120. Факторинг.

Факторинг (factoring, від англ. factor — посередник) – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобовязаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобовязується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від відсотків за кредит.

Взагалі, сутність факторингової операції полягає в тому, що факторингові компанії скуповують рахунки в експортерів зі знижкою. Експортери отримують від факторингової компанії від 70 до 90 % номінальної вартості рахунків готівкою залежно від кредитоспроможності клієнта. Решта суми (10—30 % після вирахування комісії за кредит) сплачується тоді, коли імпортер перерахує кошти за товар. Вигода експортера — можливість запобігти кредитному та валютному ризикам і можливість прискорення кругообігу коштів. Вигода для імпортера — можливість не мати справи з переказним векселем та акредитивом.

Факторинг поділяють на окремі види за певними ознаками:

за видами здійснення операцій:

-конвенційний (широкий) факторинг — універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.;

-конфіденційний (обмежений) факторинг — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передання права на отримання грошей та ін.;

залежно від кількості факторів операції:

-прямий факторинг — в операції бере участь лише один;

-фактор — з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду;

-опосередкований факторинг — в операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера; 2) з імпорту в країні імпортера;

за ступенем інформованості дебітора:

-розкритий факторинг — операція, в якій дебітор повідомляється про факторингову угоду;

-нерозкритий факторинг — операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжний дебітор не повідомляється про неї.

120. Форфейтинг.

є формою середньострокового експортного фінансування. Це поняття походить від французького "a forfait" - повністю, гуртом, разом. Під ним розуміють купівлю, як правило, кредитною установою платіжної вимоги експортера (в жиро- або вексельному обігу), яка супроводжується угодою про відмову від регресу при несплаті такої вимоги. Перехід вимоги відбувається через поступку вимоги продавця (форфейтисту) банку (форфейтеру), часто – на основі соло-векселя, виставленого імпортером на користь експортера й індосованого ним без забезпечення, з приміткою "without recourse" ("без регресу"). При жиро-вимогах як додаткове забезпечення вимагають гарантію солідного банку в країні імпортера, а при соло-векселях – поручительство за ними. Продажем експортної вимоги форфейтист покращує свою ліквідність. Ризик виконання вимоги несе форфейтер. Форфейтер надає послуги і рекомендації для того, щоб виключити або матеріально контролювати ризики, таким чином дозволяючи компаніям-експортерам бути господарями ситуації в їх бізнесі в той час як вони освоюють нові ринки у постійно мінливому світі. Імпортери у країнах, що розвиваються, готові платити за товар з відстрочкою платежу великі суми; оскільки доступ до середньострокового і довгострокового фінансування в даних країнах обмежений і дорого коштує, імпортер приводить виплати за контрактами у відповідність до одержання доходів від проекту, завчасно фіксуючи відсоток за час користування кредитом. В Україні цільовим сегментом споживачів факторингових і форфейтингових послуг реально можуть бути тільки середні підприємства. Підприємства з обігом більше 100 млн. дол. США можуть собі дозволити придбати банк і мати дешеву кредитну лінію. Підприємства з обігом менше 10 млн. дол. США будуть не цікаві банку, тому в якості цільового сегменту виділяють фірми з обігом від 10 до 100 млн. дол. на рік.