171. Світові хвилі міграції.----????

Хвилі міграції з України – концепція, згідно з якою виділяються чотири основні хвилі міграції українців з українських земель.

Першу хвилю, що почалася бл. 1880 р. і тривала до вибуху Першої світової війни, зумовили переселенські акції російського й австро-угорського урядів на Далекий Схід і Балкани (Воєводина і Боснія) відповідно, та обезземелення значної частини українського селянства Галичини й Буковини, що супроводжувалося його виїздом на роботу переважно до різних країн Північної та Південної Америки. До Сполученого Королівства прибуло кількасот осіб з цієї хвилі (див. Перша хвиля).

Друга хвиля еміграції, що відбувалася головно від 1920 до 1930 р., носила в основному політичний характер: з України виїхало багато осіб, які в 1917 – 1920 рр. брали участь у змаганнях за самостійність України. Спочатку вони осіли переважно в Центральній і Західній Європі а відтак багато переїхало на американський континент. Друга хвиля торкнулася СК лише до незначної міри (див. Українці в Сполученому Королівстві).

Третя хвиля тривала від 1940 до 1954 р. і складалася з осіб, які опинилися поза Україною внаслідок Другої світової війни і відмовилися від повернення назад. По війні більшість спочатку перебувала в таборах для переміщених осіб та військовополонених а відтак поселилася в різних країнах Західної Європи та американського й австралійського континентів. До СК прибуло бл. 34 000 – 37 000 осіб, з яких частина згодом виїхала до інших країн (див. Українці в Сполученому Королівстві).

Четверта хвиля почалася в другій половині 1980-их рр. у зв’язку з лібералізацією політичного режиму в СРСР і триває до цього часу. Внаслідок економічної кризи, що супроводжувала розпад СРСР і становлення незалежної України, мільйони українців виїхали і далі виїжджають на роботу до різних країн світу, в тому числі велика кількість до СК (див. Четверта хвиля).

175. Україна у світових міграційних процесах.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. За експертними оцінками, щорічно за кордоном працює від 3 до 5 млн. громадян України, переважна більшість з яких працевлаштовуються на території інших держав нелегально.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

- високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

- різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

- відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

- економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;

- відсутністю безпеки громадян тощо.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з Украї­ни – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема – Росія, Чехія тощо), де переважно пра­цювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Ка­наду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдо­ви, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном – у промисловості, будів­ництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спе­ціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-техніч­ного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підго­товлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може нега­тивно вплинути на темпи відновлення економіки України. Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами інозем­ної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин. З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спря­мування. До числа перших належать заходи макроекономічної ста­білізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи ма­ють забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валю­ти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудо­вих прав за кордоном.