: з 30 квітня2012 по18 травня 2012.

Керівник практики від підприємства

Берещук Петро Леонідович

Керівник практики від університету

Косяк Олена Анатоліївна

Біла Церква

2011 рік

КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ

№ п/п	Структурний підрозділ	Виконувана робота	Кількість робочих днів
1	2	3	4
1	Робоче місце практиканта	Оформлення документів про прибуття на практику. Інструктаж з техніки безпеки та охорони праці. Знайомство з організаційною структурою управління підприємством.	1
2	Робоче місце практиканта	Знайомство з основними регламентуючими документами (статутом, колективним договором, правилами внутрішнього розпорядку, положеннями про служби, відділи, підрозділи, штатним розкладом), дослідження основних показників виробничо-фінансової діяльності.	2
3	Плановий відділ	Ознайомлення з системою планів підприємства та методикою розробки виробничо-фінансових планів, посадовими інструкціями працівників служб.	2
4	Виробничий (технологічний) відділ	Знайомство з особливостями організації та управління виробничими процесами на підприємстві, видами, змістом та формами технологічної документації, посадовими інструкціями працівників служб, ресурсним забезпеченням виробництва.	3
5	Відділ кадрів	Знайомство з функціями кадрової служби та особливостями кадрового діловодства, видами кадрової документації.	1
6	Диспетчерська служба	Знайомство з методами оперативного управління, збором і обробкою оперативної інформації. Участь у підготовці та проведенні оперативних нарад. Знайомство з порядком ведення і оформлення диспетчерської документації.	1
7	Приймальна керівника підприємства (канцелярія)	Знайомство з організацією робочого дня та робочим графіком керівника підприємства, методами та стилем управління. Вивчення порядку і процедури ведення загального діловодства, документообороту, зберігання ділових паперів. Участь у роботі колегіальних органів управління (засіданнях правління, нарадах керівництва тощо).	1
8	Відділ з оплати праці	Знайомство з формами і системами оплати праці та матеріального стимулювання. Детальне знайомство з «Положенням про оплату праці» підприємства, іншими рішеннями і розпорядженнями з цього питання; вияснення методики встановлення норм виробітку, розрахунку основних розцінок та порядку і процедури їх прийняття.	2
9	Робоче місце практиканта	Завершення збору матеріалів та підготовка звіту про практику.	2