35) Складні багатокомпонентні речення з одним типом зв’язку.?

36) Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв’язку.?

35-36 (если то конечно?)

БАГАТОКОМПОНЕНТНЕ СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ — поліпредикатна конструкція у системі складного речення, структур, мінімум якої для різних моделей становить три — п’ять предикат, компонентів, поєднаних за допомогою двох — чотирьох сполучних засобів зв’язками сурядності або підрядності чи їхніми різновидами — супідрядності або послідовної підрядності. У широкому розумінні багатокомпонентними вважаються будь-які складні конструкції, що включають не менше трьох простих речень, поєднані як спол. зв’язком, так і безсполучниково: «Сонце пригрівало сильніше, із голубого неба долітав повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, тонучи в голубій безвісті» (Григорій Тютюнник). Більшість Б. с. р. має багатомірну структуру, зовн. і внутр. (один чи кілька) рівні членування. На зовн. рівні структура таких речень виразно двочленна, чітко визначаються гол. син-такс. зв’язки і семант.-синтакс. відношення, встановлюються частини, що можуть бути як простими, так і склад, реченнями:«Виплутавшись з гавані, пароплав, глибоко занурюючись у височенні синьо-білі хвилі, ще густіше задимів, /і Євген уже не міг відрізнити, де крила чайок, що кружляли над палубою, а де біла хустина, яка тріпотіла в Маріїній руці» (В. Канівець). Внутр. рівень членування поширюється на частини Б. с. р., структурні схеми яких стосуються синтакс. організації склад, речення. Синтакс. зв’язки і семант.-синтакс. відношення у багаторівневих багатокомпонент. утвореннях перебувають між собою в ієрарх, відношеннях. Залежно від характеру синтакс. зв’язку на зовн. і внутр. рівні членування виділяються монозв’язкові й полізв’язкові складні багатокомпонентні речення. До центр, моно-зв’язкових належать конструкції з послідовною підрядністю, з неоднорід. супідрядністю; до центр, полізв’язкових — з однорід. супідрядністю, з сурядністю і підрядністю.

Мінімальна структура двокомпонентним - для закритих структур або має потенційно необмежену кількість однорідних компонентів - для відкритих структур.

У мовному вжитку існують різноманітні комбінації мінімальних структур, які утворюють багатокомпонентні складні речення, в тому числі і пропозиції ускладненою структури, якщо відбувається поєднання різних типів складних речень. Будь-яке багатокомпонентне пропозицію можна розділити на мінімальні структури, з яких воно складається.

Наприклад: Актор читав, співак співав, художники малювали в альбоми, яких у Ольги Іванівни було безліч, віолончеліст грав, і сама господиня теж малювала, ліпила. Співала (А. Чехов). Це багатокомпонентне складне речення складається з трьох мінімальних структур: 1) складносурядне речення закритої структури з союзом «і» (остання предикативна частина приєднується до всієї попередньої частини складного речення, а формально - до передостанньої частини; 2) безсполучникового складне речення відкритої структури (чотири компоненти ) і 3) складнопідрядне речення нерозчленованої структури з союзним словом «який».

Існують певні, стійко вживаються комбінації мінімальних структур. Наприклад: складні речення з однорідним підпорядкуванням (два або кілька додаткових, які стосуються одного і того ж слова головної частини або однаково відносяться до всієї головної частини): Я сподіваюся, що ви мене зрозуміли і що ми залишимося друзями. Або пропозиції з послідовним підпорядкуванням, коли кожне наступне придаткове відноситься до попередньої предикативной частини.

Наприклад: Скажи йому, щоб тримався до тих пір, поки не дам наказу відступати (А. Фадєєв). Перші дві предикативні конструкції утворюють складнопідрядне речення з'ясувальних типу (асемантіческій союз «щоб»), друга предикативна конструкція, будучи підрядним по відношенню до першого компоненту «Скажи йому», є головною пропозицією по відношенню до третього компоненту і утворює з ним складнопідрядне речення розчленованої структури з семантичним тимчасовим союзом «поки не» ». Таким чином виникає послідовний зв'язок предикативних конструкцій у складі складного речення.

37) Період.

Пері́од (грец. περίοδος — кружний шлях, обертання) — розгорнута, багатокомпонентна, гармонійно організована синтаксична побудова, що характеризується цілісністю теми, повнотою і динамізмом змісту (нерідко з елементами образності і широких асоціативних зв'язків). Період вважається фігурою високого, піднесеного, урочистого стилю, опоетизованого мовлення. Він належить до найдавніших фігур античної риторики. Великим майстром періодів був давньогрецький ритор і оратор Горгій, тому період у риториці називають горгієвською фігурою. Період — категорія стилістичного синтаксису. На відміну від інших синтаксичних конструкцій період є тематично, структурно та інтонаційно відносно замкненою побудовою, своєрідним мікротвором.

Період – риторична фігура, яка найчастіше має чітку двочленну будову. Перший член (протазис — підвищення) характеризується нагромадженням інформації за допомогою періодичного повторення однотипних синтаксичних складників, поступовим підвищенням голосу до найвищої точки. Його ще називають попередником. Другий, структурно компактніший, член періоду (апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня початку мовлення. Частини відмежовує виразна пауза, за допомогою якої акцентується увага на змісті апозису. В такий спосіб утворюється ніби замкнене інтонаційне коло періоду. Наприклад: Фантазіє! Ти сило чарівна, Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Збудила мертвих з вічного їх сна, Мету вказала буйній хвилі в морі, — // до тебе обертаюсь я сумна: Скажи мені, фантазіє дивна, Як помогти в безмежнім людськім горі.(Леся Українка).

Період з двох членів називають двочленним, а період з трьох членів — тричленним. Кожний член періоду може мати кілька колон (менших частин).

Поряд із класичним різновидом періоду виділять так званий «обернений» період, в якому після ритмічно організованих структур, що формують підвищення, немає традиційної завершальної частини. Твердження, наближене до висновкового узагальнення, міститься на початку речення, перед градацією: «На рідні землі сіячі вертають, Щоб сіяти святе зерно своє, Щоб знов заграло українське поле Врожаєм щастя, зродженим навік, Щоб знов засяло сонце світлочоле На вольних водах українських рік...» (М. Бажан). Періоди такого типу мають епічну-характеристичну природу і використовуються насамперед в художньо-оповідних текстах.

Період має специфічні особливості, що простежуються на трьох рівнях: смисловому, структурно-синтаксичному та інтонаційному.

За смисловими відношеннями між першим і другим періодами розрізняють кілька їх видів:

• завершальний;

• означальний;

• кільцевий (включає кільцевий повтор, що формує рамку строфи чи тексту);

• часовий (виражає часові відношення між засновком і висновком);

• предикатний;

• причинний;

• протиставний;

• пояспювальпо-порівняльний;

• умовний;

• пояснювальний.

Залежно від структурного типу синтаксичної одиниці, яка лежить в основі періоду, можна виділити:

• період-просте речення. Повторюваними синтаксичними елементами, що утворюють протазис, є однорідні члени;

• період-складносурядне речення. Повторюваними складниками протазису є поєднані сурядним зв'язком прості речення;

• період-складнопідрядне речення. До головної частини належить кілька відповідно розташованих підрядних речень одного типу; вони, як правило, утворюють ряд з однорідною супідрядністю.

На рівні просодії перша частина періоду характеризується поступовим інтонаційним підвищенням, яке досягає максимуму в кінці її, а друга — значним пониженням після паузи (пауза між підвищенням і зниженням на письмі, як правило, передається комою або комою і тире). Якщо період за змістом і структурою являє собою складне речення ускладненого типу, наприклад, коли членами періоду виступають супідрядні однорідні члени з включеними до них підрядними, то підвищення і зниження тону в свою чергу можуть поділятися на дрібніші частини, які відділяються у вимові один від одного малою паузою.

Період використовується у різних функціональних стилях усної і писемної літературної мови. Найбільш уживаний у текстах, функціональною сутністю яких є активний словесний вплив або образне відтворення дійсності: в публіцистиці, в ораторській мові, в художніх творах (найчастіше поетичних і прозових). Традиція використання періоду в українській літературі та публіцистиці відносно давня.