7. П’єса г. Квітки-Основяненка «Сватання на Гончарівці»

П’єса була написана у 1835 році. Гончарівка – місце, де проживав Котляревський, коли приїздив до Харкова (р-н Південного вокзалу). Автор у своєму творі хоче показати один із народних обрядів – сватання, світ простих людей, яскравий, привабливий, виразний, використовує при написанні ресурси народної драми. Тема кохання є основною у творі. За жанром – це комічна опера. Основні прикмети: для твору характерна наявність пісенних партій, цей жанровий різновид поєднує елементи власне драми та комедії. В основі – любовний трикутник. Героїня вірна у своїх почуттях – пара закоханих + 3-ій зайвий, який сподівається на руку й серце дівчини. Події відбуваються у Харкові, в родині Одарки і Прокопа Шкулки, дочка Уляна, родина бідна, хочуть видати дочку заміж за багатого. Уляна закохана в Олексія, він бідний кріпак. Постає проблема нерівності економічної, матеріальної, соціальної. Степан Павлович Конзюба – син заможньої людини, хазяйський син, він нерозумний, Уляна не любить його. Правда життя і правда серця. О. Скорик береться допомогти Уляні, він досвідчена й бувала людина. Намагається переконати батьків дівчини, в справжньому коханні Уляни до Олексія. Мати підкорюється вмовлянням, розуміє, що не варто стояти на заваді таким сильним почуттям. П’єса завершується щасливо. В п’єсі образ 3-го зайвого можна віднести до певних знахідок Квітки-Основяненка, під час написання п’єси він орієнтується на анекдотичну традицію. Пара закоханих – стереотипні персонажі. Уляна – чесна, добра, працьовита, дуже кохає Олексія. Олексій – добрий незаможній парубок, нарікає на свою долю, говорить, що всім правлять гроші. Стецько – дурник, сватався до 15 дівчат. Конфлікт п’єси не вирішено, бо Олексій не став багатий, не перестав бути кріпаком. Правда у п’єсі віддається правді серця.

8. Ранній український романтизм: джерела, мотиви, образність

Український романтизм – складова частина європейського романтизму. Ожна з основних прикмет романтизму – унікальність, неповторність кожної людини, кожного народу. Це літературний напрям, світоглядною основою якого є принципова розбіжність між мрією та дійсністю. На відміну від просвітників, які вважали, що світ за допомогою розуму можна зробити ідеальним, романтики бачать ідеальний світ як окрему дійсність, єдиний вихід – це втеча зі світу реального. Романтичний герой завжди перебуває в конфлікті з оточенням. Основна риса романтизму – конфліктність. Герой не схожий на інших, він індивідуаліст. Романтики ставляться до світу ворожо. Світ їм виявляється ворожо настроєним проти людини. Втеча від світу до сфери ідеалу, роздвоєність світу: світ ідеальний, світ буденщини. Романтичний герой, відчуваючи потребу реалізувати себе, намагається вирватися за межі буденності, йому потрібна кризова ситуація. Основний мотив - втеча від світу, критика цього світу. Герой – особистість яскрава, він підкреслює свою унікальність. Поширені прийоми: антитеза, гіпербола. Втеча від дійсності: занурення у свій власний світ; психологічна лірика, увага до ліричних жанрів; позиція романтичного героя – скептичне ставлення до світу, несхильність до гумору; в літ-рі переважає трагедія, драма; романтики часто звертаються до історичних подій.

Український романтизм відкривається описом козаччини. Ціла низка цікавих персонажів: козак- носій певної мудрості. У межах романтизму посилюється інтерес до козацьких памяток, особливу увагу привертають фольклорні матеріали. Основна тенденція романтиків – шукати особливе, незвичайне. Кожний народ – неповторний, індивідуальний. Період романтизму – період національно-визвольних рухів. В межах українського романтизму формується Кирило-Мефодіївське братство (Шевченко, Куліш, Костомаров). Західноукраїнські романтики: Шашкевич, Вагилевич, Головацький. В романтичному світогляді – антитеза – основна риса. Специфіка романтичного героя – у його конфліктності, винятковості. Він іде проти течії, не схожий на загальну масу, він втікає від світу зовнішнього, заглиблюючись у свій внутрішній світ. Український романтизм контактував із сусідніми європейськими традиціями – обмін романтичним досвідом, переклади, переспіви. Етапи укр. романтизму: - Ранній український романтизм (середина 20-х –початок 40-х років). Харківська школа романтиків. Цей період становлення, засвоєння чужого досвіду, переклади, пересвідчи творів відомих європейських романтиків. Запозичують сюжетні елементи з народною творчості, фольклоризм. Переважають історична і фольклорна теми (Срезневський, Костомаров, Петренко). – початок 40-х – 1847 р. – Київський романтичний етап. Основний учасник – М. Костомаров, приїжджає до Києва, активізує загальний літературний рух (Пантелеймон Куліш, Шевченко). В кінці 1845 київські романтики створюють Кирило-Меф тов-во, яке об’єднує учасників київського національного руху. – середина 50-х р – початок 60-х – Петербурзький романтизм (журнал «Основа», Бєлозерський, Куліш, Костомаров). Основним героєм виступає козак, воїн, людина, яка ризикує своїм життям, висвітлюються риси романтичного ідеалу. Народ розглядається як індивідуальність із своїм неповторним характером. В укр. історії виділяються небуденні періоди, коли народ виборює свою свободу, превалює історична тема. Образи: козак, запорожець, гетьман, образ кобзаря, лірика, бандуриста, поета-співця. Шевченко тому називає свою збірку «Кобзар», він ототожнює себе з образом кобзаря, який оспівує свій народ, образ набуває певного містичного трактування: кобзар знаходиться між людьми і Богом, сліпота – людина не бачить цієї реальності, але вона здатна спілкуватися з вищою реальністю. Романтик прагне символізувати образ кобзаря. Кобзар співвідноситься з пророком (людина, що передбачає майбутнє, критикує зло і несправедливість, передвіщає оновлене майбутнє). Поряд з кобзарем виступає все, що пов’язано з козаччиною. Образ могили – символічний. Нагадування про минулі часи. Посилюється увага до фольклорної образності, демонології (ворожка, ворон-віщун), при чарування хлопця дівчиною. Кохання у романтиків нещасливе, обов’язково зустрічаються перешкоди. В романтизмі популярності набувають романтичні жанри, елегія (сумний, ліричний твір, ліричний вірш-роздум, у якому герої роздумють над своїм нещастям). Основний мотив – сум. Популярність набуває жанр балади (ліро-епічнйи твір з напруженим сюжетом, який обов’язково є драматичним), жанр поеми також є популярним. Проза майже не здобула розвитку, романтики віддають перевагу поезії. В межах романтизму комедія не розвинулася, тільки власне драма і трагедія.