217. Міжнародна валютна ліквідність.

Міжнародна валютна ліквідність – забезпеченість міжнародних кредитно-фінансових відносин адекватними платіжними засобами. Вона характеризує поточну платоспроможність країни.

• Здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами;

• Сукупність джерел фінансування та кредитування світового платіжного обігу;

• Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках.

МВЛ визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства (BP) до загальної суми річного імпорту товарів та послуг (IP):

МВЛ=ВР:ІР *100%

Основні компоненти МВЛ:

- Офіційні золоті резерви країни-запаси золота у злитках та монетах;

- Валютні резерви країни - іноземна валюта резервна для міжнародних розрахунків;

- Резервна позиція в МВФ (право країни – члена на автоматичне отримання безумовного кредиту в іноземній валюті в межах 25% від її квоти );

- Розрахунки в СДР та євро.

Стан мвл виражається такими показниками:

1) Якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн-емітентів резервної валюти;

2) Відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається кількістю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжнародних операцій певної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточного , зовнішнім боргом, рухом короткострокових і довгострокових капіталів.

Міжнародна ліквідність виконує такі головні функції:

- виступає засобом міжнародних платежів, що використовуються головним чином для покриття дефіциту платіжного балансу;

- є засобом валютних інтервенцій.

218. Міжнародні валютно-фінансові організації та їх роль.

Це установи, які створені на базі багатосторонніх валютних відносин між державами. Регламентація діяльності національних органів управління та регулювання валютних відносин країни (центральний банк, міністерство економіки, міністерство фінансів; в деяких країнах – органи валютного контролю)

Міждержавне валютне регулювання здійснює МВФ (1944р.), а в Європейській валютній системі – Європейський фонд валютного співробітництва (1973-1993рр.), замінений Європейським валютним інститутом (1994-1998рр.), а з 1 червня 1998р. – Європейським Центральним банком.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ відіграє двояку роль: стежить за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин; надає ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують. При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови. Вони пов’язані із зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позикового відсотку, зміною валютного курсу тощо.

До складу Світового банку входять чотири пов’язані між собою міжнародні фінансово-кредитні інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агенство по гарантованим інвестиціям. МБРР надає довгострокові позики країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ.

У 1991 р. почав свою діяльність новий банк – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), засновниками якого стали 40 країн. ЄБРР сприяє тим країнам Центральної та Східної Європи. Кредити надаються передусім приватному сектору.

 На сьогодні основними міжнародними організаціями, з якими активно співпрацює Україна, є Міжнародний валютний фонд, Світовий та Європейський банки реконструкції і розвитку. Але цілий ряд причин обумовлює неефективне використання позичених коштів в Україні. Серед них: низький рейтинг інвестиційної привабливості української економіки; економічні та політичні ризики, на які іноземні інвестори звертають велику увагу; невизначеність пріоритетів ринкової трансформації економіки; низький рівень розвитку валютного ринку.