Тема 7: міжнародні валютно-фінансові відносини
1.Загальні відомості про валюту. Поняття і функції валютних ринків.
2.Номінальний і реальний валютний курс. Режими валютних курсів.
3.Еволюція міжнародної валютної системи.
1. Іноземна валюта – це грошові знаки інших країн, а також кредитні кошти обігу і платежу, що виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках.
Ціну грошової одиниці одної країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни, називають валютним курсом. Оцінка валюти називається котируванням. Розрізняють пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти виражається в одиницях національної валюти: 1$ = 5,05грн., 1€ = 6,48грн., 10 руб. = 1,88грн. та обернене (непряме) котирування, коли одиниця національної валюти виражається в одиницях іноземної: 1 грн. = 5,32 руб., 1 грн. = 0,19$.
Здатність валюти обмінюватись на інші валюти називають конвертованістю. Розрізняють:
вільно конвертовану валюту, яка обмінюється на інші без будь-яких обмежень;
частково конвертовані валюти, для яких обмеження існують тільки за деякими валютними операціями, або обмежень немає тільки для нерезидентів;
неконвертовані, коли є обмеження за усіма видами валютних операцій як для резидентів, так і для нерезидентів.
У світовій валютно-фінансовій системі існує таке поняття, як резервна валюта. Резервною називають валюту, яка обслуговує міжнародні розрахунки при проведенні зовнішньоекономічних операцій, в якій здійснюються міжнародні інвестиції та визначаються світові ціни.
Роль резервних валют виконують:
долар США;
євро;
японська ієна.
Валютний ринок – це система відносин купівлі-продажу різних іноземних валют та платіжних документів в іноземній валюті.
Попит на іноземну валюту на національному валютному ринку країни формують:
фірми-імпортери;
банківські установи;
туристи, що виїздять за кордон;
спекулянти.
Пропозицію іноземної валюти формують:
фірми-експортери;
банківські установи;
туристи, що приїздять з-за кордону;
спекулянти.
Валютні ринки виконують такі функції:
своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;
страхування від валютних ризиків;
диверсифікація валютних резервів;
валютна інтервенція національних банків, тобто додаткове вливання (ін’єкція) чи вилучення валюти національним банком, що відбувається на національному валютному ринку з метою підтримання фіксованого валютного курсу;
державне регулювання валютних курсів;
одержання прибутку учасниками валютного ринку від різниці курсів валют.
За широтою охоплення валютні ринки поділяються на:
світовий валютний ринок, який охоплює валютні ринки усіх країн світу. Найважливішими центрами світового валютного ринку є Лондон, Нью-Йорк, Токіо та Париж. Тут здійснюються операції з валютами, які широко використовуються для обслуговування міжнародних платежів;
регіональні валютні ринки, найкрупніші з яких розташовані у Цюріху (Швейцарія), у Франкфурті-на-Майні (Німеччина), у Брюсселі (Бельгія), у Сінгапурі та Гонконгу;
національні валютні ринки – це ринки, що функціонують у межах територій окремих країн.
Залежно від ступеня організованості валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Позабіржовий ринок створюється дилерами, які не обов’язково повинні бути членами валютної біржі. Вони ведуть ринок по телефонам, факсу, комп’ютерним мережам.