120. Кредитні інструменти фондового ринку (Єврооблігації. Іноземні облігації. Сек'юритизація кредитів).

На національних ринках обертаються: внутрішні (національні) облігації (domestic bonds), що випускаються національними позичальниками та номіновані зазвичай у національній валюті; Іноземні облігації (foreign bonds), що випускаються іноземними позичальниками, але номіновані зазвичай у національній валюті. Випуск іноземних облігацій є вигідним для їх емітентів завдяки отриманню доступу до національних ринків позичкового капіталу. Теоретично будь-який емітент може випустити облігації на внутрішньому ринку іншої країни, але на практиці доступ на ринок іноземних облігацій мають лише учасники з високим рейтингом кредитоспроможності. До найбільших ринків іноземних облігацій відносять: ринок Швейцарії, ринок Японії, ринок США. Близько 80—90 % міжнародних облігацій (облігацій, що розміщуються на зарубіжних ринках) припадає на єврооблігації. Типова єврооблігація — це борговий цінний папір на пред’явника у формі сертифіката з фіксованою процентною ставкою, за яким дохід сплачується один раз на рік. Погашення єврооблігації відбувається наприкінці терміну одночасним платежем або протягом певного терміну із фонду погашення. Єврооблігації (eurobonds) випускаються у валюті, що зазвичай є іноземною для емітента. Розміщуються вони через міжнародний синдикат андеррайтерів серед зарубіжних інвесторів, для яких валюта емісії єврооблігацій також, як правило, є іноземною. В основному позичальниками, що випускає євробонди, виступають уряди, корпорації, міжнародні організації, зацікавлені в отриманні грошових коштів на тривалий термін (від 7 до 40 років). Розміщуються євробонди інвестиційними і комерційними банками. Вони є одним з найбільш надійних фінансових інструментів. Тому основними їхніми покупцями є інституційні інвестори: страхові та пенсійні фонди, інвестиційні компанії. Різновидом єврооблігацій є облігації «Драгон» (англ. dragon bonds) - евродолларовие облігації, розміщені на азійському (в першу чергу, японською) ринку і мають лістинг на який-небудь азіатській біржі, зазвичай в Сінгапурі або Гонконгу. Для здійснення розрахунків за єврооблігаціями існують два депозитарно-клірингові системи - Euroclear та Clearstream (раніше - Cedel). Сек’юритизація (у перекладі з англ. security — цінний папір) — це випуск компанією боргових цінних паперів, забезпечених портфелем однорідних активів (наприклад, іпотечних кредитів зі схожими показниками «термін — дохідність — ризик»). За допомогою сек’юритизації банк або компанія має шанс перетворити свої низьколіквідні активи на цінні папери (зазвичай облігації або ноти), а потім продати їх на фінансовому ринку. Таким чином емітент забезпечує собі приплив капіталу. Обмін активів або потоків грошових коштів на цінні папери — непогана альтернатива кредитам (і євробондам): інструмент дає можливість отримати відносно дешеві і, що часто є важливішим, довгі гроші. Основні переваги сек’юритизації для компаній — недороге фінансування та диверсифікація джерел запозичень. Інвесторам згадані папери також вигідні: такі ЦП вважаються менш ризиковими, ніж прості облігації, адже папери забезпечені активами. Для позичальників сек’юритизація — не тільки джерело живих грошей, а й спосіб підчистити баланс, наприклад, випустивши цінні папери під заставу високоризикових активів. Сек’юритизація особливо вигідна банкам, які мають проблеми з капіталізацією. У такий спосіб вони можуть позбутися від ризикових активів, приміром, кредитів з високою ймовірністю дефолту. На Заході для сек’юритизації найчастіше використовують іпотечні кредити, під заставу яких випускають MBS (mortgage backed securuties — папери, забезпечені іпотекою). CMBS забезпечуються комерційною іпотекою, RMBS — житловою. Як активи під сек’юритизацію також використовують авто— та споживчі кредити, а також надходження за банківськими кредитними картками. Утім, піддати сек’юритизації можна будь-які активи компанії (папери, забезпечені активами, наприклад кредитами, експортною виручкою тощо, називають ABS — asset-backed securitization).