23.Країни з перехідною економікою.

Країни з перехідною економікою - 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим рівнем безробіття, швидкою інфляцією, економічним спадом, політичним хаосом(частіше у країнах, що розвиваються). Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у східноєвр країнах є процес роздержавлення й приватизації. На роздержавленні у формах орендних відносин, підви­щення економічної самостійності під-в, ролі трудових ко­лективів в управлінні, тобто формах, які не вели до зміни харак­теру держ власності, робився наголос у 80-ті роки. Однак у 90-ті роки в більшості країн регіону перевага стала віддаватися і приватизації як такій, що веде до встановлення нової системи відносин власності, заснованої на її різноманітності. Важливим напрямом ринкової трансформації економіки країн регіону є подолання монополізму й розвиток конкуренції. Демонополізація у сфері вир-ва, відносин власності та управління сприяє розвиткові конкурентного середовища в краї­нах регіону. Поряд із цим практично знято обмеження на при­ватне підприємництво, галузевий перелив капіталу, лібералізовано умови екон діяльності, створено законодавчі основи бо­ротьби з недобросовісною конкуренцією, починає формуватися система контролю за діяльністю монополістів. Глибокі деформації як пропозиції (структурні диспропорції, високий рівень монополізації, дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і попиту (значний дефіцит держбюджету, горезвісна система дотацій і пільг окремим під­-вам, адміністративний розподіл продукції, виробленої на основі держзамовлення, високі інфляційні очікування споживачів та ін.) стали причинами високих темпів зростання оптових і роздрібних цін на початку 90-х років у всіх країнах регіону. За цих умов деякі східноєвр країни намагалися посилити прямий та опосередкований вплив держави на формування цін (Сербія, Україна у 1993 р.). Кардинально змінюється грошова та фінансово-кредитна політика. З другої половини 80-х років у країнах регіону почала створюватися двоярусна банківська система, яка охоплює на­ціональні (центральні) й комерційні банки. На початку 90-х років у всіх східноєвропейських країнах дер­жбюджет формувався зі значним дефіцитом. Спроби зба­лансувати держбюджет здійснювалися за рахунок, з одного боку, скорочення дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшен­ня держ капіталовкладень в економіку, скорочення війсь­кових витрат, обмеження певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку - через збільшення прибутків держави. Головними видами податків стають по­датки на додану вартість, податок на прибуток, акцизний збір. Більш диференційованими стають і по­датки з населення. Істотно змінюється й соціальна політика. Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі економічної діяльності, соц партнерстві між громадянином і держа­вою, споживачем і виробником, робітником і роботодавцем. Дер­жава гарантує лише мінімальний рівень соц захисту й дедалі частіше - на адресній основі (сім'ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери, малозабезпечені). Підвищ рівня реаль­ного соц забезпечення понад мінімальний здійснюється вже переважно за рахунок самого населення. Нарівні із збережен­ням системи безплатної освіти та мед обслуговування, на­дання житла, умов для відпочинку значна частина цих послуг реалізується власним коштом громадян. Такі зміни у соц політиці утворюють додаткові стимули для високопродуктивної якісної праці.