90. Індивідуальний підхід до дитини і його реалізація в процесі виховання.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні – це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особистостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистостей.

Існують такі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання. Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов’язують з груповими і фронтальними.

92.Поняття про зміст освіти, його складові частини. Принципи побудови змісту освіти. Проблеми відповідності змісту віковим можливостям учнів.

Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Компоненти змісту шкільної освіти:

Інформаційно-діяльнісний компонент, а саме його пізнавальна складова, - забезпечує опанування учнем світоглядних знань у процесі формування природничо-наукової картини світу на основі наукових знань про живу природу, принципів функціонування живих систем, їх розвитку та взаємодії, теорії еволюції як основи цілісного уявлення про живу природу, знань про місце людини в системі органічного світу

Ціннісна складова забезпечує формування у свідомості молоді екологізованого сприйняття довкілля через знання про адаптаційні процеси у природі та суспільних явищах, екоадаптативні можливості природних систем людини, усвідомлення ціннісного значення останніх в еволюції живої природи, забезпечує формування в учня екологічної культури.

Технологічна складова інформаційно-діяльнісного компонента забезпечує ознайомлення учнів з методами спостереження за живою природою, формує вміння ставити та розв'язувати проблеми в галузі біології, сприяє побудові та організації навчання як творчого процесу, спрямовує особистість на натуралістичну, екологічну та природоохоронну діяльність.

Розвивальна складова сприяє розвитку пізнавального інтересу учня через ознайомлення з методами наукового пізнання живої природи, забезпечує формування екологічного мислення на основі принципу біосфероцентризму, розвиток активності та самостійності школярів через залучення до практично-дослідної діяльності.

Комунікативний компонент змісту шкільної біологічної освіти може сприяти формуванню науково обґрунтованого уявлення в учнів щодо дотримання норм соціальної та біологічної поведінки, міжособистісного спілкування та спілкування в колективі у процесі вивчення анатомії, фізіології, генетики, біохімії та молекулярної біології.

Рефлексивний компонент забезпечує формування екопсихологічної свідомості, розуміння учнями біосоціальної сутності людини, біологічних основ її поведінки, необхідності збереження здорового способу життя та його значення для саморозвитку й самореалізації.

Принципи побудови змісту освіти:

врахування соціальних умов і потреб суспільства(Він вимагає включення у зміст освіти як традиційно необхідних знань, умінь і навичок, так і тих, які відображають сучасний рівень розвитку соціуму, наукового знання, культурного життя і можливості особистісного зростання.);

відповідність змісту освіти меті обраної моделі освіти;

структурна єдність змісту освіти на різних його рівнях спільності і на міжпредметному рівні(передбачає узгодженість таких складових, як теоретичне уявлення, навчальний предмет, навчальний матеріал, педагогічна діяльність, особистість учня.);

єдність змістової і процесуально-діяльнісної сторін навчання(Це означає, що при проектуванні змісту загальної освіти необхідно враховувати принципи і технології його передачі і засвоєння, рівні останнього і пов'язані з ним дії.);

доступності й природодоцільності.

Останніми роками у зв'язку з переходом від психолого-орієнтованого до особистісно-орієнтованого освіти намітилися тенденції становлення таких принципів відбору змісту загальної освіти, як гуманітаризація та фундаменталізації.

Принцип гуманітаризації змісту загальної освіти пов'язаний насамперед із зібудівлею умов для активного творчого та практичного освоєння школярами загальнолюдської культури. Цей принцип має багато аспектів, пов'язаних як з світоглядної підготовкою школярів, так і з формуванням, виходячи з сучасної ситуації розвитку суспільства, найбільш пріоритетних компонентів гуманітарної культури особистості: культури життєвого самовизначення; економічної культури та культури праці; політичної і правової культури; інтелектуальної, моральної, екологічної, художньої та фізичної культури; культури спілкування та сімейних відносин.

Відповідність змісту віковим навчальним можливостям учнів. Основним показником цієї відповідності має бути свідоме засвоєння учнями навчального матеріалу. Для цього необхідно враховувати ступінь складності навчального матеріалу, а саме: доступність змісту для його сприйняття на певному освітньому рівні та логіку викладання змісту, яка має відповідати формам мислення школярів різного віку (тут важливого значення набуває підвищення ролі практично-перетворювальних дій у процесі роботи з навчальним змістом).