188. Відплив умів.

«Відплив умів» — міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів, тобто можна сказати, що відплив умів це переїзд в інші регіони даної держави чи в інші країни на тимчасове або постійне проживання висококваліфікованих фахівців, учених які не знаходять можливості реалізації своїх професійних надбань за місцем проживання з незалежних від них причин (фінансових, соціальних, політичних та ін.). Здебільшого це міграція висококваліфікованих фахівців в основному з країн, що розвиваються, до промислове розвинутих країн.До цієї категорії відносять працівників науки, інженерів, лікарів. У 50-60-і роки “відплив умів” йшла головним чином з одних розвитих країн в інші, в основному в США. З 60-х років еміграція науково-технічних і інших висококваліфікованих фахівців початку здійснюватися з країн, що розвиваються, а в 90-і роки – зі Східної Європи. [1] Принаймні 2/3 припливу “розумів” приходиться на США.“Відплив умів” призводить до того, що внаслідок міграції Україна втрачає щороку до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Це може привести до катастрофічних втрат. Адже підготовка спеціалістів з вищою освітою, вченим ступенем та втрачена вигода від його використання обходиться, за розрахунками фахівців ООН, у 300 тис. доларів. А процес деградації науки може стати незворотним, якщо країну залишать 10-15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливий і внутрішній “відплив умів”. За останні роки понад 20% науковців перейшли працювати у комерційні структури.

189. Центри експорту та імпорту робочой сили. Основні світові ринки і експортери робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворились постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук - 23%. а серед лауреатів Нобелівської премії в США - 33% - емігранти.

Другий ринок. Значну роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинені країни (Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди) складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Ро­сії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В'єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також пере­їзд робітників з однієї високорозвиненої країни в іншу.

Третій ринок - район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50%, в Катарі - 85%, ОАЕ - 90%. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок - Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргенти­ну, Бразилію, Венесуелу [2, c. 156].

Також Латинська Америка характеризується внутріконтинентальною міграцією, а також притоками робочої сили з країн СНД і Східної Європи; Африканський континент характеризує внутрішня міграція, а також залучення спеціалістів з інших регіонів світу, в тому числі і з країн СНД та Східної Європи. Тому п’ятим ринком можна назвати СНД, як експортера робочої сили.