5.Міжнародна спеціалізація виробництва.

Міжнародною спеціалізацією вир-ва є формою МПП і являє собою узгоджену між країнами координацію продуктивних сил на певних ділянках їх економіки. Концентрація вир-ва однорідної продукції в межах однієї країни або невеликої кількості країн створюється з метою забезпечення високопродуктивного ефективного вир-ва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Визначальними моментами розвитку міждерж спеціалізації є наявність запасів природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічного розвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації. Якщо ж вир-во певної продукції концентрується в межах однієї країни, не базуючись на реально спеціалізованих під-вах з високим рівнем техніки і технології, те така концентрація не може вважатися ефективною, позаяк вона не веде до випуску конкурентоспроможної продукції і може призвести до серйозних економічних провалів. Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей вир-ва при відсутності цілого ряду інших галузей. Вона характерна для багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на вир-ві мінеральної та с/г сировини, а також деяких видів продовольства. Певною мірою такий вид спеціалізації отримав розвиток і між розвинутими країнами, відносно невеликими за розміром території та чисельністю населення. Проте їх спеціалізація частково пов’язана також з геогр середовищем і прир умовами, вона більш прогресивна і характеризується виробництвом промислової продукції та напівфабрикатів. Прикладом такої спеціалізації є Швейцарія, яка відома на весь світ випуском годинників.   Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні прир ресурсів, скільки на результатах наук-техн діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру вир-ва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнар спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.

6.Міжнародне виробниче кооперування, його форми.

Міжнародне виробниче кооперування є формою МПП і за своєю екон природою являє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати наміченого суспільно корисного результату в сфері вир-ва, наукових досліджень, збуту при менших витратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці. За сучасних розумів можна виділити наступні форми міжнародного виробничого кооперування:

• спільне виробництво;

• підрядна кооперація;

• постачання в рамках ліцензійних угод;

• доповнення виробничих потужностей партнера;

• поділ виробничих програм (спеціалізація);

• організація спільних підприємств.

Найбільшого розвитку міжнар виробниче кооперування отримало у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10—15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію вир-ва, розвиток компаній-конгломератів. Міжнар виробниче кооперування об’єднує ресурси вир-ва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнар масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробн-техн та торгово-екон питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва. Основні способи налагодження коопераційних зв’язків у загальному зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.