Графік попиту на долари.

На ринку України попит на долари виникає у зв’язку з попитом на імпортовані товари з США. Графік попиту на долари має вид:

Валютний курс, грн./ $

4

3

2

1 DM

100 200 300 400 Кількість, $

Товар у США коштує 5$ , при обмінному курсі 5 грн./$ на його купівлю прийдеться витратити 25 грн. Підвищення ціни гривні у доларах США рівнозначно пониженню ціни долару у гривнях.

Підвищення вартості валюти – це зростання її обмінного курсу:

1$ = 6 грн. → 1$ = 5 грн.

Пониження вартості валюти – це падіння обмінного курсу:

1$ = 4 грн. → 1$ = 5 грн.

Графік пропозиції доларів.

Пропозиція доларів на валютному ринку України формується фірмами-експортерами, державою, ринковими спекулянтами. Додатний нахил (зростаючий характер функції) пояснюється тим, що зростання курсу долару означає зниження вартості гривні, вираженої у $. Українські товари стають дешевшими для іноземних покупців. Зростання продажів забезпечує збільшення притоку доларів на український ринок.

Bалютний курс, грн./ $

4 S

3

2

1

100 200 300 Q, $

В умовах вільного ринку обмінний курс валют визначається рівноважними значеннями попиту і пропозиції на валютному ринку країни.

2. Розрізняють номінальний і реальний валютні курси.

Номінальний валютний курс – це відносна ціна валют двох країн, тобто ціна однієї валюти в одиницях іншої валюти. Термін „обмінний курс”, як правило, використовується для позначення номінального валютного курсу.

Реальний валютний курс – це відносна ціна товарів, що вироблені у двох країнах.

Залежність між номінальним і реальним обмінним курсом має вид:

Еr = Еn * (Рв _країни/ Рв _{за кордоном}),

де Еr – реальний валютний курс;

Еn – номінальний валютний курс;

Рв _країни – рівень (індекс) внутрішніх цін, що виражені у національній валюті;

Рв _{за кордоном} – рівень (індекс) цін за кордоном, що виражені в іноземній валюті.

Паритет купівельної спроможності – це рівень номінального обмінного курсу валют, який вирівнює купівельну спроможність кожної з них.

Зміна рівня цін у країнах при незмінному рівні номінального валютного курсу приводить до змін у реальному валютному курсі.

У довгостроковій перспективі номінальні валютні курси є рухливими та реагують на зміни рівнів цін таким чином, що реальні валютні курси залишаються незмінними, забезпечуючи дотримання паритету купівельної спроможності.

Існують 2 режими (варіанти систем валютних курсів):

1. Система гнучких, або плаваючих валютних курсів, за якої курси обміну валют визначаються попитом і пропозицією на іноземну валюту на валютному ринку.

2. Система жорстких, або фіксованих валютних курсів, за якої змінам курсу під впливом попиту і пропозиції перешкоджає державне втручання у функціонування ринків іноземних валют, тобто курс національної валюти встановлює національний банк країни.

В умовах системи гнучких валютних курсів зміна попиту чи пропозиції валюти на ринку позначається на рівні валютного курсу.

При D – зростаючій, S – const → е_$ (курс долару) зростає , e_грн (курс гривні) знижується.

ВК D2 S

Se2

D1

E1 Q ,$

До недоліків системи плаваючих валютних курсів належать:

1. Невизначеність, яка може спричинити скорочення торгівлі.

Імпортер купує товар у США по 5$/од. За курсом 1$ = 4 грн. Строк доставки – 3 місяці. Курс змінюється до рівня 1$ = 5 грн. Ціна змінюється з 20 грн./од. до 25грн./од. В умовах, коли є можливим такий ризик, операції на зовнішньому ринку значно скоротяться.

2. Умови торгівлі.

Падіння вартості національної валюти приведе до зменшення доходів від експорту товарів і до збільшенню витрат на імпорт, тобто до погіршення умов торгівлі для країни:

Т = Р _Ех / Р _IM.

Умови торгівлі – це співвідношення експортних та імпортних цін.

3) Нестабільність внутрішніх економічних процесів.

Зниження курсу національної валютим в умовах повної зайнятості ресурсів приводить до безробіття, підвищення курсу валюти – до безробіття (Ех ↓ , Im ↑ , NX ↓ , AD ↓ , Y ↓ , зайнятість ↓ ).

При системі фіксованих валютних курсів Національний банк країни встановлює межі (границі) вільних коливань курсу національної валюти. Коли ціна валюти наближається до верхньої чи нижньої границі цього діапазону, то Національний банк здійснює валютні інтервенції.

Валютна інтервенція – це додаткове вливання чи вилучення іноземної валюти національним банком країни, яке відбувається на національному валютному ринку з метою підтримання фіксованого валютного курсу.

ВК,грн/$

S факт.

D S1

4

3

2

1

100 200 300 400 Q млн. $

Якщо курс гривні знижується до рівня 4грн./$ при встановленому курсі 3грн./$ з границями коливань від 2,8грн./$ до 3,5грн./$, то Національний банк повинен обміняти 50 млн. $ на ринку країни на гривні, щоб знизити курс $ та підвищити курс гривні.

В режимі плаваючих курсів зниження ціни рівноваги носить назву знецінення валюти, а підвищення – подорожчання валюти. У режимі фіксованих курсів ці процеси визначаються відповідно як девальвація і ревальвація.

3. Міжнародна валютно-фінансова система – це сукупність економічних відносин, що пов’язані з функціонуванням грошей як світового засобу розрахунків і платежу.

До складових елементів міжнародної валютно-фінансової системи належать:

• валютні курси і валютні паритети;

• умови конвертованості валют;

• форми міжнародних розрахунків;

• режими міжнародних валютних ринків та ринків золота;

• статус міжнародних організацій, що регулюють міжнародні валютно-фінансові відносини.

Головним завданням міжнародної валютно-фінансової системи є забезпечення розрахунків між країнами, що беруть участь у міжнародних економічних відносинах, та регулювання їх платіжних балансів.

Міжнародна валютно-фінансова система до середини ХIХ ст. сформувалась як система золотого стандарту. Англія першою визначила вартість своєї валюти вагою золота, що в ній містилося. Потім це зробили США, Німеччина і у 1878 році Франція.

Система золотого стандарту вважалась прийнятою у країні при виконанні нею таких умов:

1. встановлювалось певний ваговий золотий вміст (золотое содержание) грошової одиниці країни;

2. забезпечувалась конвертованість валюти в золото як всередині крани, так і за її межами;

3. гарантувався безперешкодний експорт та імпорт золота, тобто вільна купівля-продаж золота на світовому ринку.

Система золотого стандарту має три види:

1-й вид: Золотомонетний стандарт.

Існував з кінця ХIХ ст. і отримав назву Паризької системи. В цей період в обігу знаходились золоті монети і банкноти, які вільно розмінювались на золото. Систему було підірвано Першою світовою війною, коли уряди країн почали кредитувати свої Центральні (Національні) банки і припинили обмін своїх валют на золото. Невідповідність співвідношення між грошовою масою і золотим запасом в межах кожної країни призвело до інфляції в європейських країнах.

2-й вид: Золотодевізний стандарт.

Наприкінці Першої світової війни, щоб подолати інфляцію, Центральні (Національні) банки європейських країн включили до своїх резервних коштів поряд з золотом девізи інших країн – а саме банкноти, чеки, векселі, які у свою чергу могли бути обмінені на золото. В якості девізних валют були вибрані долар США та англійський фунт стерлінгів. Обмін золота на банкноти був можливим тільки для нерезидентів. Систему золотодевізного стандарту було оформлено у 1922р. на Генуезькій конференції.

3-й вид: Золотозлитковий стандарт.

Після завершення Першої світової війни використовувався у США, Англії і Франції. Банкноти обмінювались на злитки при пред’явленні їх на дуже велику суму.

2-й і 3-й види системи золотого стандарту є урізаними, тому що не передбачають для золота можливості бути засобом обігу.

Достоїнствами системи золотого стандарту є те, що вона практично виключала інфляцію і, крім того, забезпечувала існування твердих валютних курсів. Це стимулювало зростання обсягів міжнародної торгівлі через зниження її невизначеності і ризику.

Недоліком цієї системи є те, що вона може функціонувати тільки за умови, що у країни є золотий резерв.

Світова економічна криза 1929-1933рр. зруйнувала систему золотого стандарту. З метою стимулювання експорту та стримування імпорту країни почали девальвувати свої валюти. Крім того, розвинуті країни призупинили повернення своїх валют у золото. У 1936р. система золотого стандарту зазнала остаточного руйнування. У 1939р. порівняно з 1929р. обсяги світової торгівлі скоротилися на третину.

Після Другої світової війни було розроблено і прийнято систему регульованих пов’язаних валютних курсів (Бреттон-Вудську систему) – Бреттон-Вудс, США, 1944р.

Бреттон-Вудську систему було побудовано на таких принципах:

• кожна країна фіксувала валютний паритет між своєю валютою і валютами інших країн, встановивши її золотий чи доларовий вміст (рус. – содержание);

• кожна країна брала зобов’язання зберегти курс своєї валюти незмінним;

• в якості світових грошей поряд із золотом використовувались долари США;

• Казначейство США зобов’язувалось обмінювати долари Центральним банкам і урядовим установам інших країн на золото за ціною 35$ за арійську унцію золота (31,1 грама);

• міждержавне регулювання здійснювалось через Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Бреттон-Вудська система проіснувала до 1970р. і сприяла зростанню виробництва та зовнішньоекономічних зв’язків. З 1949р. по 1969р. фізичний обсяг світової торгівлі зріс у 4 рази.

На початку 60-х років XX ст. провідні країни світу повернулися до зовнішньої конвертованості своїх валют. До кінця 1960-х років американський долар практично монополізував сферу міжнародних розрахунків.

З 15 серпня 1970р. США відмінили конвертованість долара у золото. Інтернаціональна вартість золота почала визначатися співвідношенням попиту і пропозиції. Курс долара став „плаваючим”.

У 1978р. вступила у силу Ямайська система керованих плаваючих валютних курсів. Її основні положення:

1. валютні курси повинні мати можливість плавати;

2. Центральні банки повинні управляти короткостроковими спекулятивними змінами курсів валют своїх країн;

3. Центральним банкам можливо покупати і продавати золото за ринковими цінами;

4. припинені внески до МВФ золотом;

5. роль світових грошей виконують національні валюти і спеціальні права позичання СПП (SDR). СПП – це міжнародні активи країни у вигляді записів на спеціальних рахунках МВФ.

Ямайська система функціонує до сьогодні. Країни-члени МВФ є вільними у праві вибору режиму валютного курсу.