Основні напрями структурної політики

Структурна політика, її суть та значення. Різноманітність та особливості структурної політики. Складові структурної політики. Галузева, територіальна, відтворювальна структура економіки. Цілі структурної перебудови економіки. Механізм структурних змін в економіці. Інструменти регулювання структури національної економіки. Заходи держави щодо структурного реформування економіки. Розробка макроекономічних прогнозів щодо формування сучасної структури національної економіки. Особливості структури економіки України та необхідність її перебудови. Основні напрями державної структурної політики в Україні та механізми її реалізації.

Основні поняття структурної перебудови економіки

Протягом майже двох десятиріч економічна політика в Україні підпорядкована комплексній трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову. Однак, становлення та функціонування цивілізованих ринкових відносин неможливе без структурної перебудови української економіки як у функціонально-галузевому, так і в інституціональному аспектах. Нині така перебудова із "змінних" переросла в необхідну "константу" нашої економічної політики. В контексті цього процесу саме конструктивна структурна політика держави виступає, з одного боку, як умова раціоналізації ринкових реформ, а з іншого - і як фактор якісної трансформації всього суспільного життя.

Структурна політика - це сукупність державних заходів, орієнтованих на керування рухом економічних ресурсів І встановлення структурних параметрів національної економіки, необхідних для підтримання динамічної макроекономічної рівноваги і сталого економічного зростання.

12)

Власність, її сутність і місце в економічній системі. Реалізація прав власності.

Відносини власності вважають основою економічної системи. Щоб переконатися в цьому, потрібно розглянути їхню сутність.

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Як бачимо, відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Інтереси мають суперечливий характер, що може призвести до конфліктів, і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових, тобто суб'єкти відносин власності мають бути носіями певних потреб і обов'язків. Держава встановлює права власності. З юридичного погляду власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

Право володіння.

Право користування.

Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

Право на доход (право володіння результатами використання благ).

Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).

Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).

Право на передачу благ у спадок.

Право на безстроковість володіння благом.

Заборона щодо використання блага недозволеним способом.

Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).

«Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково — у випадку порушення її умов тощо.

Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок. Власність через багатоманітність її суб'єктів (фізичні та юридичні особи) реалізується у різних формах.

Колективна власність — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Термін «кооперація» (від лат. слова cooperation — співпраця) вживається у двох значеннях. По-перше, як об'єднання трудових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів для спільної праці і досягнення певної мети. По-друге, як організаційно-правова форма діяльності.

Суб'єктами державної власності є: держава в цілому, територіально-регіональні та муніципальні органи влади.

13)