91. Структура учбової діяльності. Характеристика структурних компонентів учбової діяльності

Учбова діяльність суб'єкта має структуру, до якої входять такі компоненти: І) мотивація; 2) учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку.

Мотив — це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість.С. Занюк, посилаючись на класифікацію мотивів Л.І. Божович, в залежності від зв'язку мотиву зі змістом або процесом діяльності (внутрішні, зовнішні мотиви), міркує про класифікацію так:

1. Внутрішні мотиви. Мотиви, які пов'язані з процесом і змістом діяльності (коли до діяльності спонукає її процес і зміст, а не зовнішні чинники).

2. Зовнішні мотиви:

2.1. Широкі соціальні мотиви: а) мотив обов'язку і відповідальності перед суспільством, групою, окремими людьми; б) мотиви самовираження і самовдосконалення;

2.2. Вузькоособистісні мотиви: а) прагнення отримати схвалення з боку інших людей; б) прагнення отримати високий соціальний статус (престижна мотивація).

2.3.Мотиви уникнення неприємностей, котрі можуть виникати у випадку незадоволення вимог, очікувань або потреб інших людей.

Другим компонентом учбової діяльності є учбова задача. Задачу, яку можна розв'язати, оволодівши відповідним алгоритмом, називають непроблемною. Якщо цій задачі не відповідає алгоритм, вона називається проблемною. Серед проблемних задач виокремлюють чіткі і нечіткі. Нечіткою слід вважати таку, коли учень не розуміє її вимогу. Пізнавальні та комунікативні задачі можуть бути закритими і відкритими. При розв'язуванні закритої задачі суб'єкт володіє інформацією про можливі варіанти розв'язку, а коли розв'язує відкриту задачу, він не має такої інформації.

Серед учбових дій вчені виокремлюють репродуктивні та продуктивні дії. Ті дії, які спрямовані на створення нового, називаються продуктивними. Такою є, наприклад, дія цілеутворення. До репродуктивних дій належать виконавчі дії, що здійснюються за відповідними параметрами. Дії контролю, оцінки в залежності від умов можуть мати продуктивний і репродуктивний характер, а тому утворюють проміжну групу.

Велику роль в учбовій діяльності учнів відіграють дії контролю, самоконтролю, оцінки і самооцінки: контроль за виконанням дії здійснюється на основі механізму зворотного зв'язку або зворотної аферентації; у діях контролю (самоконтролю) й оцінки (самооцінки) (М.О. Бернштейн, П.К. Анохін).

92. Вміння вчитися самостійно як інтегральна якість особистості

І.А. Зимня розуміє самостійну роботу школяра, як більш широке поняття, ніж домашня робота. Самостійна робота може включати позаурочну роботу. Самостійна робота є похідною від правильно організованої учбової діяльності учня на уроці. Це специфічний вид навчальної діяльності школяра. Це вища форма учбової діяльності учня, форма самоосвіти, що зв'язана з його роботою в класі. Це форма роботи за індивідуальними планами, що доповнюють, а тому розширюють та поглиблюють, знання, отримані школярем у класі. Самостійна робота — це організована самим школярем під впливом його пізнавальних мотивів в раціональний час, в умовах самоконтролю опосередкованого впливу та роботи вчителя на уроці.

Ю.М. Кулюткін у загальній формі розумову самостійність визначає як важливу якість особистості, що лежить в основі творчої спрямованості людини, продуктивності її діяльності. Розумова самостійність, на його думку, виявляється в здатності, учня ставити перед собою цілі діяльності, визначати для себе її задачі, відбирати засоби та способи їх розв'язання. Самостійність виявляється також і в здатності людини планувати, організовувати, регулювати свою діяльність та в добре розвинутих діях самоконтролю і самооцінки. Автор, узагальнюючи свої міркування, пише, що розумова самостійність — це здатність особистості здійснювати самоуправління своєю діяльністю.

Вчені виділяють різні рівні розумової самостійності. Так, за складністю навчальних задач, що розв'язують учні, можна розрізнити три рівні. Перший рівень розвитку самостійності характеризується тим, що учні вміють розв'язувати типові задачі, тобто, такі, що потребують простого відтворення засвоєних на уроці способів використання знань. Другий рівень означає, що учні виявляють здатність самостійно розв'язувати нестандартні задачі, вдаватися до самостійних пошуків способів, дій, операцій, що потребують встановлення міжтемних зв'язків, узагальнення, класифікації, доведення. Третій, найбільш високий рівень самостійності, виявляється у здатності учнів розв'язувати творчі задачі. Школярі, які досягають цього рівня, у творчих пошуках вдаються до перенесення знань, умінь та навичок.

Розвиток самоуправління відбувається у зв'язку з розвитком усвідомлення свого "Я". Останнє веде до зміни позиції людини по відношенню до власної діяльності. Вона тепер не просто передбачає результати своїх дій, а й вчиться довільно організовувати їх. Так, вчиться формулювати та обґрунтовувати цілі, аналізувати предмет їх значущості, мотивувати свій вибір,- виробляти програми, знаходити оптимальні способи їх реалізації, починає шукати різні критерії, еталони, показники контролю та оцінки.

Отже, щоб самостійно керувати своєю учбово-пізнавальною діяльністю, учень повинен засвоїти керівні функції вчителя та повернути їх на самого себе.

Учень повинен одночасно бути і учнем, і вчителем. У такому випадку говорять, що відношення "вчитель-учень" стає відношенням внутрішнім, школяр здатний до самоуправління. Самоуправління полягає в тому, що учень по відношенню до себе виконує функції вчителя — мотивацію учбової діяльності, планування, регуляцію, оцінку своєї діяльності.