270.«Спільний доробок» єс.

Важливою особливістю правопорядку Євросоюзу є те, що його основою є так званий «спільний доробок» (acquis communautaire). Особливе значення концепції «acquis communautaire» полягає в тому, що вона гарантує гомогенність правової системи Євросоюзу, оскільки базується на ідеї неможливості зміни його складових у процесі співробітництва з іншими суб’єктами міжнародного права. Вона в цілому забезпечує цілісність цієї системи та обов'язкове однакове застосування права Євросоюзу в усіх країнах-членах.Перш ніж вступити до Європейського Союзу, країни-заявники повинні прийняти «спільний доробок». Винятки можливі лише за особливих обставин, і їхня сфера обмежена. Союз сповнений рішучості зберігати доробок Спільноти у його цілісності та розвивати його далі.Взагалі, «спільний доробок» можна визначити як сукупність спільних прав і зобов’язань, обов’язкових до виконання в усіх країнах – членах ЄС. Доробок постійно змінюється і узагальнюється. Він охоплює:

-зміст, принципи та політичні цілі угод;

-закони, ухвалені на виконання угод, та рішення Суду ЄС;

-декларації та резолюції Союзу;

-заходи в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики;

-заходи у сфері правосуддя та внутрішніх справ;

-міжнародні угоди, укладені Спільнотою, а також державами-членами між собою у сфері діяльності Союзу.

Посилання на acquis communautaire зустрічається в Договорі про Європейський Союз, Договорі про заснування ЄС, проекті Конституції Євросоюзу, в документах, ухвалених органами Євросоюзу, в міжнародних угодах Співтовариства, рішеннях Суду ЄС. Посилання на acquis communautaire є також в актах Євросоюзу, які регулюють сферу зовнішніх відносин об’єднання.

271.Етапи розширення єс.

Перші етапи поглиблення європейської інтеграції характеризувалися тим, що вони протікали на відносно обмеженій території, яка охоплювала лише шість країн. В економічному сенсі ці країни керувалися принципами досить сильного колективного протекціонізму, який протягом певного періоду сприяв становленню Європейських Співтовариств як одного з найбільш потужних центрів Глобальної економічної системи, перетворенню підприємств цих країн на конкурентоспроможних суб'єктів господарювання, здатних протистояти потужним американським транснаціональним корпораціям. Економічне піднесення Співтовариств створювало передумови і для зміцнення політичних позицій країн-членів, які значно підсилювалися започаткуванням формування спільних політичних інститутів, а згодом - і формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Таким чином, прогресуючий процес поглиблення європейської інтеграції, досягнення її первісних цілей створив передумови для територіального розширення Європейських Співтовариств, в згодом — і Європейського Союзу. Ця мета диктувалася геополітичними та геоекономічними інтересами зміцнення своїх позицій в епоху, коли почали формуватися нові риси світової економіки, які зараз прийнято характеризувати як процес глобалізації. Вперше рішення про необхідність одночасного поглиблення інтеграції та приєднання нових членів було прийнято в Гаазі в грудні 1969р. З того часу вже відбулося декілька етапів розширення ЄС: у 1973р. до "шістки" (Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург) приєдналися Велика Британія, Данія та Ірландія; у 1981р. - Греція; у 1986р. - Іспанія і Португалія; у 1995р. - Австрія, Фінляндія і Швеція; у 2004р. до ЄС приєдналися Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина; у 2007р. – Болгарія та Румунія. Швейцарія Ліхтенштейн і Норвегія у різний час теж подавали заявки на вступ до ЄС. Однак, Норвегія двічі відмовлялася від приєднання після референдумів 1972р. та 1994р.; заявки, подані Швейцарією і Ліхтенштейном, були відкладені після референдуму 1992р. у Швейцарії, за результатами якого було вирішено не приєднуватися до Європейської економічної зони. Кожен етап розширення збільшував територію, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу.